Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ другий. Вплив соціального і технічного прогресу на духовну культуру
Загальне і національне в культурах країн Сходу і Заходу

Впевненість відомого англійського письменника Ред’ярда- Кіплінга, що «Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох», сьогодні набула особливого значення і змісту. Справді, філософія Сходу дуже відрізняється від філософії Заходу.

Завдяки експансії Західна Європа на початок XX ст. вирішувала долю решти світу. Проте Перша світова війна привела до серйозного ослаблення, а Друга — до втрати Європою своєї провідної ролі в міжнародних зносинах. Відтоді вся влада і могутність були поділені між США і СРСР.

Існує кілька характеристик окремих культур, здійснених ще Конрадом Лоренцом. Так, західноєвропейська культура грунтується на минулому. Вона успадкувала сім попередніх цивілізаційних надбань і культуру кількох імперій. Осередками культури стали міста, які існували вже задовго до виникнення європейської культури. Міста і села сформували стійку і просту класову структуру. Саме тут зародились і розповсюдились гасла рівності і братерства та романтизму і жертовності.

Очевидно, що єдиного культурного простору немає і в самій Європі¹. Мало того, що вона поділяється на Західну і Східну Європу з відповідною відмінністю культур. Але ж навіть в самій Західній Європі існує дуже велика різниця, наприклад, між культурами народів Скандинавії і народів Середземномор’я. Поєднання таких рис, як пунктуальність, дріб’язковість, акуратність, скупість, замкнутість і дистанціювання в стосунках з іншими людьми, певна механічність дій, підкреслена і мало чи не нав’язлива охайність, досить часто зустрічаються разом як риси людського характеру. І якщо в європейській культурі цей комплекс рис легко помітний в поведінці багатьох індивідів, то в інших культурах подібні характери вельми рідкісні. Справді, німецькі домогосподарки кожного ранку чистять і без того чисту плиту, а пунктуальність в країнах Північної Європи ціниться вище, ніж у представників романських народів.

Якщо ж порівняти культури країн Західної і Східної Європи, то тут розбіжності між ними стають ще більш помітними.²

Наприклад, росіянину чи українцю завжди видається обтяжливим картезіанський раціоналізм французів. Ще Курно відзначив, що французи завжди схильні відтворювати картину світу за схемами розуму, а в своїй більшості набагато менше схильні вдаватися до колективних спогадів, ніж, наприклад, німці.

Тому слов’янин бунтує проти раціоналізму, проти колючої волі розуму, проти присутності його в кожному жесті, вчинку, помислі, проти його безжальної проникливості. Це слов’янину завжди чуже, це заважає йому і породжує щирий рефлекс відрази. Або приклад ще ближчий. Здавалося б, Скандинавія завдяки її «північності» повинна мати багато спільного з Росією. Насправді ж Скандинавія надзвичайно далека від Росії через свій протестантський пуританізм. Нудотна до спазмів пуританська етика з її остаточним позалюдським прагматизмом незрозуміла слов’янам. У скандинавів зовсім інший тип інтуїції, інше розуміння життя і світу, ніж те, яке носять у собі східнослов’янські народи.

Великою стала різниця між культурами країн Європи й Америки. Пропонуємо вашій увазі міркування з цього приводу знаменитого російського режисера Андрія Тарковського, записані польським режисером і сценаристом Кшиштофом Зануссі. Останній був гідом і перекладачем у Тарковського, коли той приїхав до США на запрошення діячів кіно. Як стверджує Зануссі, який часто бував у США, американська психологія для європейця незрозуміла, і навпаки. Так, на одній із зустрічей з американськими кіноглядачами А. Тарковський говорив про мистецтво, про призначення художника. В США надзвичайно сильною є потреба в гуру, вчителеві, наставникові. Один з присутніх молодих американців наївно запитав у А. Тарковського, що треба робити, щоб стати щасливим. Це запитання приголомшило А. Тарковського. Він просто не міг зрозуміти, чого від нього хочуть.

Справді, сказав він, як тут можна що-небудь радити? Хіба той же американський юнак сам не знає, для чого він живе? Нехай він сам замислиться над тим, для чого він викликаний з небуття, нехай спробує відгадати роль, яка йому була визначена в космосі, нехай виконає її, а щастя або прийде, або ні.

Тобто європейцю-слов’янину важко усвідомити, що існування взагалі може бути якоюсь проблемою і, отже, незрозумілим як таке; що варто задумуватися над смислом свого існування; що воно до чогось зобов’язує. Все це для прагматичного американського мислення є речі недосяжні.

Слов’янам і сьогодні ближчою за людину успіху є зайва людина, не здатна адаптуватися до соціальних умов, яка не вміє жити сьогоднішнім днем. Такою є вітчизняна культурна традиція, на відміну, наприклад, від американської з її культом сили і успіху.

Характерними рисами північноамериканської культури є культ речей. Вони виступають як головна тема життя американців: «Життя — чудова річ!» Речі стають мірою людини. Соціальне становище свого співвітчизника американці визначають дуже просто: «Він коштує 12 мільйонів доларів» чи «Він виглядає на мільйон доларів». Цей культ був створений переселенцями, які починали своє життя на порожньому місці. В умовах жорстокої боротьби за виживання в диких преріях півдня чи лісостепової півночі кожна річ була на вагу золота.

Ще однією рисою американської культури є значення майстерності в будь-якій справі. Сучасний феномен ноу-хау — це притаманне передусім американцям поєднання культу речей і майстерності. В основі його лежить виробництво дедалі більшої кількості речей для дедалі більшого споживання.

Північноамериканська культура розкривається в зборищах та іграх. Масові ігри породжують і масові ілюзії та мрії. В основі «великої американської мрії» лежить сподівання кожного американця на виграш мільйона, а кожного чистильника взуття — стати президентом³.

Наприклад, в 70-х — 80-х рр. принципи індивідуалізму, незалежності і надсамостійності стають обов’язковими атрибутами успішної реалізації «американської мрії».

«Європа — це не Америка минулого десятиліття, а американці — не європейці майбутнього століття. Глибока прірва в галузі культури розділяє Старий і Новий світ». До такого висновку прийшли американські спеціалісти в книзі «Соціальний стиль в США». Спосіб дії і навіть думання в американців не такі, як у європейців. З одного боку, вони люди сучасні (в тому, що стосується економіки і технології), з другого — консерватори (коли йдеться про мораль). їм не притаманні шалені пристрасті. Вони однаково добре почувають себе як у «царстві ідеалізму», так і в «царстві реалізму».

Для американця як носія англо-саксонської цивілізаційної традиції суспільними цінностями є свобода і демократія, плюралізм, власність та ринкова економіка. Європейця ж, який не цурається цих цінностей, непокоїть інший суб’єкт історії — народ, нація та національна меншина.

Тобто для американців, країну яких ще Гегель назвав «буржуазним суспільством без держави», вся політична боротьба велась за цінності. На індивідуальному рівні це проявилось у тому, що американець віддає перевагу кар’єрі над родинними стосунками. Навпаки, в розумінні європейця в основі концепції нації знаходиться цілість етносу.

Європейцям весь час потрібно почувати себе в історії — чи це буде історія сім’ї, чи історія народу, нації. Американцям, як молодій нації, не притаманне почуття історії. Вони живуть поза нею і завжди готові її розірвати.

Ще Еріх Фромм запитував, який тип людей потрібен сучасному капіталістичному суспільству. Він же і відповів на це запитання: »Йому потрібні люди, які легко взаємодіють у великих групах, не підкоряються авторитетам, принципам або совісті, — і все ж готові до того, щоб ними командували; які роблять те, чого від них очікують, які легко пристосовуються до суспільного механізму...

Наука, бізнес, політика повністю втратили підстави і розміри, які мали смисл в межах, доступних людині. Ми живемо серед цифр і абстракцій. Якщо немає нічого конкретного, то немає і нічого реального. Все стало можливим як практично, так і морально. Наукова фантастика не відрізняється від наукового факту, нічні жахи і сновидіння — від подій наступного року. Людина виявилася скинутою з будь-якого більш-менш визначеного місця, звідкіля вона могла б оглянути своє життя і життя суспільства і керувати тим і іншим. Сили, які первісно покликані до життя нею самою, втягують її у дедалі стрімкіший рух. В цьому шаленому кружлянні вона думає, вираховує, з головою пірнувши в абстракції, все більше і більше віддаляючись від конкретного життя».

Політичний соціолог Роберт Патнем у книзі «Боулінг сам з собою: крах і відродження американського співтовариства» показав процеси суспільної дезінтеграції. Причиною цього стало те, що матеріальні цінності в США превалюють над усіма іншими. Наукові відкриття і технічні вдосконалення систематично розмивають смисл, який колись лежав в основі формування громадянського суспільства. Тобто Америка втрачає громадянське суспільство, оскільки втрачає свою культуру.

Правда, Європу й Америку єднають і деякі спільні проблеми. В європейському і американському світі останнім часом спостерігається настільки безрозсудна перевага проблематики цивілізаційної над рефлексіями про характер духовний, що відлік може прийти, власне, з боку гуманітарних наук, з духу мистецтва, а не техніки (К.Зануссі). Варто додати, що євроамериканська культура з її пафосом активного реформування дійсності привела до глобальних глухих кутів прогресу.

І все ж таки безумовна впевненість, що світова історія обмежена замкненою сферою євроамериканської культури, сьогодні щезла. Ми вже не можемо ігнорувати величезний світ Африки чи Азії як ареал неісторичних народів і вічної бездіяльності.

Південноазійський вид культури відрізняється від інших феноменом натовпу, яким переповнені густонаселені території і міста. У населення цих територій культивується володіння своїм тілом і волею, що поєднується з масовою схильністю до задоволень.

Що означає термін «Схід»? Під цим розуміють щось єдине в культурному значенні. Хоча Схід був і залишається надзвичайно різноманітним, там і сьогодні існує кілька культур. Наприклад, всесвіт китайця не боїться пустоти. Це світ, в якому немає нічого постійного, світ, який не знає метафізики. В цьому світі важливі не речі, а зв’язки між ними, світ, в якому реальність вважається банальністю, а потойбічного немає зовсім. Безконечна різноманітність китайського універсуму зводиться до символічного світосприйняття. Для китайця «природний світ — натяк на незриме» і «будь-яка річ — його символ» (В.Малявін).

Китайська культура нерелігійна, китайці відповідно до свого характеру і психології не будують життєвих ілюзій. Як небо, так і рай для них занадто абстрактні поняття. Вони цим не переймаються. Доля, майбутнє людства їх не обходить. І причина полягає в тому, що їхня традиційна філософія, їхня культура — це культура практична, далека від «захмарних ідеалів» і звернена на землю.

Китаєць не мислить у рамках формальної діалектичної логіки. Через це його не можна ставити перед вибором, не можна говорити: «Давайте сьогодні підемо в кіно або повечеряємо в ресторані». Тому варто спочатку запропонувати йому культпохід у кіно, а потім запросити до ресторану.

Все, що відбувається у них в країні, китайці сприймають через призму культури. Тому, на відміну від європейців, вони почали свої перетворення не з економічного і політичного ладу, а із змін у культурі і сприйнятті. Тому в Китаї майже немає активної опозиції і дисидентів. Це патріархальна цивілізація з повним набором традицій і повагою до старших, до глави держави. Тому всі реформи, які проводить уряд в країні, стосуються не тільки матеріального становища окремих осіб, а й всього побуту і культури китайців.

При цьому слід пам’ятати, що цивілізація і культура — поняття зовсім не тотожні. Правда, як пише антрополог М.Мосс, філософи і широка публіка Франції надають терміну «цивілізація» значення культури.

Навпаки, англійський вчений А.Тойнбі нарахував 21 цивілізацію в історії людства. Багато з них просто неповторні, але всі вони мають спільні риси. А більшість поєднується поняттям «Схід». Цим терміном визначаються традиційні суспільства і традиційні культури. Традиція — це засвоєні впродовж віків правила поведінки. Це незвичайний стан цивілізаційного розвитку, набагато раніший, ніж машинна цивілізація. Ще в ХІІ столітті Європа взнала, що вся влада і мудрість людини беруть початок зі Сходу, а Захід користується тільки тим, що від них залишилося.

Як вважає В.Ж. Келле, цивілізація — це певний спосіб існування людства в умовах суспільного поділу праці. Машинна (техногенна) цивілізація Заходу виникла як мутація⁴ культури традиційного суспільства і традиційного шляху розвитку. Західні метафори про природу підкреслюють відмінність між людиною і природою, а також зверхність людини, яка керує світом у своїх власних інтересах. Недавня метафора «Земля — то космічний корабель» є несвідомою спробою підкреслити верховенство людини⁵. Таку ж мету переслідують вислови: «керування довкіллям» чи «екологічний баланс», які наводять нас на думку, що ми володарі світу.

Традиційне або східне суспільство може вести один і той же спосіб життя століттями, навіть тисячоліттями. На користь ефективності цивілізацій Сходу свідчить факт надзвичайної стабільності його соціальних утворень. Прямою протилежністю йому є цивілізація Заходу. Характерною її рисою є рухливість і різноманітність, мінливість.

Загибель одних східних суспільств і виникнення інших не змінює самий тип культури. Східні суспільства змінюються вкрай повільно. Види діяльності, їх засоби і цілі там консервативні. їхньою основною культурною ідеєю є традиції, міфи, канонізовані стилі мислення. Лексикон людей Сходу демонструє потребу взаємного контролю і порозуміння людини і природи. Він передає доконечну потребу рівноваги між людиною та її землею. Східна людина відчуває себе часткою природи і ніколи не вирізняє себе з неї.

В 60-70-х рр. відбувалась війна між США і В’єтнамом. Американські окупанти плюндрували в’єтнамську землю. В’єтнам був охоплений війною, але на вулицях міст і сіл майже не видно було поранених і калік. Виявилось, що всіх калік, щоб не знижувати бойовий дух армії, відправляли в гірські райони. Там для них були створені спеціальні госпіталі і притулки для одиноких калік. Неодруженим жінкам і вдовам дозволили вибирати собі чоловіків серед цих інвалідів. Такі рішення зовсім не притаманні європейцям, це чисто східний підхід.

Наприклад, японська культура володіє могутнім адаптивним потенціалом, спрямованим на те, щоб привчити мешканців країни пристосуватись до постійних стихійних лих і природних катаклізмів. Це з одного боку. А з другого — до певних соціальних умов. Головні установки національної релігії сінто з її обожнюванням природних об’єктів привчили сприймати світ таким, яким він є, і прагнути гармонії з ним, змінюючи не його, а самого себе.

Ці два типи цивілізацій взаємодіють між собою. Вся історія людства впродовж XIX та XX ст. характеризується як поглинанням цивілізацією Заходу цивілізації Сходу, так і прищепленням західної культури на східному грунті. Наприклад, в Японії, як і скрізь на Сході, мистецтво йде двома шляхами. Перший — традиція, другий — цивілізація.

Разом з тим сьогодні існують дві тенденції в стосунках між Сходом і Заходом. Одна — це інтеграція цивілізацій Сходу та Заходу. Друга — це спроба збереження цивілізацій Сходу та Заходу.

Знову ж таки, наприклад, європейські і неєвропейські країни — це не просто різні спільності людей. Більш того, Європа — це «суб’єкт», який постійно веде спостереження за Азією, Сходом в цілому — «об’єктом», який і формується як результат цього спостереження. Таким чином, Схід, який відкрила для себе і вивчає Європа, — це всього лише деяка єретична модель, створена для підтвердження правильності європейських стандартів. Виходить, що Схід слугує дзеркалом, дивлячись в яке, Європа може постійно переконуватись у власній перевазі. Поділ світу на «центр» і «окраїни» — це тенденція, яка властива тільки європейцям (Едвард Саїд).

Різниця в культурі між Заходом і Сходом — це одна з причин конфлікту між ними. Дещиця західної культури вже поширилась на решту світу. Та західні ідеї й уявлення принципово відрізняються від уявлень східної цивілізації. Як слушно зауважує Семюел Хантінгтон, окремішність, конституціоналізм, лібералізм, права людини, свобода, рівність і братство, влада закону, демократія не сприймаються народами інших культур світу.

Більше того, спроба поширити ці ідеї на Схід викликає спротив. На Сході вже виникла теорія імперіалізму прав людини. Ідеологи Сходу прагнуть відродити значення місцевих цінностей. Підтримка релігійного фундаменталізму молоддю у країнах Сходу свідчить саме про це. Ідея «універсальної цивілізації» виникла на Заході. Вона суперечить партикуляризму більшості азіатських суспільств, бо вони зосереджені на самобутності кожного народу. X. Тріандіс, проаналізувавши сто порівняльних досліджень про цінності, прийняті у різних суспільствах, дійшов висновку, що «цінності, які найбільш важливі на Заході, є найменш важливими у загальносвітовому розмірі».

Примітка

¹ Однак це не завадило засновникові «Центру європейської культури» в Женеві Дені де Ружмону пожартувати з цього приводу: «Європа - це абищиця плюс культура».

² Наприклад, країни так званого «Веймарського трикутника» Франція, Німеччина, Польща в кінці ХХ століття називали Україну «сусідом Європи».

³ Дуже цікаво географію культури трактує проф.Топчієв О.Г. Див. його «Основи суспільної географії». Одеса, «Астропринт», 2001.

⁴ Мутація - природна або штучно викликана стійка зміна спадковості, що виникла раптово.

⁵ Так, радянський космонавт Г. Титов в 60-х роках, виступаючи з промовою на День космонавтики, заявив, що політ Ю. Гагаріна в космос є ще одним свідченням перемоги людини у боротьбі з природою.