Теорія культури та масова культура - Джон Сторі 2005

Марксизм та його різновиди

Класичний марксизм

Марксизм є складною та суперечливою течією. Опріч того, він являє собою революційну теорію, мета якої полягає в тому, щоби змінити весь світ. Маркс колись сказав: «Філософи тільки по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому. щоби змінити його»¹. Це робить марксистський аналіз суто політичним, але з цього не випливає, що всі інші методи та підходи є аполітичними.—навпаки, марксизм стверджує, що всі вони зрештою є політичними. Як сказав один американський марксист, культурний критик Фредрик Джеймсон, «політична перспектива являє собою абсолютний горизонт усього читання й усього тлумачення»².

Марксистський підхід до культури припускає, що культурні тексти та практики слід аналізувати з огляду на історичні умови їх створення (а в деяких варіантах марксизму — і на змінні умови їх споживання та сприйняття). Методологію марксизму від інші к «історичних» підходів до культури відрізняє марксистське уявлення про історію. Найдокладніше викладення марксистського підходу до історії міститься, мабуть, у «Передмові» та «Вступі» до «Критики політичної економії». Тут Маркс окреслює нині знамените уявлення про зв'язок «база - надбудова» як про рушій суспільного й історичного розвитку. У першому розділі я побіжно розглянув це формулювання у зв'язку з іншими концепціями ідеології. Наразі зупинюсь на ньому детальніше та поясню, як його можна застосувати до аналізу «детермінантів», що впливають на виробництво та споживання масової культури.

Маркс стверджує, що кожен значущий період історії ґрунтований на конкретному «способі виробництва», тобто на тому, як суспільство (рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм) організоване для вдоволення своїх життєвих потреб: виробництва їжі, житла тощо. Якщо узагальнити, кожен спосіб виробництва породжує (1) особливі способи здобувати речі, потрібні для життя: (2) особливі соціальні відносини між працівниками та тими, хто контролює спосіб виробництва: (3) особливі суспільні інститути (включно з культурними). В осерді цього аналізу лежить твердження, що, згідно з ним, те, як суспільство виробляє засоби свого існування (конкретний «спосіб виробництва»), детермінує політичні, соціальні та культурні обриси суспільства і шляхи його можливого розвитку в майбутньому. Це твердження ґрунтоване на певних припущеннях щодо зв’язку між «базою» та «надбудовою».

Саме на цих відносинах—між «базою» та надбудовою» — стоїть марксистське уявлення про культуру. «База» складається зі сполучення «продуктивних сил» та «виробничих відносин». Продуктивні сили — це сировина, інструменти, технологія, працівники та їхні навички тощо. Виробничі відносини—це класові відносини між тими, хто бере участь у виробництві. Отже, кожен спосіб виробництва крім того, що відрізняється від інших, скажімо так, виробництвом — аграрним чи промисловим, — на якому він ґрунтований, неповторний ще й тим, що він породжує конкретні виробничі відносини: рабовласницький спосіб виробництва породжує взаємини «власник-раб», феодальний — відносини «сеньйор — селяни», капіталістичний — «буржуазія - пролетаріат».

Саме в цьому сенсі класова позиція людини визначена її зв'язком зі способом виробництва. «Надбудова» (котра з’являється у сполученні з конкретним способом виробництва) складається з інститутів (політичних, юридичних, освітніх, культурних тощо) та «конкретних форм суспільної свідомості» (політичних, релігійних, етичних, філософських, естетичних, культурних і т. ін.), породжених цими інститутами. З одного боку, надбудова виражає та узаконює базу. З іншого, кажуть, що база «визначає» чи «детермінує» зміст і форму надбудови. Цей зв'язок можна розуміти по-різному — скажімо, як механічний зв’язок причини й наслідку («економічний детермінізм»): те, що відбувається в надбудові, є пасивним відображенням того, що відбувається в базі. Нерідко таке уявлення спричинювало виникнення примітивної марксистської теорії культури як «віддзеркалення», згідно з якою політику тексту чи практики можна вивести з економічних умов її створення чи звести до них. Можна також сприймати цей зв'язок як установлення границь, забезпечення конкретною структурою, в рамцях котрої деякі події є вірогідними, а інші — малоймовірними.

Після смерті Маркса в 1883 р. його друг і соратник Фрідріх Енгельс у низці листів змушений був пояснювати численні тонкощі марксизму молодшим прибічникам цієї теорії, котрі у своєму революційному ентузіазмі загрожували звести марксизм до економічного детермінізму. Ось уривок з відомого листа Енгельса до Йозефа Блоха:

«Згідно з матеріалістичним уявленням про історію, елементом, що зрештою детермінує її. є повсякденне виробництво та відтворення. Ані Маркс, ані я не мали на оці нічого більшого. Отже, якщо хтось перекручує наші ідеї, стверджуючи, нібито життя детерміноване лише економічним чинником, він перетворює це твердження на безглузду, абстрактну, абсурдну фразу. Економічний стан — це база, але різноманітні компоненти надбудови також впливають на перебіг історичної боротьби та у багатьох випадках детермінують її форму... Ми творимо свою власну історію, проте понад усе робимо це за дуже чітких припущень та умов. Вирішальними серед них. зрештою, видаються економічні умовини, але політичні та інші — ба навіть традиції, шо керують людським розумом — також відіграють свою роль, хоча вона є не такою поважною, як роль економічних чинників»³.

Енгельс хоче сказати, що економічна база породжує та визначає структуру надбудови, але діяльність, що відбувається в рамцях цієї надбудови, визначена не тим, яку структуру породжує та відтворює економічна база (хоча вона таки визначає межі й наслідки), а взаємодією інститутів і людей, що діють у цій структурі. Отже, хоча культурні тексти та практики ніколи не будуть «первинною силою» історії, вони можуть активно сприяти суспільним зрушенням чи стабільності суспільства⁴.

У «Німецькій ідеології» Маркс і Енгельс стверджують таке: «Думки пануючого класу є в кожну епоху пануючими думками. Це значить, що той клас, який являє собою пануючу матеріальну силу’ суспільства, є в той же час і його пануюча духовна сила»⁵. Інакше кажучи, панівний клас унаслідок свого володіння засобами матеріального виробництва неодмінно володітиме й засобами виробництва розумового. Утім, це не означає, що ідеї панівного класу просто нав'язують підпорядкованим класам. Панівний клас «змушений представляти свої інтереси як спільні інтереси всіх членів суспільства..., надавати своїм уявленням вигляду універсальності та подавати їх як єдині раціональні, універсально чинні»⁶. З огляду на невизначеність цієї мети ідеологічна боротьба є майже неминучою. В періоди суспільних трансформацій вона стає хронічною: як відзначає Маркс, саме в «ідеологічних формах» надбудови (котрі включають у себе тексти та практики маскультури) люди «усвідомлюють цей конфлікт і борються з ним»⁷.

Класично марксистський підхід до масової культури понад усе припускатиме, що для розуміння та пояснення тексту чи практики їх завжди слід співвідносити з відповідним історичним моментом виробництва та аналізувати в рамцях історичних умов, що породили їх. їздим пов’язана певна небезпека: історичні умови зрештою є економічними, отже, культурний аналіз може швидко звестися до економічного (культура стає пасивним відображенням економіки). Маркс та Енгельс попереджають (а Томпсон демонструє — див. розділ 3). що дуже важливо враховувати тонкий діалектичний зв'язок між «діяльністю людини» та «структурою». Приміром, усебічний аналіз англійської мелодрами XIX ст. мав би звести воєдино розгляд економічних змін, котрі породили авдиторію цієї драми, та театральні традиції, що визначили її форму. Те саме можна сказати і про всебічний аналіз водевілю. Хоча в одному разі виконання не слід зводити до зрушень в економічній структурі суспільства, важить те, що повний аналіз мелодрами, драми чи водевілю був би неможливим без урахування змін у структурі глядацької авдиторії. викликаних змінами в економічній структурі суспільства. Марксистський аналіз указує на те, що саме такі зрушення зрештою і спричинили можливість зіграти конкретну п'єсу (скажімо, «Я та мій партнер Джо»⁸) й уможливили появу та успіх такої виконавиці, як Марі Ллойд. Отже, марксистський аналіз непрямо вказував би на те. що фундаментальний зв'язок між появою мелодрами та водевілю і змінами, які сталися в капіталістичному способі виробництва, таки існує.

Примітка

¹ Маркс К. Тези про Фейербаха // К. Маркс. Ф. Енгельс. Твори. - Т. 3. - С. 4.

² Fredric Jameson. The Political Unconscious. - London: Methuen, 1981. — C. 17.

³ Енгельс Ф. Листи про історичний матеріалізм (1890-1894). - К.: Політвидав України. 1980. - С. 5-6.

⁴ Там само. - С. 194 - 5.

⁵ Маркс К. Німецька ідеологія...// К. Маркс. Ф. Енгельс. Твори. - Т. 3. - С. 43.

⁶ Там само. - С. 44.

⁷ Маркс К. До критики політичної економії. - С. 45.

⁸ Див.: John Storey. Texts, readers. reading fonnations: My Poll and My Partner Joe in Manchester in 1841 // Literature and History. - №1 (2). - 1992.