ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Розділ VII

Культура України в період становлення

радянської влади

ТЕАТР

20-ті роки позначилися інтенсивним розвитком театрального мистецтва. Наркомос України в 1923 р. мав на обліку понад 500 театрів, куди входили театри для дітей. Репертуар театральних колективів становила українська, російська й зарубіжна класика — п’єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, І.Карпенка-Карого, М. Старицького, М. Кропивницького, Лесі Українки, І. Франка, М. Гоголя, О. Островського, А. Чехова. Із кожним роком дедалі вагоміше місце починає посідати українська радянська драматургія, яку репрезентували І. Кочерга (“Фея гіркого мигдалю”), Є. Кротевич (“Син сови”, “Сентиментальний чорт”), Я. Мамонтов (“Веселий хам”, “Коли народ визволяється”, “До третіх півнів”).

У театрах поряд з митцями старшого покоління впевнено завойовували сцену молоді актори — І. Замичковський, О. Сердюк, Н.Ужвій, К. Осмяловська, П. Нятко, К. Кошевський, І. Мар’яненко, О.Ватуля, А. Бучма, Ю. Шумський та ін.

Театри ім. Т. Шевченка та ім. І. Франка досягли високого художнього рівня, постійно користувалися великою любов’ю у глядача. Театру ім. І. Франка як одному з провідних у республіці, поборнику реалістичних принципів мистецтва було присвоєно звання Державного драматичного театру.

На початку 1920 р. серед провідних театрів України найяскравіше проявився театр “Березіль”, керівником якого був Лесь Курбас. Втіленням творчих пошуків театру стали вистави, постановку яких Лесь Курбас здійснював у різних стилях: традиційно-реалістичному (“У пущі” Лесі Українки), психологічному “Чорна Пантера і білий Ведмідь”, “Гріх” В. Винниченка), символічному (“Драматичні етюди” О. Олеся), народному гротеску (“Різдвяний вертеп”), імпресіоністичному (“Йола” Є. Жулавського). Етапною в творчості митця і в історії українського театру стала вистава “Гайдамаки” за поемою Т. Шевченка. До складу цього театру входили актори А. Бучма, Н. Ужвій, І. Мар’яненко, Й.Гірняк, В. Чистяков, Н. Титаренко, О. Добровольська та ін.

Одним із провідних осередків українського театрального життя був Львів. Тут у 1920 р. зусиллями Г. Нички створено український незалежний театр. Режисером його у 1921 р. став О. Загаров, який приїхав з Наддніпрянської України разом із дружиною М. Марською, артисткою київського театру. Він познайомив публіку з новим українським і західноєвропейським репертуаром. Ядром драматичного ансамблю були визначні актори М. Крушельницький, М. Бенцаль з дружиною, Г. Борисоглібська, Г. Савичева, Б. Блавацький, Л. Лісович та ін.

У 1922 р. фінансова скрута змусила О. Загарова залишити театр, і трупу очолив Й. Стадник. Театр продовжував працювати, роз’їжджаючи галицькими містечками з опереточним репертуаром. Цього часу працювали й інші театри, зокрема “Богема” П. Сороки у Львові, роз’їзні театри О. Карабіневича, Л. Комаровського і В.Миткевичевої.