Культурологічний словник - 2020

САМООЦІНКА

САМООЦІНКА — судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. С.- вияв оцінного ставлення людини до себе. Якщо на початкових стадіях формування С. еталоном виступають якості, що виявляються в інших людей, або оцінні судження дорослих чи норми поведінки, правила, то пізніше виникають також еталони «внутрішні» — коли дитина вже здатна судити про міру наявності у неї певної якості в певний момент порівняно з тим, як ця якість виявлялась у неї раніше. На цьому ґрунтується здатність оцінювати себе з точки зору динаміки якостей, властивостей. С.- основний структурний компонент самосвідомості особистості. Вона відіграє важливу роль у саморегулюванні поведінки і діяльності. Тому слід вважати, що раціональний компонент С. є основним. Разом з тим у мислительних діях, що ведуть до утворення С., наявний емоційний компонент, оскільки особистість при само оцінюванні завжди виявляє певне емоційне ставлення до себе. Від співвідношення раціонального та емоційного в С. значною мірою залежить характер останньої. Чим більше людина керується в оцінці своїх якостей, властивостей усвідомленими знаннями, логічними міркуваннями і доведеннями, тим ближчою до реальності є її С.; і навпаки, зниження питомої ваги раціонального на користь емоційного спричиняє зростання розходжень між оцінними судженнями людини про себе і тим, якою вона є насправді.