Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ третій. Творчі течії у мистецтві
Апологія декоративно-ужиткового мистецтва

Декоративно-ужиткове мистецтво в більш чи менш розвинутому вигляді існує в усіх народів світу¹. Це найдавніший вид художньої творчості людини. Правда, в євроамериканських країнах вже зникли багато які з видів і типів цього мистецтва.

Наприклад, в Україні вже багато що втрачено з орнаменту як своєрідної знакової системи мовлення та художнього освоєння світу, який протягом тисячоліть був і залишається основою творчості у народному мистецтві. Дослідження і вивчення народного мистецтва взагалі і орнаментального зокрема дає можливість зрозуміти багато проблем декоративно-ужиткового мистецтва. Це особливо правильно, коли йдеться про національну самобутність і традиції (Михайло Курилич).

Декоративно-ужитковими виробами вважалися всі красиво зроблені функціональні предмети широкого вжитку. Тому декоративно-ужиткове мистецтво довгий час сприймалося як художнє ремесло.

Декоративний (з латинської «decorare» — прикрашати) означає прикрашаючий. Предмет є декоративним тільки в тому разі, якщо виконує функцію прикраси. Вироби декоративного мистецтва тільки тоді вважаються такими, коли поєднують у собі корисне і красиве. В його основі лежить функціональність, а краса приходить вслід за нею. Кожен майстер декоративного мистецтва перш за все є ремісником (А.де Моран).

Науковий інтерес до вивчення художніх промислів зародився в Західній Європі в другій половині XIX ст. В 70-х рр. XX ст. за народними художніми промислами і професійними ремеслами утвердився термін «декоративно-прикладне мистецтво», який поступово витісняється іншим — «декоративно-ужиткове мистецтво».

Всі речі, предмети побуту, меблі, одяг, взуття, головні убори, прикраси, оздоби, все, що ми називаємо особистими речами, необхідними нам для щоденного вжитку, виготовлені ручним способом, називаються предметами ужиткового мистецтва. Та з розвитком промисловості це мистецтво поставлено під загрозу, тому що ручне виробництво несумісне з індустріальним. Та як ми вже пам’ятаємо, колись ще Вальтер Беньямін стверджував, що немає ніякої різниці між мистецьким оригіналом і копією, аби тільки вона була якісною. Проте до цієї думки людству ще треба звикнути, аж поки воно не знайде відповідні критерії оцінки.

Ще в 20-ті рр. відбувся перехід до промислових форм будівництва в архітектурі, до виробництва предметів широкого вжитку фабричним способом. Та масових розмірів це досягло тільки в 50-х рр. Почалося бурхливе відродження ужиткового мистецтва і синтез мистецтв. Останній сприймався як зовнішній, декоративнии взаємозв’язок всіх предметів, які оточують людину, в архітектурному просторі, зв’язок інтер’єру із зовнішнім оформленням будівель. В цей час з’являються художники-прикладники широкого профілю, декоратори, які освоювали всі види прикладного мистецтва — від меблів до освітлювальної арматури, декоративних тканин, посуду, одягу і біжутерії.

Створення «художньої промисловості» відбувалось в особливо сприятливих умовах. На цьому шляху художникам-прикладникам вдалося відкрити нові естетичні закони, нове розуміння краси, пов’язане з індустріальними формами праці, з поняттям стандарту. Процес цей не був вузьконаціональним явищем, він проходив у найтіснішому творчому зв’язку з тими ідеями і практичними рішеннями, які здійснювалися одночасно в багатьох євроамериканських країнах.

Розквіт декоративно-ужиткового мистецтва припадає на післявоєнні роки — кінець 40-х — початок 50-х і пов’язаний із загальним піднесенням цього мистецтва. Якщо меблярство И далі підкорялося загальноєвропейському стандартові, то груба кераміка И художнє скло нарівні з текстилем стали носіями творчого, індивідуального начала.

Створити систему декоративно-ужиткового мистецтва важко, тому що в її основу не можна покласти якусь одну класифікаційну одиницю. Крім того, існує велика кількість видів декоративно-ужиткового мистецтва: художня обробка дерева, художня обробка каменю, художня обробка чорного і кольорового металів, художнє ковальство, художнє ткацтво, художня кераміка, художнє скло тощо.

Зокрема, глибокий слід у декоративному мистецтві не тільки України, а й світу XX ст. залишила творчість Андрія Бокотея. Його творчий доробок виходить далеко за межі традиційного уявлення про художнє скло. У своїх роботах А.Бокотей одночасно маляр і скульптор, майстер кольорової пластики (О.Голубець). Творча думка художника і первісна природа скла досягли небувалої досконалості в його працях. Композиції з циклу «Чумацький шлях», «Народження матерії», «Всесвіт» та інші стали класикою сучасного гутного скла.

Відкрита А.Бокотеєм техніка пластичної деформації скломаси, яка створила нові можливості для втілення інтуїтивних знахідок, «колективного несвідомого» в матеріалі, вражає зарубіжних спеціалістів. Пластично-світло-кольорові відкриття художника ознаменували розквіт його творчості, сприяли пропаганді українського гутного скла в цілому світі (І.Голод). Віртуозне володіння технологією визначило спосіб формотворення і пластичну суть композицій А.Бокотея.

Яким би важким і складним не було життя в Україні, та, всупереч всьому, долаючи тягар турбот і байдужість влади до мистецтва, нуртує бажання художника прикрасити щоденне буття своїми творами. Професія художника — справа майстра-одинака, затворника і самітника, проте ще Арістотель зазначав, що людина є суспільною твариною і без гурту існувати не може. Прагнення до об’єднання є дуже давньою прикметою розвитку мистецького середовища. Тому львівські склярі об’єдналися в професійну асоціацію художників і майстрів-вітражистів «Вікно».

Очолює асоціацію Олег Янковський, доцент кафедри художнього скла Львівської академії мистецтв. Він давно відомий як майстер в царині кольорового скла, талановитий художник- вітражист. В коло професійних інтересів Олега Янковського входять не тільки культові кольорові вікна, а й вишукані у тональному звучанні твори, збагачені новітніми технологіями, які цей художник сміливо застосовує при виготовлені як класичних вітражів, так і вітражних панно.

Олег Янковський — художник з високим творчим потенціалом, і його теперішні роботи є запорукою нових мистецьких відкриттів і досягнень.

Мистецтво дизайну в середині століття в країнах Східної Європи прийшло в занепад. І це зрозуміло, тому що в країнах, де не вистачало найнеобхіднішого для прожиткового мінімуму, було не до розвитку мистецтва, не до розкошів. Дизайном, тобто художнім конструюванням предметів, там стали займатись по- справжньому вже в кінці століття. Найбільш сприятливими для цього були регіони з давніми традиціями художньої обробки деревини, металу, кераміки.

Прикладом розвитку дизайну в Україні може бути творчість Івана Короля, який нагадав нам про те, що дизайн — це також і моделювання меблів. Художник давно і успішно займається проектуванням меблів та інтер’єрів не тільки для громадських і державних закладів, а й для приватних замовників. Його меблі прикрашають санаторій «Карпати» в Трускавці, декоративна пластика в дереві «Відлуння Скіфії» є найкращим художнім придбанням одного з банків Львова. Інтер’єри і обладнання магазинів, ресторанів, кафе і барів, інших підприємств, громадських закладів і приватних осель як Львова, так і багатьох інших міст України є справою рук талановитого художника Івана Короля.

Виконані І.Королем роботи відображають оригінальний авторський стиль і в той же час відповідають конкретним цілям, які були перед ним поставлені. Його моделі відрізняються строгою вишуканістю і простотою і відповідають поставленому функціональному завданню. Уникаючи спокуси обмежити себе рамками утилітарності, І.Король вводить у точний світ дизайну творчу фантазію, яка диктує йому програму дій. Він створює художні вироби утилітарного призначення для несерійного виробництва, так звані «hand made», які особливо цінуються на Заході.

Примітки

¹ Найбільшим і найдавнішим осередком декоративно-ужиткового мистецтва України здавна є Львів. Тут збереглися старовинні традиції і школи. Чисельні мистецькі навчальні заклади створюють для цього відповідну атмосферу. Тут в 1946 р. було засновано Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині це Львівська академія мистецтв) — єдиний в Україні навчальний заклад вищого типу для підготовки спеціалістів з монументального та декоративно-ужиткового мистецтва.