Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ другий. Вплив соціального і технічного прогресу на духовну культуру
Конфліктологія

Конфліктологія — це наука про конфлікти. Конфлікт існував завжди. Це, власне, форма і засіб взаємодії в людській спільноті з яскраво вираженим антагонізмом. Існує безліч конфліктів, так само як і проблемних ситуацій. У західній конфліктології навіть панує думка, що всі прояви суспільного життя варто розглядати як результат різноманітних конфліктів між індивідуумами і групами людей, або між групами (спільнотами), або всередині окремих соціумів.

Основи соціальної конфліктології були закладені ще К.Марксом, М. Вебером та іншими вченими.

Сучасна теорія конфлікту виникла як спроба створити не- ідеологічну версію марксизму з наголосом на багатовимірності. Теорія конфлікту як така була чітко сформульована наприкінці 50-х років Рольфом Дарендорфом. Одним з родоначальників теорії конфлікту, конфліктології є також американський соціолог Льюїс Козер.

Розв’язання конфліктів як галузь академічних досліджень існує вже понад тридцять років. Спочатку вона мала справу з аналізом конфлікту, його структури, походження, динаміки і можливості розв’язання.

Конфлікти бувають на мікро- і макрорівнях. Збудниками конфліктів на мікрорівні бувають як інстинкт самозбереження, так і індивідуальні агресивні імпульси, викликані особистими потребами. Як підкреслював свого часу Т.Гоббс, вигода, безпека і репутація становлять три головні мотиваційні цілі людини. Вона прагне мати добру репутацію тому, що є істотою, яка має гордість і егоїстичні інтереси. Гордість змушує людину бути заздрісною через побоювання, що співробітники вважатимуть її менш гідною поваги, ніж вони самі, штовхати на рішучі дії.

Конфлікти на макрорівні бувають між великими соціальними групами людей (верствами, класами тощо), між державами і народами. Тим більше що сума поведінки окремих людей — це, власне, поведінка націй.

Історія еволюційних змін була характерною для історичних творів епохи дарвінізму. Катастрофічна ж історія, в якій переважає соціальний конфлікт, — це саме та історія, яка характерна для історичних творів початку і середини XX ст. Нині стало зрозуміло, що взаємодія еволюції і революції є домінуючою темою історії Заходу.

Конфлікти бувають політичні, воєнні, культурні, етнічні, соціальні та інші. Конфлікт — це хвороба спілкування. Вона навіть діагностується за трьома параметрами, схожими на хворобу тіла (дихання, пульс, тиск). Конфлікти супроводжують нас протягом усього життя. Як наука конфліктологія почала розвиватися лише після Карибської кризи, конфлікту між Радянським Союзом і США, приводом до якого було встановлення на Кубі радянських ракет.

Джерелом всіх соціальних конфліктів є зрада. Згадаймо лишень історію Каїна і Авеля, історію зради одним братом іншого, а потім і вбивство.

Соціальні конфлікти почали цікавити конфліктологів передусім тому, що найбільш конфліктними явищами були війни, революції, масові рухи. І хоча ці явища становили лише невелику частину всієї соціальної дійсності, вони були її найвагомішою частиною.

Головною тезою теорії конфлікту стало таке твердження: в основі кожного конфлікту лежить антагонізм інтересів. Але якщо вдається розв’язати конфлікт, то це стає джерелом розвитку суспільства.

У західній конфліктології є принаймні дві основні концепції пояснення конфліктності. Однією з них можна назвати діалектичну теорію конфліктності, другою — конфліктний функціоналізм. В основі теорії конфлікту лежить суперечність інтересів. Останні можуть бути найрізноманітнішими. Але саме інтереси лежать в основі всіх людських стосунків. Зіткнення протилежних інтересів людей неминуче викликає конфлікти.

Існує п’ять основних стилів розв’язання конфліктів: а) конкуренція; б) співробітництво; в) ухилення; г) пристосування; д) компроміс. Активний стиль передбачає конкуренцію або співробітництво. Пасивний — ухилення чи пристосування. Індивідуальні дії в конфлікті передбачають конкуренцію чи ухилення. Спільні ж дії — співробітництво чи пристосування. Якщо ви віддаєте перевагу компромісу, а при цьому ще й з’ясовується, що до нього схильний і ваш суперник, то цей стиль у даному разі буде найбільш ефективний. Адже компроміс — це захист своїх інтересів з урахуванням інтересів суперника.

Усі п’ять стилів описані і використовуються в програмах навчання управління справами. Ці стилі в сукупності складають метод Томаса — Кілменна (за іменами його авторів). Цей метод дає змогу створити для кожної окремої людини власний стиль розв’язання конфлікту. Найбільш поширені стилі поведінки в проблемній ситуації пов’язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту — розходженням інтересів двох і більше сторін.

Вільний пошук у багатофакторному полі, метою якого є підготовка концепції для розв’язання конфлікту, становить методологію соціальної конфліктології.