Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ п’ятий. Культурний потенціал людства
Все на продаж, або комерціалізація мистецтва

«Мистецтво не для гендлю!» Під цим гаслом донедавна працювали письменники, художники, музиканти Східної Європи. Ринковому мистецтву оголошувалася мало не священна війна на знищення. Правда, й французи теж пропонують виключити культуру зі сфери дії ринкових механізмів (М.Матлар).

Зовсім іншим є становище з комерціалізацією мистецтва, культури на Заході. Там мистецтво, культура, ці продукти розумової праці, розглядаються як товар, підвладний закономірностям ринку.

«Не продається натхнення, та можна рукопис продати», — писав ще О.Пушкін. Енді Ворхол — «тато попу» комерційним мистецтвом назвав таке, що продається і купується за гроші. А Пабло Пікассо з французькою вишуканістю заявив якось: «Художник — це людина, яка пише те, що можна продати. А хороший художник — це людина, яка продає те, що пише».

Тут передусім мається на увазі, що, окрім великих грошей, в таке мистецтво закладені і символічні цінності, які відносять твір художника до явища культури. Тож наведені вище висловлювання відповідають сучасному світосприйняттю. Якщо художник став провідником загальноприйнятих естетичних ідеалів або виконавцем соціальних замовлень, то його твори мають обов’язковий комерційний успіх. «Ідоли ринку» (Ф. Бекон) спокушають художника, і він часто впадає в гріх вульгаризації, аби тільки ціна була достатньо високою.

Однак варто пам’ятати, що навіть на Заході розвиток капіталізму супроводжувався певною критикою на його адресу з боку не тільки ліворадикальних вчень, а й усіх основних напрямків суспільно-політичної і художньої думки. Європейська культура завжди перебувала в прямій чи опосередкованій опозиції до економічної дійсності буржуазного суспільства. Там же, де вона здавала свої позиції, переймалася духом комерційного розрахунку і вигоди, цілком підкорялась ринковим відносинам, там закінчувалася і її духовна свобода. Тобто культура таким чином перетворювалася на один з різновидів більш чи менш успішної підприємницької діяльності.

Бурхливий розвиток засобів масової інформації (ЗМІ) відсунув на другий план такі центри культурної діяльності, як університет (освіта, наука), видавництво (книгодрукування), театр (драматичне мистецтво) тощо. Тим самим були остаточно зруйновані бар’єри, що захищали світ інтелектуалів від ринкової стихії капіталізму. Розповсюдження мистецтва, культури відокремилося від їх виробництва. Обсяг і характер їх продукування залежать тепер від попиту. Видання книжки чи успіх художньої виставки залежить від реклами у пресі або на радіо і телебаченні.

Існування культури в умовах ринку ставить вузьку сферу інформації в залежність від більш широкої. Так, університет попадає у залежність від видавництва; видавництво і «товстий журнал» — від великого щотижневика, а останній — від великої газети чи РТБ. Відповідно письменник чи художник попадає у залежність від журналіста; видавництво — від розповсюдження; культура, мистецтво — від рецензента; зміст — від форми тощо. У такий спосіб інтелігенція виявляється цілком підвладною через ЗМІ економічним законам.

Всі бажання, задуми, імперативи, всі людські пристрасті і відносини сьогодні абстрагуються в знаках і речах, щоб зробитися предметом купівлі і споживання.