Біологія. Комплексний довідник - підготовка до ЗНО та ДПА

БІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ

РОЗМНОЖЕННЯ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДИНИ

Жіночі статеві органи


До внутрішніх статевих органів належать парні яєчники, маткові (фаллопієві) труби, матка і піхва. Вони розташовані в порожнині малого таза. У яєчнику розміщені скупчення особливих пухирців — фолікулів, у яких розвиваються жіночі статеві клітини — яйцеклітини. Із 4 ∙ 105 незрілих статевих клітин за життя жінки дозріває 400-500. Яєчники виконують дві функції: виробляють жіночі статеві клітини і гормони, основні з яких — естрадіол і прогестерон.

Яйцеклітина після виходу з фолікула потрапляє в одну з маткових труб (м’язовий орган завдовжки до 12 см), які відкриваються в матку. Матка — товстостінний грушоподібний порожнистий м’язовий орган, вистелений слизовою оболонкою. Нижній кінець матки — її шийка — відкривається в піхву. У матці плід перебуває до самих родів.

Зовнішні статеві органи складаються з соромітної ділянки і клітора. Залози соромітної ділянки виділяють секрет, що змащує ззовні статеві органи і пом’якшує їхню поверхню. Клітор — це невеликий, здатний до ерекції орган, гомологічний печеристим тілам чоловічого статевого члена.

Чоловічі й жіночі статеві гормони при статевому дозріванні людини зумовлюють розвиток вторинних статевих ознак: у чоловіків — розвиток вусів, бороди, мускулатури, низький голос тощо, а в жінок — розвиток молочних залоз, особливостей скелета таза, відсутність волосяного покриву на обличчі, менш розвинену мускулатуру тіла.

У ранньому віці статеві залози ще не цілком сформовані. Вони розвиваються поступово і починають виробляти гормони лише з 12-15 років. Статеві гормони підтримують нормальне функціонування статевої системи і беруть участь у регуляції обміну речовин.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.