Біологія - універсальний довідник

ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ

ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ

ВЛАСТИВОСТІ І ТИПИ БІОЦЕНОЗІВ

Природні біоценози мають складну структуру. їм властиві велика видова різноманітність, щільність популяції, біомаса тощо.

Видова різноманітність — кількість видів живих організмів, що входять до біоценозу і визначають різні трофічні рівні в ньому. Кількість видових популяцій визначається кількістю особин даного виду на одиниці площі. Деякі види в угрупованнях є домінантними, перевершуючи за чисельністю інші. Якщо в угрупованні домінує кілька видів, а щільність інших не висока, то різноманітність низька. Якщо при тому самому видовому складі чисельність кожного з них рівна, тоді видове різноманіття високе.

Біомаса — сумарна маса організмів у популяції або біоценозі на момент спостереження, виражена в одиницях маси, що припадає на одиницю площі або об’єму (г/м , кг/га, г/м та інше). Сумарна біомаса Землі складає 2,0 • 10¹⁸ г.

Величина біомаси залежить від особливостей виду, його біології. Наприклад, в організмів з коротким життєвим циклом (мікроорганізмів) біомаса невисока порівняно з довгоживучими організмами, як відкладають у свої тканини велику кількість органічних речовин (дерева, кущі, великі тварини).

Біологічна продуктивність — швидкість утворення біомаси за одиницю часу. Цей показник найголовніший у життєдіяльності організму, популяції, всієї екосистеми. Розрізняють первинну продуктивність — утворення продуцентами органічних речовин у процесі фотосинтезу та вторинну — швидкість утворення біомаси консументами та редуцентами.

Співвідношення продуктивності та біомаси відрізняється у різних організмів. Навіть у різних біоценозах продуктивність неоднакова. Вона залежить від сонячної енергії, ґрунту, клімату. Найнижчою біомасою і продуктивністю характеризуються пустелі і тундра, найвищою — вологі тропічні ліси. Порівняно з сушею біомаса Світового океану значно нижча, хоча на нього припадає 71% поверхні планети. Це пов’язано з низьким вмістом поживних речовин. У прибережних зонах біомаса значно більша.

У біоценозах розрізняють два типи трофічних ланцюгів: пасовищний та детритний. Ланцюги живлення пасовищного типу починаються зеленими рослинами (продуцентами) і продовжуються послідовно через ланки рослиноїдних тварин (консументів І порядку), хижаків (консументів II, III порядку) і завершуються редуцентами.

Якщо потік енергії починається з мертвих рослин і тваринних залишків, їх екскрементів і переходить до первинних детритофагів (редуцентів), які розкладають органічні речовини, то такий ланцюг називається детритним або розкладаючим. До первинних детритофагів відносяться мікроорганізми (бактерії, гриби) і дрібні тварини (черви, личинки, комахи).

У наземних біогеоценозах присутні обидва типи ланцюгів живлення. У водних угрупованнях переважає ланцюг виїдання (пасовищний). В обох ланцюгах живлення енергія використовується повністю.