Культура - статті - 2021

Значення культури первісного суспільства для розвитку людства

Основою життя найдавніших людей були такі дві галузі господарства, як збирання та полювання. Люди полювали на диких тварин, у тому числі великих: мамонта, зубра, бізона, носорога, печерного ведмедя. Збирали також рослинну їжу: плоди, ягоди, коріння. Тому й культура цього періоду називається культурою збирання та полювання. Такий тип культури спирався на привласнювальне господарювання. Для культури збирання та полювання характерний розподіл праці між чоловіками і жінками. Чоловіки полювали й рибачили, жінки збирали рослинну їжу. Вони об’єднувались у групи до 40 осіб і великочовий спосіб життя. За один рік кожний рід міг у пошуках їжі чотири-п’ять разів змінити місце стоянки. Постійне пересування встановлювало жорстку залежність між числом мешканців і розміром освоєної ними території. Одержані в XIX ст. дані свідчать, що для підтримання життя однієї людини треба було близько двох квадратних кілометрів. Отже, до виникнення продуктивного господарювання — землеробства і скотарства — на території України, наприклад, могло жити не більше 300 тис. чоловік.

За низького рівня розвитку продуктивних сил способи добування їжі, які були відомі первісній людині, не завжди могли забезпечити її харчами. Люди часто голодували. Серед них була висока смертність. Майже 50 відсотків неандертальців не доживали до свого двадцятиліття. Для збирачів і мисливців характерним було умертвіння дітей. Дитину часто вбивали, якщо вона народжувалася раніше, ніж попередня починала впевнено пересуватися сама. За оцінками антропологів, убивали половину всіх немовлят. Кочове плем’я мало дітей не більше, ніж палеолітичні матері могли нести на собі. Встановлено, що жінка-бушменка (бушмени — стародавнє населення Південної та Східної Африки) несла свою дитину 7—8 тисяч кілометрів, аж поки приблизно в 4-річному віці та вже могла покладатися на власні сили.

Коли їжі не вистачало, її припиняли давати спочатку старим людям, потім найменшим дітям — дівчаткам, нарешті — хлопчикам. Під час голоду тим, хто добував їжу, вона перепадала в останню чергу.

Те, що життя зберігали переважно хлопчикам, свідчить про свідоме регулювання росту населення. Це є свідченням перемоги культури над природою. Важливим етапом у формуванні людини як суспільної істоти стало виготовлення нею знарядь праці: рубил, гостроконечників, сокир тощо. Якраз через їх виготовлення найяскравіше бачиться еволюція

людини, в якої зароджувалось мислення, формувалась воля, відбувався перехід до свідомої виробничої діяльності.

На зміну суто біологічним (статевим) зв’язкам між чоловіком і жінкою з дитиною, який ґрунтується на інстинкті, прийшов новий зв’язок — соціальний. В його основі — засвоєна поведінка. Він є, насамперед, моральним зв’язком, засвоюється людиною через наслідування та виховання, виступає неписаним законом. Така спільнота людей називається соціумом, общиною, родиною. Одним із видатних відкриттів людства було винайдення лука і стріли — першої механічної зброї дистанційної дії. Це відбулося в мезолітичну епоху. Саме з мезолітичного часу лук і стріли стали основним знаряддям мисливця. Озброєна луком і стрілами людина тепер мала більшу можливість полювати здобич на відстані і вже не в колективі, а сама, до того ж у більшій кількості. У зв’язку з підвищенням продуктивності праці та посиленням влади людини над природою відпала необхідність в існуванні багатолюдних колективів.

З часом привласнювальні форми господарювання почали себе вичерпувати. На зміну їм в епоху неоліту (VI—III тис. до н.е.) прийшли нові, прогресивніші, відтворюючі, продуктивні форми — землеробство і скотарство. Це був важливий етап в історії людства, своєрідний революційний переворот у системі ведення первісного господарства, виробничому житті. Первісна людина від експлуатації готових дарів природи прийшла до свідомого відтворення та поповнення харчових ресурсів. Деякі дослідники цей стрибок у розвитку первісної економіки називають «неолітичною революцією».

На зміну культурі збирання та полювання прийшла культура раннього землеробства. Це були два принципово різні типи культури. Продуктивне господарювання дало багато їжі, постійне житло і, як наслідок, ріст народонаселення. Матері могли дбати тепер про кількох дітей одночасно. В V тис. до н.е. кількість населення в світі досягла 20 мільйонів.

Більшість вчених вважає, що скотарство розвинулось у осідлих землеробів. Перша із приручених тварин — собака — була одомашнена ще в палеоліті, близько 15—10 тис. років тому, її диким предком був вовк. Дуже важливою подією в розвитку культури людства було приручення останнього представника великих сільськогосподарських тварин — коня, й використання його для верхової їзди. Значення цього було високо оцінено ще в стародавні часи. Виникає культ коня.

Приручені тварини давали людині м’ясо, шкуру, вовну, молоко, тягнули плуга, переносили різноманітні вантажі. Склад одомашнених тварин визначався природним середовищем. Корови і свині, наприклад, розповсюджувались на лісових територіях, вівці переважали в степах, а кози — в гірських районах. У багатьох місцях скотарство зайняло пануюче становище, і люди, які ним займалися, стали називатись кочівниками. Землероби жили поблизу своїх полів. Людей, які жили постійно в одному місці, стали називати осідлими. Перехід до осідлості сприяв розвитку ремесел — виготовленню різних виробів. З’явилися нові типи кам’яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю: шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу — початок виготовлення керамічного посуду. Він служив для зберігання рідини, зерна і приготування їжі. За 8 тисяч років до н.е. припадає момент заснування найстарішого міста в історії людства — Ієріхону в Палестині. Прогресувала найважливіша складова частина продуктивних сил — знаряддя праці. Дуже велике значення мали відкриття та освоєння корисних властивостей металів. Першим металом, яким оволоділа людина, була мідь. Це сталося в перехідному періоді від кам’яного віку до епохи бронзи — у так званому мідному віці, або ж енеоліті (IV—III тис. до н.е.).

Близько 3000—1100 рр. до н.е. — доба бронзи — першого штучно створеного людиною металевого сплаву. Бронза являє собою сплав міді та олова. Цей метал був твердіший та гостріший, ніж мідь. Крім того, він краще піддається обробці. Температура його плавлення значно нижча: мідь плавиться за температури 1056 градусів, а бронза — близько 700—900 градусів. Таку температуру можна було отримати навіть у найпримітивніших печах, а то і на вогнищах просто неба.

Коли люди пересвідчились у перевагах нового металу, з нього почали виготовляти знаряддя праці та зброю. Найкраща бронза — 9 частин міді та 1 частина олова. Застосування мідної сокири втричі збільшувало продуктивність праці в порівнянні з кам’яною сокирою.

Бронзові сокири давали ще більшу віддачу.

На початку І тис. до н.е. основним матеріалом для виготовлення більшості знарядь праці та зброї стає залізо. Воно зробило революцію в усіх ланках людського життя — в господарстві, побуті, військовій справі, соціальних відносинах. Людина навчилася робити із заліза тверді та гострі знаряддя праці, які допомогли їй оволодіти величезними просторами землі, вивільнити їх від лісів та боліт і засіяти зерном. Винайдення бронзи та заліза дало могутній поштовх розвитку ремісничої діяльності. З цих металів виробляли різноманітні знаряддя праці, речі домашнього вжитку, прикраси, зброю. Це сприяло розвитку обміну. Він проводився як всередині общини, так і на її межах.

Початок епохи металів був позначений кардинальними змінами в соціальних відносинах. Зросла роль чоловіка в суспільстві. У відтворюючій економіці він посів головне місце, став не тільки основним виробником, але й господарем сімейного добра. Це свідчить про перехід від материнського до батьківського родового ладу — патріархату.

З розвитком матеріальної культури, знарядь праці розвивались елементи духовної культури, зокрема мова та мислення. У процесі розкладу первіснообщинного ладу почалося виділення професійної розумової праці. Такими професіоналами, в першу чергу, ставали вожді, жерці — професійні служителі культу, воєначальники.

Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства було створення упорядкованої писемності. Почало створюватись письмо. Виникнення писемності — це величезний стрибок у розвитку культури. Вона фіксує розвиток культури у часі та просторі. Про писемність часто говорять, що вона знаменує початок історії. Це пояснюється тим, що писемність дозволяє людям, записуючи інформацію, зберігати знання про своє минуле. Наука знає три головні типи письма. Вони історично змінювали один одного. Це — піктографія, ідеографія та фонографія.

Для первісного суспільства характерна піктографія (від лат. рісtus — розмальований, і гр. grapho — пишу). Піктографія — це письмо, знаки якого (піктограми) мають вигляд малюнків. Ці малюнки наочно зображають предмети та явища дійсності — людей, птахів, дерева, житло. В первісному суспільстві зароджується мистецтво. Первісна людина була такою ж мірою художником, творцем, як і мисливцем, воїном. Мистецтво було з нею завжди — від народження до смерті. Воно було одним з природних проявів її власної людської суті. До первісного мистецтва належали наскельні зображення, ритуальні танці, різні дійства, стародавні форми міфологічної творчості, дрібна пластика.

Перші зразки образотворчого мистецтва сягають часів палеоліту. До найвідоміших скарбниць палеолітичного живопису відносяться печера Ласко у Франції, Альтамірська печера в Іспанії та Капова печера на Нижньому Уралі. Печеру Ласко було відкрито в 1940 р. Свою відомість вона одержала завдяки багатству і великій кількості знайдених тут малюнків первісних людей. Більша частина цих малюнків, а деякі з них відрізняються воістину величезними розмірами, прекрасно збереглася до нашого часу. В усіх залах печери, в переходах між ними, на стінах і стелі первісний художник зобразив у різних позах тих тварин, яких він бачив навколо себе: оленів, ведмедів, кабанів. Всі малюнки різнокольорові. Використовувались три фарби: чорна, жовта і червона. На тілі тварин і поруч з ними були нанесеш насічки. Вони символізували політ дротика і поранення звіра. Багато малюнків носять сліди від метання в них справжніх списів і дротиків. Малюнків так багато, що місцями вони накладаються один на одного.

Зрозуміло, що первісне мистецтво мало й практичне значення, обрядове чи магічне, але сама здатність до нього і спроможність створити складний духовний образ за допомогою обмежених матеріальних засобів вказують на високий рівень інтелектуальних здібностей людини.