ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Розділ ХІ

Культура України в умовах кризи

радянської системи

НАУКА

У 60 — 80-ті роки українська наука істотно реформувалась. Так, на середину 60-х років Україна мала розгалужену мережу науково-дослідних установ, кількість яких постійно збільшувалась. Лише протягом 1959 — 1965 рр. у республіці було створено 73 наукові установи. Усього в цей період діяло понад 830 наукових установ, у яких працювало 95 тис. чол., з них близько 2 тис. мали ступені доктора і майже 20 тис. — кандидата наук.

Базовим центром наукових досліджень була республіканська Академія наук. До її складу в 1965 р. входило понад 50 науково-дослідних установ, у яких працювало 21 тис. чол., у тому числі 6800 наукових співробітників.

У 60 — 70-ті роки Академія наук України складалася з трьох секцій, що об’єднували 9 відділів (згодом — відділення). У наступні роки було створено ще три відділення. Провідні напрямки досліджень визначалися секціями наук: фізико-технічних і математичних, хіміко-технологічних та біологічних, а також суспільних. З метою піднесення рівня регіональної науки в 70 — 80-ті роки було створено 6 наукових центрів — Дніпропетровський, Донецький, Західний (Львів), Харківський, Південний (Одеса) та Північно-Західний. В установах Академії наук збільшувалася чисельність науковців. Якщо в 1960 р. їх налічувалося 3,6 тис. чол., то в 1985 р. — 15,3 тис. чол. Кількість працівників з науковими ступенями збільшилася у 5,5 раза.

Українськими вченими, істориками, філософами, філологами, літературознавцями та мистецтвознавцями в 60 — 80-ті роки було опубліковано багато цікавих наукових розробок. Так, історик М. Брайчевський написав кілька глибоких розвідок із давнього історичного минулого України, зокрема “Коли і як виник Київ”, “Походження Русі”, “К происхождению древнерусских городов”. У Торонто в 1972 р. вийшла друком його праця “Приєднання чи возз’єднання”, де було піддано критиці офіційну інтерпретацію Переяславської угоди, що була викладена в “Тезах про 300-річчя возз’єднання України з Росією 1654 — 1954 рр.”, і діячів козацької державності. У 1979 р. завершив свою істо- рико-філософську працю “Лист до російських та українських істориків” філолог Ю. Бадзьо. У цій праці автор заперечує теорію “триєдиного походження трьох слов’янських народів — російського, українського і білоруського”. Нестандартно підходили до вивчення історичного минулого українського народу та його культури історики О. Апанович, Я. Дзира, О. Коман, I. Бойко, філософ Є. Пронюк, літературознавці I. Дзюба, Л Махновець та ін.

Науковими колективами в цей час було видано низку фундаментальних праць з історії України, держави і права, археології, філософії, літератури і мистецтва, які, втім, не дістали однозначної оцінки наукової громадськості. Серед них варто назвати такі багатотомні праці, як “Історія Української РСР”, “Історія міст і сіл Української РСР”, “Археологія Української РСР”, “Історія українського мистецтва”, “Історія української літератури”, “Словник української мови”, “Українсько-російський словник”. Було випущено також Українську Радянську Енциклопедію та інші, але незважаючи на певну низку ідеологем, вони несли значну кількість позитивної інформації.