АСТРОНОМІЯ - М. В. Головко 2018

Частина 3. Космософія

§ 1. ВСТУП ДО НАУКОВОЇ КОСМОСОФІЇ

Питання взаємозв'язку Космосу і людини цікавить науковців від епохи Стародавньої Греції. Його розглядали філософи, астрономи, фізики. У ХХ ст. з'явилася ідея ноосфери, як нового етапу в розвитку біосфери на Землі. Багато різних уявлень про цей зв'язок виникло за межами науки - в окультному середовищі, псевдонаукових вченнях та релігійних культах. Від початку ХХІ ст. розмов про «космічну філософію», «космічну свідомість», «космічний світогляд» тощо стало більше. Часто за цими фразами знаходимо лише сумнівні ідеї та уявлення, несумісні з науковими поглядами. Водночас на тлі загальносвітових соціальних й екологічних проблем землянам треба зберегти Землю - єдине в тривалій історичній перспективі небесне тіло, де може жити людина.

1. Космософія - гармонія і мудрість.

З давніх-давен людей вражає неповторна краса зоряного неба, вабить, хвилює й цікавить його безмежність і таємничість. Значною мірою ці душевні й розумові переживання втілилися в астрономії. Її успіхи змінили уявлення людини про Всесвіт. Якщо наші пращури мало розуміли його закони, і тому сприймали довкілля суто інтуїтивно, образно, то нині ми знаємо про наш всесвіт значно більше.

Ми не просто живемо у Всесвіті. Ми проявляємо його через своє існування, «оживляємо» його в собі - в своїй свідомості, через свої помисли і дії. Саме тому вивчення Всесвіту - це водночас вивчення і пізнання людини. Тому астрономія, яка належить до фізико-математичних наук, є до певної міри гуманітарною наукою, що стосується до кожного з нас набагато більше, ніж здається на перший позір.

Проте нині вже мало отримати наукове знання про довкілля, значно важливіше використати його так, щоб не завдати шкоди не лише людині, але й планеті в цілому. В науковому пізнанні, використанні його результатів дуже важливими є мораль і мудрість - те, що лежать за межами науки. Моральні основи, духовний світ і поведінка людини в біосфері тепер здебільшого загрожують умовам існування цивілізації на Землі. Наявна невідповідність технічних можливостей і потреб людини, що безупинно зростають, обмеженим ресурсам нашої планети. Якщо людство не схаменеться і не припинить варварськи забруднювати довкілля та нищити екосистему, з якої живе, воно загине.

Нині нагальна потреба - формування в землян нового світорозуміння (ч. 3, § 12, п. 1), суть якого зводиться до того, що надалі розвиток людства не може бути спонтанним процесом самоорганізації. Розвиток і діяльність цивілізації мають стати процесами, що цілеспрямовані колективним розумом людства. Варто не лише здобувати нові знання, підвищувати освіченість і розвивати культуру, але й затвердити низку заборон (табу) в поведінці людства.

Першим кроком в цьому напрямі стало підписання в 2015 р. угоди про зменшення шкідливих викидів в атмосферу для запобігання глобальному потеплінню. При цьому Паризька кліматична угода діє у всепланетарному масштабі й передбачає, що зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу парникових газів беруть на себе всі держави, незалежно від рівня їх економічного розвитку.

Наша планета - це система, в якій тісно взаємодіють нежива природа й жива речовина, це деяка цілісність, що перебуває під дією зовнішніх сил космічної природи, наприклад під дією сонячного випромінювання. Нам треба розуміти, що вплив космосу на Землю ми вивчили ще дуже слабко, що людина зробила тільки перший крок за межі своєї планети. Вже очевидно - не лише космічне середовище, але й поверхні та атмосфери інших планет Сонячної системи, несприятливі для життя земного типу. Це означає, що землянам дуже важко (а може й неможливо) буде знайти прихисток в космосі за межами Землі. Тобто Земля ще тривалий час буде єдиною домівкою для людства.

Поява людства, нової форми організації матерії у Всесвіті, суттєво змінила розвиток земної біосфери. І людині в своїй діяльності вже час орієнтуватися не на бажання і потреби, а на мудрість.

Наші пращури вдумливо спостерігали зоряне небо, намагаючись пізнати його таємниці. Ми тепер не лише його спостерігаємо, але й посилаємо в космічний простір різні апарати. Небо, яке колись було царством богів, стало місцем, де перебуває велика кількість штучних супутників Землі, працюють астронавти.

50 років тому людина вперше побувала на Місяці й залишила на його поверхні свої сліди. В 70-х роках ХХ ст. з допомогою автоматичних космічних апаратів розпочато пошук ознак життя на поверхні Марса, пізніше було спрямовано зонди до найвіддаленіших планет Сонячної системи. Окремі з них вже перебувають за її межами.

Попри всі ці успіхи нам треба дбати про наступні покоління, про те, що ми залишимо їм на планеті Земля. Буде вона комфортним місцем для людини чи перетвориться на забруднену пустелю. Слід, залишений нашим далеким предком на стежці біля містечка Лаетолі в Танзанії 3,7 мільйони років тому, й слід на Місяці - це вузлові точки, які пов'язують нас із минулим. Відбиток черевика астронавта в морі Спокою має стати таким вузлом для майбутніх поколінь. Але існування цих поколінь цілком залежить від нас нинішніх, від того, наскільки мудрою є наша поведінка і на Землі, і в Космосі.

2. Астрономія в культурі.

Можливість спостерігати зоряне небо, небесні світила і явища - один з основних чинників, що спрямував розвиток людства в цілком певному напрямі. Природне середовище - точка відліку культури землян.

Безліч космологічних та космогонічних міфів і легенд пов'язані з зоряним небом у різних народів світу. Персонажі цього фольклору стали героями літературних і художніх творів. Поділ зоряного неба на сузір'я - окрема лінія в культурі. Згадаймо, Зодіак - сузір'я, якими Сонце здійснює свій річний рух по небесній сфері, відомий з дуже давніх часів. Величезний масив символів (міфи, легенди, зображення, споруди тощо), пов'язаних із Зодіаком, а також кожним сузір'ям, що належить до нього, навічно закріпився в культурі.

У зв'язку з назвами сузір'їв доцільно згадати твір «Явища», визначну пам'ятку культури, грецького поета III ст. до н. е. Арата. Ця поема - віршований переказ книг Евдокса «Явища» і «Дзеркало природи», що не дійшли до нас. У ній ідеться про сферичність неба, описано вісь світу й положення чотирьох головних небесних кіл, які й сьогодні використовують в сферичній астрономії. Описи сузір'їв у поемі, дозволили астрономічними методами оцінити епоху, в яку ці сузір'я могли спостерігати в такому вигляді. З'ясувалося: зоряне небо, змальоване в поемі Арата, спостерігали в середині ІІІ-го тисячоліття до н. е. Цей факт свідчить - ідея поділу небесної сфери на сузір'я - дуже давня.

До астрономічних знань, що вийшли за суто наукові рамки і стали загальнокультурними символами, відносимо поняття часу та фіксацію його різних проміжків з допомогою небесних світил. Це дозволило створити календарі. Уміння вимірювати час зіграло суттєву роль в утвердженні кількісного принципу в науковому пізнанні, а поєднання годинникового механізму з курантами стало поштовхом до розвитку механіки й конструювання всіляких автоматів. Нині важко знайти людину, яка б не користувалась тим чи іншим календарем. А засоби фіксації часу - величезна суперрозвинута індустрія.

Астрономічні знання завжди були суттєвою складовою картини світу, яка є важливим чинником культури. Зважаючи на уявлення про місце Землі у просторі, виділяємо в історії людства чотири картини світу: архаїчну, геоцентричну, геліоцентричну й антропну.

Архаїчна картина світу, характерна для спільнот людей, які перебувають на початковому етапі розвитку. На Землі навіть в наш час є племена, що перебувають на такому етапі, а тому варто мати на увазі - архаїчна картина світу в різних народів існувала в різний час загальної історії людства.

Геоцентричну систему світу створив К. Птолемей. Він також автор «Географії» й «Оптики», а також енциклопедії античного музикознавства «Гармоніка», де показав аналогії інструментальної музики й космічної «музики сфер». Оскільки ідею геоцентричного Всесвіту довершено в Стародавній Греції, то згадаймо, що там було розвинуто й ідею Космосу - світу гармонійного і прекрасного за межами Землі.

Упродовж V - XII ст. н. е. в європейській історії тривав відтинок часу, коли знання стародавніх греків були вже втрачені, а доба Відродження ще не настала. Тоді в Європі повсюдно панували християнство, Церква і віра в Бога. Космос уявляли як творіння Бога і головною ідеєю середньовічної людини був Бог, а не природа. Земля ще перебувала в центрі світобудови, а систему світу Аристотеля - Птолемея Церква визнавала єдиноправильною.

Такі уявлення про будову Всесвіту знайшли відображення в багатьох пам'ятках культури тієї доби. Наприклад, композиція (XI ст.) в одному з малих куполів собору св. Марка у Венеції яскраво демонструє теологічні уявлення щодо процесу й «механізму» створення Всесвіту. Ще одним прикладом уявлень про Всесвіт доби Середньовіччя є знаменита «Божественна комедія» Данте Аліг'єрі (1265-1321). У цьому монументальному творі поет змалював грандіозну картину гармонійного космосу, виклав роздуми над долею і природою людини, описав пошук сенсу людського буття.

Рис. 1.1. Мініатюра «Урок астрономії» з молитовника Людовика IX. В руках професора астролябія - прилад для вимірювання кутів на небесній сфері

Знання античного світу значною мірою були збережені завдяки арабським ученим, які перекладали й коментували грецькі книги, розвивали й уточнювали знання з астрономії, механіки, математики, медицини. Згодом на взірець університету в Багдаді було засновано перші європейські університети, починаючи з Болонського, який став діяти з XI ст.

Художники Відродження перевели погляд з неба на Землю (характерним є закон прямої перспективи - промені сходяться на горизонті в одній точці). Оволодіння правилами побудови центральної перспективи означало, що художник опанував об'єктивний погляд на світ і його просторову будову.

Історичну епоху, коли з'явилася й утвердилася геліоцентрична система світу, науковці характеризують як «розпад космосу». Ідею упорядкованого й чітко структурованого світу було відкинуто, їй на зміну прийшла ідея відкритого, безмежного й нескінченного Всесвіту. В «новому Космосі» діяли однакові закони і для Землі, і для Неба. Межу між двома світами - земним і небесним - було зруйновано.

В уявленнях людини відбувся розкол гармонійного Космосу, хоча тисячолітній інстинкт ще й навертав її до цілісного світу. Саме тоді виникла сучасна наука. Природу стали розуміти вже не як щось вічне й незмінне і не як творіння Бога, а як об'єкт людського дослідження й опанування. Вона стала матеріалом, який людина почала використовувати для своїх потреб, а сама людина протиставила себе природі. Микола Коперник у 1543 р. опублікував роботу «Про обертання небесних сфер», у якій в центр Всесвіту помістив Сонце, а всі планети «змусив» рухатись навколо нього. Це був початок руйнування системи світу К. Птолемея, яка панувала майже дві тисячі років.

Отже, астрономія «віддала» культурі багато результатів, здобутих нею впродовж усього часу існування нашої цивілізації. Внесок астрономії в культуру і в розвиток людини дозволяє обстоювати ідею, суть якої полягає в тому, що не просто астрономічні знання чи астрономія як наука є складовими культури, а сама культура пронизана астрономічним змістом.

ВИСНОВКИ

Вже наші далекі пращури інтуїтивно відчували зв'язок земного життя і космічних світил та явищ. Астрономія, яка тоді виникла, у процесі свого розвитку здобувала дедалі більше знань, і тепер вже цілком аргументовано ми можемо стверджувати - життя на Землі є наслідком еволюції Всесвіту. Але людство може загинути, якщо не прийде до нового світорозуміння, в основі якого має бути «космічну мудрість», тобто наукова космософія.