Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина перша (1900 - 1945 рр.)
Розділ третій. Оновлення методів і напрямків розвитку мистецтва
Нова художня мова літератури Сполучених Штатів Америки

Якщо, за висловом Ф.М.Достоєвського, вся російська література вийшла з гоголівської «Шинелі», то в літературі США таку роль відіграли «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена. Цей роман сягав глибин національного життя, був своєрідною хронікою суспільних і духовних змін часу, окреслював і передбачав напрямок того розвитку, яким керуватимуться американські письменники все XX ст. У всякому разі, такою була думка з цього приводу В.Фолкнера і Е.Гемінгвея, а їм, як кажуть, видніше. «Вся американська література, — писав в 1935 р. Ернст Гемінгвей, — вийшла з однієї книги Марка Твена, з його «Гекльберрі Фінна».

Великого розмаху в літературі США на початку століття набуває рух «розгрібачів бруду». Так назвав його учасників Т. Драйзер. Початок цьому рухові поклав журналіст Джейкоб Ріїс. Журналісти і письменники виявляли виразки великих міст США. «Розгрібачі бруду» були типовими реформістами, які прагнули розбудити совість у зажерливих капіталістів. Це робив Д. Ріїс («Як живе друга половина», «Битва з трущобами»), їда Тарбел («Стандарт Ойл»), Лінкольн Стефенс («Ганьбаміст»). Повне визнання в цей час у США отримує література критичного реалізму Джека Лондона і Теодора Драйзера, Шервуда Андерсона, Сінклера Льюїса тощо. Останній став першим американським письменником — лауреатом Нобелівської премії з літератури.

Тільки у Каліфорнії за вельми короткий час з’явилось кілька видатних письменників. Каліфорнія дала світові двох великих романістів — Д. Лондона, Д. Стейнбека («Грона гніву», «Зима тривоги нашої») і одну серйозну літературну школу так званих «тертих калачів», письменників детективного жанру Дешіела Хеммета, Джейса Кейна і Реймонда Чандлера. Крім того, ще кілька каліфорнійців були досить відомі своїми творами — оповідання, повісті і роман співця Ревучого Стану Френсіса Брет Гарта, романи викривача «спрута» каліфорнійських монополій Френка Норріса, оповідання Амброза Бірса. А кінець 20-х — початок 30-х рр. був епохою, яку деякі історики назвали потім «тимчасовою стабілізацією капіталізму».

В роки перепочинку письменники зрозуміли, що вони можуть плідно творити. Саме тоді були написані неповторні і чудові романи Ернста Гемінгвея,¹ Джона Стейнбека, Вільяма Фолкнера. Розквітнув талант Ф. С. Фіцджеральда з його історіями життів, що не склалися, і пристрастю до зображення богеми. «Прекрасні, але приречені» — другий роман Ф.Скотта Фіцджеральда, який продовжував тему «втраченого покоління», одну з основних у творчості цього письменника. Вершиною творчості Ф.С.Фіцджеральда став роман «Великий Гетсбі», в якому показано американське суспільство 20-х рр., «віку джазу», як називав цей час сам письменник. Його героями були «діти регтайма», «джаз-дівчатка», жінки-«вамп». В романі описана трагедія порядної і талановитої людини, яку занапастив світ грошей. Та, незважаючи на це, все навколо йшло своєю чергою. «Диміли над Нью-Йорком труби, справно перевозили мешканців міста на роботу і з роботи надземка і підземка, актриси вийшли в нових п’єсах, у видавництвах вийшли друком нові книжки, Кестли вийшли з новим танком. Вийшли нові розклади руху потягів...» — так описував той час Ф.С.Фіцджеральд (правда, вже в іншому романі).

Зіткнення людської особистості з розбещуючим вищим світом становить основу роману «Ніч лагідна». Мабуть, героєм цього роману можна вважати і самого Фіцджеральда. Останній прагнув успіху, врешті досяг його, але не витримав випробування славою і достатком. Фіцджеральд помер рано, страждаючи від алкоголізму, водночас проклинаючи і славлячи вищий світ Америки.

Отже, 20-ті рр. були роками слави Гемінгвея, Фіцджеральда, Андерсона, Стейнбека, Фолкнера, проте масовий американський читач віддавав перевагу якимось Кервудам і Берроузам.

Гострі соціальні конфлікти 30-х рр. відобразив у своїх творах талановитий Томас Вулф. За своє коротке життя він встиг написати чотири романи — «Глянь на дім свій, ангел», «Про час і ріку», «Павутина і скала», «Додому немає вороття» і два збірники — «Від смерті до ранку» та «За пагорбами». Деякі з них були видані друком вже після смерті автора. Багато які з творів Вулфа мають автобіографічний характер. Вони глибоко психологічні. Вулф використовує засіб внутрішнього монологу, зміщує час, нитка оповіді рветься через часті ліричні відступи. Творчості Вулфа притаманна занадто пильна увага до теми смерті. Може, передчуття власної ранньої смерті вже тоді гнітили цього високоталановитого письменника? Адже відомо, що видатні митці володіли здатністю передбачати майбутнє.

Великому Томасу Вулфу два непримиренних літературних суперники Гемінгвей і Фолкнер, не змовляючись, відвели перше місце на Олімпі американської словесності.

Канони формально-експериментальної прози розробляла письменниця і теоретик літератури Гертруда Стайн. Після «літератури події» (якою художня проза була в XIX ст.), на думку Г. Стайн, в XX ст. повинен прийти «роман стану». В ньому не потрібна буде звична композиція і сюжет, не треба буде показувати характери героїв і типові життєві обставини. Досить буде зображення комплексу емоцій підсвідомості, сексуально-патологічної схильності. Американка як у воду дивилася, — справді, в XX ст. в літературі виникло багато напрямків. Згадаймо лишень «новий роман» у Франції. Гертруда Стайн небезпідставно вважалась лідером модернізму в США.²

Визнаним вождем містико-релігійного напрямку американської поезії став Т.С. Еліот. Цього англо-американського поета називають ще апологетом християнського (католицького) способу мислення. Він був митцем трагічного світовідчуття, за визначенням окремих критиків — «катастрофістом». Відкинувши естетику романтизму, він демонструє в своїй творчості розірваність, хаос, розчарування. Теоретичні основи модерністської естетики Еліота актуальні і сьогодні. Він був також і реформатором англійської поетичної мови. А думки Еліота про народну мову як основу поезії, утвердження традиційності як важливої засади творчості, заклики до збереження духовної культури людства сприяли розвиткові літератури Заходу.

Без сумніву, творчість Еліота має міжнародне значення. Проте, коли західні критики почали називати поему Еліота «Безплідна земля» мало не емблемою модернізму, він здивовано відповів: «Для мене це було просто ритмізоване бурчання». Як бачимо, одні культивують знаки історії, а інші з цього приводу іронізують.

Одним з основоположників імажинізму був Езра Павнд. Вишукана віршова техніка, малозначущий сюжет, повна зневага до суспільних проблем — все це характерні ознаки творчості імажиністів. Невдовзі Павнд модернізував свою естетику і створив нову течію в сучасній модерністській поезії — вортицизм (vortex — буря, вихор). Прихильники вортицизму оголосили Е.Павнда великим новатором і генієм поезії новітнього часу. За їхніми словами, він зробив неможливе — розбив кордони часу і простору. Найвідоміші книги його віршів — «Згасле світло», «Пісні заходу».

При ближчому знайомстві починає здаватися, що після М. Твена, Брет Гарта і Д. Лондона американську літературу став псувати саме зайвий професіоналізм. Він проявляється по-різному: у вишуканості лаконізмів Гемінгвея чи в задушливій словесній надмірності, захаращеності Фолкнера або якомусь навіть кокетуванні, журналізмі чи болісній ускладненості того, що можна висловити простіше. Може, й справді, як каже Р.Флорес, тексти В.Фолкнера — це «самозапитувальна оповідь»?

Організаційно письменники Заходу об’єднані в пен-клуби, куди приймають тільки безпартійних літераторів, прогресивних за своїми поглядами. Пен-клуб як міжнародне об’єднання письменників має свій центр у Лондоні. В нього входять понад сто національних пен-клубів. Пен-клуб — це правозахисна організація, яка існує з 1921 р. Засновником пен-клубу був англійський письменник Джон Голсуорсі. У всьому світі пен-клуби здійснюють контроль і допомогу у справі захисту свободи слова і будь-кого з письменників, якщо їх переслідують за переконання. Письменники соціалістичних країн свого часу були об’єднані в спілки письменників, куди приймалися тільки за партійними рекомендаціями, якщо кандидати в члени спілки проходили ідеологічний відбір.

Примітки

¹ Анна Ахматова вважала, що і Е.Гемінгвей і Дос Пассос вийшли з творчості Джойса: «Всі вони живляться крихтами з його столу...»

2 Що зовсім не заважало їй не сприймати абстракціонізм. Відомий рядок Гертруди Стайн «Троянда — це троянда — це троянда» відображає протест проти абстрактного способу сприйняття. В США для більшості людей троянда — якраз не троянда, а квітка, що належить до певної вартісної категорії, яка купується у випадках, встановлених суспільством. Люди не відчувають чарівності навіть прекраснішої квітки, якщо вона польова і дістається даром, тому що у порівнянні з трояндою у неї немає мінової вартості. Такий підхід до прекрасного притаманний саме західній культурі.