Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ третій. Творчі течії у мистецтві
Скульптура малих форм

Скульптура малих форм або ще мала пластика — це жанрові статуетки, настільні портретні зображення, а також різноманітні види іграшок. Коріння мистецтва скульптури малих форм сягає в глибоку давнину до тотемних і антропоморфних фігурок. І все ж таки критерії термінологічного визначення поняття «скульптура малих форм» і сьогодні ще дуже невиразні. Узаконені тільки такі параметри, за якими висота і довжина твору можуть бути доведені до 80 і 100 см.

Така невизначеність поняття пояснюється специфікою природи скульптури малих форм. По-перше, мала пластика — вид мистецтва скульптури, який підкоряється його законам, несе в собі його ознаки, і серед них головний — прагнення до психологізму й узагальнень. По-друге, скульптура малих форм тісно примикає до декоративно-ужиткового мистецтва. Тому, так само як твори декоративного мистецтва, вона здатна гармонійно поєднуватись в інтер’єрі з предметами необразотворчими.

В сучасному мистецтві мала пластика може являти собою статуетку жанрово-побутового змісту або композиційно настільний портретний бюст. Вона також може бути у вигляді анімалістичної скульптури — тварини. Це може бути також модель пам’ятника. До малої пластики належать як твори круглої скульптури, так і рельєфи: декоративні медальйони, пам’ятні медалі, гліптика (мистецтво різьблення на напівдорогоцінних і дорогоцінних каменях).

Інтерес до скульптури малих форм пояснюється кількома причинами. Ось, наприклад, дві з них:

Перша — це її демократична спрямованість. Головна її якість — щоденне звернення до людини. Друга полягає в загальному завданні естетизації довкілля. Та й художників мала пластика приваблює широкими можливостями імпровізації й експерименту.

Взагалі ж мала пластика «відрізняється в деякому відношенні набагато більшою складністю, ніж звичайна станкова скульптура. Так, у цій малій скульптурі поєднується психологічність і декоративність, мистецтво об’єму і мистецтво кольору, невеликий розмір і необхідність дати достатньо узагальнення, часто-густо монументального характеру»(А.Б.Салтиков).

Період усвідомлення скульптури малих форм як значного художнього явища припадає на 70-ті рр. Цей напрямок виразив суть стилістичних пошуків кінця XX ст. і сам став одним з його визначень.

Серед багатьох скульпторів Росії звертає на себе увагу петербуржець В.Т.Васильченко. Розквіт його творчості припадає на 90-ті рр. Своє кредо він сам визначив як «філософію форми». Мова форми не перекладається на слова. Мабуть, через це скульптура не така популярна серед інтелектуалів. А тим часом тіло і простір у роботах В.Т.Васильченка зберігають зв’язок. Різноманітність тіл і тілесного стану задає фундаментальним векторам простору систему орієнтирів, яка повертає нас до первинних відносин між людиною і світом. І реалістичні, і абстрактні малі скульптури Васильченка виконані в самобутньому стилі — без парадності і самоочевидності реалізму і класики, але й без школярського наслідування майстрів абстракціонізму.

В Україні запити аматорів-колекціонерів задовольняють тільки декілька художників. Причому кожен художник має свої засоби вираження живого в неживому. Такими засобами володіє і молодий одеський скульптор Сергій Шаменков. Його малі скульптури є довершеними творами. Вони не є в даному разі мистецтвом недомовленої форми. Навпаки, їм притаманна точність вираження почуттів, які володіють художником — і в матеріалі, і в композиційному, і в образному рішеннях. Скульптури С.Шаменкова — це моноліти, а не створені на принципі наскрізної побудови твори мистецтва.

Особливість сприйняття С.Шаменковим об’єкта зображення полягає в прискіпливому вивченні останнього. Причому скульптор попередньо докладно вивчає епоху, персонаж якої він збирається втілити в матеріалі. Тому такою витонченістю відрізняється пророблення окремих деталей усіх скульптур художника. В кінцевому ж підсумку роботи С.Шаменкова вигідно вирізняються своєю вишуканістю серед робіт інших майстрів малої пластики.

Відчувається, що С.Шаменков розуміє і знає пластичні якості матеріалу не тільки як скульптор, а й як майстер-ливарник. Для збереження свого стилю, своєї манери скульптор оволодів також професією ливарника, бере участь у формуванні і відливанні своїх творів. Випускник Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, учень скульптора Івана Самотоса, С.Шаменков відроджує в Україні майже забуте мистецтво малої пластики.

Варто згадати й ще одного молодого майстра зі Львова — Павла Сапоцького. Він теж понад 10 років займається благородною справою відродження скульптури малої форми.