Біологія - універсальний довідник
БУДОВА КВІТКОВОЇ РОСЛИНИ. ФУНКЦІЇ ЇЇ ОРГАНІВ
ОРГАНИ І ОРГАНІЗМ
ЗАПИЛЕННЯ І ЗАПЛІДНЕННЯ
Запилення — перенесення пилку з тичинок на приймочку маточок. Розрізняють такі види запилення.
Перехресне запилення — перенесення пилку з тичинок однієї квітки на приймочку маточки іншої. У помірних широтах воно відбувається за допомогою вітру або комах-запилювачів. Останніх приваблює пилок і солодкий сік — нектар. Ознаки квіток комахозапильних рослин: двостатевість квіток; великі розміри квіток або великі помітні суцвіття, іноді самі схожі на квітки (волошки, ромашки); яскравий колір оцвітини; клейкий пилок; великі розміри пилкових зерен; сильний запах.
Запах особливо важливий для приваблювання комах, він відчувається ними іноді на відстані в декілька кілометрів. Часто комах приваблюють запахи, для нас зовсім неприємні (затхлої риби, гною).
Одні квітки відвідуються найрізноманітнішими комахами, інші — лише деякими, іноді навіть одним видом. Є певна визначеність груп комах до типів квіток. Мухи відвідують квітки у компактних суцвіттях з відкрито розташованими нектарниками. Джмелі — неправильні, часто двогубі квітки з нектаром в основі не дуже довгої трубки віночка. Метелики запилюють правильні зрослопелюсткові квітки із сильним ароматом. Трубка віночка іноді дуже довга, але хоботки в метеликів можуть досягати 10 і навіть 20 см.
Ознаки квіток вітрозапильних рослин: дрібні розміри; непоказна, часто проста оцвітина; нерідко роздільностатеві квітки; відсутність запаху; дрібний сухий пилок. Вітрозапильні рослини часто ростуть великими скупченнями (березові гаї, зарості очерету).
Самозапилення дуже поширене в культурних рослин. Для дикорослих воно особливо важливе як резерв запилення (наприклад, коли йдуть дощі — комахи не літають).
Штучне запилення здійснюється людиною: по-перше, для виведення нових сортів, по-друге, для підвищення врожаю. Наприклад: кукурудза — вітрозапильна однодомна рослина. Чоловічі квітки — у суцвіттях волоть, жіночі — у початках. У безвітряну погоду пилок обсипається, тому корисно збирати пилок, а потім наносити на приймочки жіночих квіток.

Запліднення. Пилок (пилкові зерна) утворюються у великій кількості в середині пиляків. Коли вони розкриваються, пилкові зерна вивільняються і можуть потрапити на приймочки маточок. Пилок дуже різноманітний за розмірами (найбільший 0,5 мм у діаметрі), формою, будовою поверхні. Кожному виду рослин властиві свої пилкові зерна. Детально вивчивши пилок, учені можуть сказати, до якої рослини він відноситься, але це можна з’ясувати лише за допомогою дуже сильних мікроскопів і спеціальних методів обробки пилку.
На приймочці маточки пилок проростає, утворюючи довгі і тонкі пилкові трубки. Вони проростають у насінні зачатки, які знаходяться в зав’язі (мал. 20).

Мал. 20. Запліднення:
1 — пилок; 2 — пилкова трубка; З —насінний зачаток
Зовні насінні зачатки вкриті декількома шарами клітин. Всередині розташований зародковий мішок з кількома клітинами. Одна з них — жіноча гамета — яйцеклітина, інша, у центрі зародкового мішка, — центральна клітина.
На передньому кінці пилкової трубки є дві чоловічі гамети — спермії. Самі рухатися вони не можуть, а просуваються до зародкового мішка завдяки росту пилкової трубки. Вона проникає в зародковий мішок через канал у покривах — через пилковхід. Потім відбувається подвійне запліднення:
1-й спермій + яйцеклітина → зигота → зародок
2-й спермій + центральна клітина → ендосперм
Таким чином, ендосперм у квіткових рослин виникає після запліднення, а не до нього, як у голонасінних.
Насінний зачаток перетворюється в насінину, яка складається з таких частин: насінна шкірка, яка виникла з покривів насінного зачатка; ендосперм, що з’явився після злиття
центральної клітини з одним зі сперміїв; зародок, який сформувався з зиготи. Зі стінки зав’язі утворюється стінка плоду, яка називається оплоднем.
Подвійне запліднення (відкрив його С. Г. Навашин у 1898 р.) відбувається тільки у квіткових рослин.
Перша публікація: 01/01/2008
Останнє оновлення: 31/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.