Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина перша (1900 - 1945 рр.)
Розділ перший. Культурна мотивація політико-соціальних змін у світі на початку ХХ століття
Чим ми зобов’язані ХІХ століттю?

Яким було XIX ст.? Це був час, коли чоловіки не виходили надвір без капелюха на голові. А жінки у своїх довгих приталених сукнях нагадували витончені вироби мистецтва. Такими ж декоративними були і права жінок, хоча вже в кінці цього століття з’являться суфражистки. Дівчина, яка провела з хлопцем наодинці хоча б годину без пропозиції з його боку руки й серця, була приречена на осуд. Так само й хлопець після трьох візитів у сім’ю дівчини мусив освідчуватись їй у коханні і просити дозволу в її батьків на шлюб. Це щодо стосунків у суспільстві.

Взагалі ж століття розпочалося наполеонівськими війнами, в які були втягнуті всі держави Центральної Європи і острівна Англія. Населення Землі на 1804 р. становило 1 млрд. чоловік, тож рекрутів до армій воюючих країн було звідкіля брати.

Розгром наполеонівської імперії не приніс такого бажаного «вічного миру». Збройні сутички продовжували відбуватись одна за одною: Англія воювала з Америкою (1812-1814), США—з Мексикою (1846-1848), коаліція на чолі з Францією і Англією — з Росією (1853-1856), Пруссія — з Францією (1870-1871). Внутрішнє життя держав стрясали буржуазні революції, національно-визвольні повстання, радикально-демократичні і пролетарські рухи, громадянські війни, збройні колоніальні конфлікти тощо. Погодьтесь, європейці й американці XIX ст. мали всі підстави говорити про «безпрецедентну катастрофічність» свого часу. I справді, попередня історія не містила такого прецеденту.

У сфері соціально-економічній XІX ст. було епохою промислових революцій. Промисловий переворот в Англії стався ще у XVIII ст., а в Німеччині, Італії і Австро-Угорщині — вже в 18051815 рр. В Росії ж і Японії -тільки в 60-х рр. Тому становище країни, яка доганяє, зробилося характерним для Росії в II пол. XIX ст. і в XX ст., коли стали очевидними переваги нового індустріального суспільства, особливо в економічній сфері. Розрив між традиційним феодальним та індустріальним суспільством набув якісного характеру.

Очевидно, що ці радикальні зміни в економіці привели і до змін у свідомості, термінології, лексиці. Так, термін «Центральна Європа» починає вживатись вже в 40-х рр. — німецький журналіст Ф.Ліст писав про «середньоєвропейське економічне співтовариство».

На 50-60-ті рр. XIX ст. припадає розквіт англійської промисловості і торгівлі. Всесвітня виставка 1851 р. в Лондоні була «організована, щоб продемонструвати славу Англії, принести задоволення і дати вказівки обом частинам земної кулі». Та невдовзі в англійської буржуазії з’явилися небезпечні конкуренти, які могли от-от випередити її в економічній сфері. Починаючи з 1870 р. американська і німецька конкуренція поклала край монополії Англії на світовому ринку. Xарактерно, що приблизно тоді ж з’являється термін «світове господарство». Чи не звідси починається процес глобалізації? Ми впевнені, що історики і політологи ще повернуться до XIX ст. в пошуках витоків цього явища.

Наприкінці століття капіталізм переріс в імперіалістичну стадію. Все це призвело до нової розстановки класових сил у суспільстві, реорганізації державних структур і змін у політичній свідомості народів.

Незаперечним є те, що XIX ст. було часом повного самоствердження буржуазії в економіці, політиці, культурі.

Не менш енергійним було і духовне, інтелектуальне життя епохи. З найбільшою виразністю воно проявило себе в розвитку наукової, філософської й естетичної думки. Надзвичаний вплив на характер еволюції філософського мислення в XIX ст. справив бурхливий розвиток природознавства. Воно довершило руйнацію традиційної картини походження Всесвіту, життя і людства. На зміну думці про незмінність світу прийшла ідея безперервного руху і розвитку. Поняття еволюції стало ключовим в інтелектуальному житті століття. Воно ввійшло в економіку, соціологію, філософію, естетику, історіографію.

Одне лише XIX ст. принесло відкриттів і винаходів більше, ніж всі попередні століття, разом узяті (Питирим Сорокін).

Класична наука в XIX ст. досягла найвищих своїх вершин і, здавалось, встановила всі найголовніші закони. Однак вже в першій половині століття виникли нові поняття, ідеї, уявлення, які спочатку виглядали як зовсім абсурдні, алогічні, несумісні з традиційними принципами наукового мислення. Долаючи консерватизм, інерцію, відверту ворожість наукових авторитетів, Лобачевський, Больян, Ріман, Планк та інші прокладали шлях новій, «некласичній» науці, яка рішуче перебудовувала картину всесвіту.

Щоравда, не обходилось і без розчарувань. Так, одного разу кордони можливостей пізнання світу вже окреслили, і доволі чітко. В 90-х рр. XIX ст. вчені закрили книги. Найбільш авторитетні з них запевняли всіх, що наука пізнала Всесвіт. Існування невідомого вважалось неможливим. Та внаслідок відкриття трьома паризькими геніями — Беккерелем, Фредеріком та Марією Склодовською-Кюрі явища штучної радіації народилася страшна дитина — природна радіація, а з нею виникла нова наука — ядерна фізика (В.Скуратовський). Отже, були відкриті радій, рентгенівські промені, космічні промені, а за ними була створена теорія відносності. Кордони щезли.

Численні і вражаючі завоювання класичної науки, так само як соціально-економічні трансформації в житті європейських держав, не могли не позначитись на розвитку філософської думки. На зміну мислителям «віку Енциклопедії» прийшли нові кумири — Кант, Фіхте, Гегель, Шеллінг. Вони збагатили філософську думку розумінням суперечливості світу, ідеями діалектичного розвитку і соціально-історичного прогресу. Не менш важливим є й те, що в гносеології (теорії пізнання) вони вийшли за межі жорсткого раціоналізму просвітників і включили в загальну систему методів пізнання інтуїцію і уяву як найважливіші її компоненти. Тим самим вони дали філософське обгрунтування новим принципам наукового і художнього мислення, які зародилися на рубежі XVIII і ХІХ ст. Панування «великих німців» виявилось порівняно недовговічним. Правда, їхній вплив на європейську філософію відчувається й досі.

«Еду ли в бричке я,

Или в телеге,

Вся мысль моя

О нем, о Гегеле», — як сказав колись поет.

Успіхи природознавства спирались на досвід і спостереження. При цьому вони поєднувались зі стрімким прогресом промислового виробництва, розвитком прикладних досліджень. Все це породило сприятливі умови для виникнення нової філософії, яка іменувала себе «позитивною». Її родоначальником був Огюст Конт, а продовжувачами його справи — Льюїс, Спенсер і Тен. Визнавши недосяжним будь-яке дослідження причин, позитивісти обмежились пізнанням законів. Установка на пізнання законів в цілому плодотворна, оскільки дає можливість передбачення — найціннішого, що може дати пізнання людині. Позитивізм пережив три покоління і залишив глибокий слід в історії культури. Він начебто узаконив поділ наук на «точні» і «неточні», на фундаментальні і прикладні дослідження. Окрім того, позитивізм став втіленням і кульмінацією капіталістичної ідеології.

Позитивізм сприяв розповсюдженню ідей про загальний зв’язок явищ в природі і суспільстві, про еволюцію як найважливіший закон, який підкоряє собі все існуюче, про взаємодію індивідуума і середовища, яке його формує, тощо. І хоча під кінець століття володарями людських душ стали Шопенгауер, Ніцше і Бергсон, позитивізм і далі справляв значний вплив на європейське мистецтво.

Є всі підстави розглядати натурилізм і близькі до нього течії як проекцію ідей позитивізму на сферу художнього дослідження дійсності. Особливо яскраво ці ідеї позитивізму проявились у творчості французьких письменників і митців. Серед них можна назвати Еміля Золя за його романи «Накип», «Дамське щастя», «Жерміналь», «Земля». У цих творах є все — любов, ненависть, зрада, а також прагнення до збагачення, яке розгнуздало найниціші інстинкти в людині. Причому описано все це в таких моторошних деталях фізіологічного характеру, що читач ще довго переживає шок після прочитання цих романів. Такою ж відверто натуралістичною є і картина Гюстава Курбе «Початок світу» (1866 р.). Вона є однією з найбільш скандальних в історії образотворчого мистецтва. Розсунуті ноги жінки, яка ще кілька секунд тому займалась коханням, притягують погляд глядача до центру композиції. Саме він і повинен був стати метафорою початку життя на землі. Вперше широкій публіці цю картину показали в Парижі лише в 1996 р.

Пафос реалістичного мистецтва був спрямований на художнє дослідження соціальної дійсності і людини як суспільної істоти. Але все це ускладнювалось натуралістичним потягом до докладної фіксації окремих емпіричних спостережень, до перебільшення ролі біологічних і фізіологічних факторів у людській поведінці. Література і образотворче мистецтво набувають «клінічного» характеру. Широкого вжитку досягли такі терміни, як «експериментальний», «науковий» тощо. Тобто формувався новий метод, який увійшов в історію мистецтва під назвою натуралізму. Очевидно, що він розроблявся з урахуванням ринкової кон’юнктури.

XIX ст. ознаменувалось бурхливим розвитком роману. Тому сприяла поява нового суспільного феномена — байронізму. Новий персонаж з’явився, щоб очолити європейський романтизм. Це був молодий бунтар проти світських умовностей, сміливий до нестями, зневажливий, цинічний, який, проте, мріяв про не- чуване кохання; меланхолік і мізантроп, який іронічно відкидав будь-яку екзальтацію.

Байронізм сприяв появі російських романів XIX ст. Досить сказати, що перший російський реалістичний роман «Євгеній Онєгін» був на той час суто байронічним твором.

На європейській і американській літературній ниві з’явилась когорта могутніх талантів, знаменитих глибоким розумінням реальних стосунків. Торжество нового романтичного мистецтва висунуло низку нових значних діячів. Це брати Шлегелі, Тік, Новаліс, Гофман, Гейне — в Німеччині; Вордсворт, Кольрідж, Байрон, Шеллі, Кітс, Вальтер Скотт — в Англії; Шатобріан, Ж.де Сталь, Ламартін, Гюго, А.В. де Віньї, Ж.Санд — у Франції; Ірвінг, Купер, По, Готорн, Мелвілл, Лонгфелло — у США.

З’явилась велика кількість письменників і поетів-реалістів, надзвичайних за своїм талантом. Серед них — О. де Бальзак, Стендаль, П.Меріме, Ч.Діккенс, В.Теккерей, Ш.Бронте, М.Твен, О.Пушкін, М.Лермонтов, М.Гоголь, І.Тургенєв, Ф.Достоєвський, Л.Толстой, Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка та інші. Вони в яскравих і красномовних книгах розкрили світові більше політичних і соціальних істин, ніж усі професійні політики, публіцисти і моралісти разом взяті.

XVIII і XIX ст. були найбільш творчими в галузі музики. Вони дали світові 17 геніальних композиторів. Більшість з них були з Австрії і Німеччини. Чого вартий лише один Бетховен, не кажучи вже про Моцарта? Не гіршими були й інші. Наприклад, геній Джузеппе Верді об’єднав Італію, а Ріхард Вагнер сприяв формуванню німецької нації.

Перша значна спроба нового погляду на історію була зроблена у Франції в наукових працях Вольтера. Він першим з’ясував, що посутніми в історії є не династії, не королі і не битви, а культура, яка постає перед нами у звичаях або віруваннях і в формах влади. Лише одне XІX ст. принесло відкриттів і винаходів більше, ніж всі попередні століття разом узяті.

Вважається, що «наукова культурологія» відокремилась від філософії як окрема наука в другій половині XIX ст. Так, Густав Е.Клемм видав друком два томи з історії культури людства. В першому томі він описав власне історію культури людства, в другому — науку про неї (Culturwissenschaft).

Завдяки досягненням науки в європейській культурі виник парадокс: економіка остаточно відокремилась від політики і моралі. Це дало підстави К.Марксу стверджувати, що раціональне XIX ст. було охоплене крижаною хвилею егоїстичного розрахунку. Зрештою, про це більш дотепно сказав у своїх романах ще О. де Бальзак. Віковічна мрія людства про соціальну рівність кристалізувалась у слові «комунізм», придуманому англійцем Гудвіном Бармбі.

В XIX — першій половині XX ст. демократизація західних суспільств легко поєднувалась з агресивно-імперіалістичною, колонізаторською політикою на світовій арені. Сучасники вважали, що «війна є злом, але... злом неминучим» (М.А.Енгельгардт).

Це зайвий раз підтверджувало думку про те, що всі культурні надбання людства цього часу євроамериканська цивілізація використовувала на свою користь і зовсім не збиралася ділитися ними з іншими народами світу. Навпаки, європейці і північно- американці й далі будували зручний для себе світ за рахунок інших.