Теорія культури та масова культура - Джон Сторі 2005

Масова культура та політика
Ще раз про геґемонію

Критика культурологічного аналізу з боку політичної економії є важливою не як така, атому, що вона привертає увагу до питання, на яке. нетреба й казати, сама вона відповісти не у змозі. Ось це питання: як утримати в аналітичному фокусі «умови існування» культурних практик щоденного життя? З методою аналізу, запропонованою політекономією, пов’язана та проблема, що такий аналіз торкається лише початку процесу культуротворення. За словами Стюарта Гола, цей аналіз описує «визначеність насамперед економікою»¹. Економічні умови існують, і страх перед економічним редукціонізмом нездатен просто усунути їх. Одначе, наше завдання полягає не лише втому, щоб докладно описати ці умови та зрозуміти, як вони породжують асортимент продукції: треба також збагнути те розмаїття способів, у які люди обирають, засвоюють і вживають цю продукцію. роблячи її частиною культури. Інакше кажучи, потрібно зрозуміти зв'язок між «структурою» та «діяльністю людини». Цього неможна досягти, злегковаживши однією зі сторін зв'язку. Безперечно. Гол має рацію, стверджуючи, що чимало дослідників. які працювали в царині культурологічного аналізу, час від часу відверталися від «економічних» пояснень:

«Наслідком відмови вважати економіку одним з визначальних чинників були не альтернативні підходи до питань щодо впливу економічних зв'язків як «умов існування» практик, а лише масштабне й дуже красномовне відкидання. Нібито, якщо економіка не є тим чинником, котрий, як це колись гадали, детермінує весь перебіг світової історії, то її взагалі не існує!»².

Гол описує такий розвиток подій як «настільки велике та гнітюче фіаско теорії, що воно надало змогу набагато слабшим і значно біднішим у концептуальному плані парадигмам і досі панувати та процвітати в цій сфері»³. Маємо знову почати враховувати «умови існування», але це не може бути повернення до того ґалун- ку аналізу, що його рекомендує політекономія, — аналізу, ґрунтованому на припущенні, що «приступ» — це те саме, що засвоєння та використання, а умови виробництва повідомляють нам усе, що потрібно знати про текстуальність і споживання. Річ не в тому. що слід повернутися до царини політичної економії — треба лише, як це казали Мак-Роббі та інші, повернутися до того, що від 70-х років було найпереконливішим і найзв'язнішим теоретичним підходом, ужитим британським культурологічним аналізом: до теорії гегемонії.

Мак-Роббі згодна, що після того, як дискусії довкола постмодернізму та постмодерності замінили знайоміші дискусії щодо ідеології та гегемонії, чинність культурологічного аналізу було поставлено під великий знак питання. Авторка стверджує, що культурологічний аналіз відреагував на це двома способами. З одного боку, деякі його оборонці пропонують повернутися до стійких догм марксизму, але з другого, дехто звернувся і до споживання у най- вужчому сенсі цього слова: споживати — це мати задоволення та створювати значення. Мак-Роббі визнає, що в певному сенсі це майже повторення дискусії між структуралізмом і культуралізмом, що тривала наприкінці 70-х та на початку 80-х рр. XX ст. Можна також сприймати все це як ще однин прояв гри Марксової діалектики (історія створює нас/ми створюємо історію). Мак-Роббі відкидає повернення до «грубої та механістичної моделі «база-надбудова», а також до тих небезпечних течій культурного популізму, які сприймають усе спожите й популярне як опозиційне»⁴. Натомість вона закликає «поширювати ґрамшіанський аналіз культури»⁵ та повернутися до етнографічного аналізу культури, котрий має за предмет свого дослідження «реальний досвід, який надихає життям неживі об'єкти — товари, запропоновані нам індустрією культури»⁶.

Неоґрамшіанська теорія гегемонії у найвищій своїй формі стверджує, що між процесами виробництва та споживання існує діалектичний зв'язок. Споживач завжди сприймає культурний текст або практику з огляду на матеріальну природу визначних умов виробництва. Утім, це ще не все: текст або практика сприймаються споживачем у такий спосіб, що він створює діапазон можливих значень, котрі не можна зчитати ні з матеріальної природи культурного тексту або практики, ні з засобів їхнього виробництва чи виробничих відносин.

Примітки

¹ Stuart Hall. The problem of Udeology — Marxism without guarantees // Stuart Hall: Cultural dialogues in cultural studies/Ed. David Morley & Kuan-Hsing Chen. - London: Routledge, 1996. - C. 45.

² Stuart Hall. When was the «postcolonial? Thinking at the limit // The Post-Colonial Question/Ed. L. Chambers & L. Curti. - London: Routledge, 1996.-C. 258.

³ Там само.

⁴ McRobbie. Postmodernism and Popular Culture. - C. 39.

⁵ Там само. Гадаю, теорія гегемонії є осердям культурологічного аналізу (особливо коли мова йде про дослідження масової культури). Мені також здається, що замість висловлювати ті чи ті твердження стосовно конкретних течій, ми повинні схвалювати множинність культурологічного аналізу — його різноманітні підходи та висновки - як однаково чинні, хоча й по-різному оцінені, внески до «постдисциплінарної» галузі культурологічного аналізу

⁶ McRobbie. Postmodernism and Popular Culture. - C. 27.