ЕКОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА — інтегральна міждисциплінарна наука, яка на якісно новому системному рівні вивчає взаємовідносини між суспільством і природою та розробляє наук, принципи гармонізації їхньої взаємодії на основі рац. природокористування. Е. с. формується на межі природничих, сусп. і техн. наук у різних країнах під різними назвами «енвайронментологія», «еконологія», «біосферологія», «ресуреологія», «геотехнія», «геотехнологія», «ноогенетика», «геосозологія», «геосоціологія», «натурсоціологія», «антропоценологія», «соціально-економічна екологія людини», «антропоекологія», «созіекологія», «глобальна екологія» тощо. Останнім часом за цією наукою закріплюється назва «соціоекологія» (екологія людського суспільства, соц. екологія), яка етимологічно найточніше відображає її зміст: вивчення взаємодії сусп. (societas) з довкіллям (оікоs). Предметом теор. Е. с. є вивчення закономірностей взаємодії суспільства з навколишнім прир. середовищем, розробляння заг. теорії збалансованої взаємодії сусп. і природи. Предметом прикладної Е. с. є комплексне вивчення та моделювання регіональних і локальних соціоекосистем з метою визначення їхньої оптим. функц. структури. Основним завданням Е. с. є гармонізація взаємовідносин між сусп. і природою, створення на цій основі нового прир. культ, середовища шляхом оптим. функц. структуризації регіональних і локальних екосистем. Головним завданням частини заг. екології, яка залучається в Е. с., є вивчення ролі людини, її техніки, технологій в соціоекології, дослідження поведінки людини та її впливу на ін. членів сусп. через сприйняття, соц.-психол. особисту і колективну оцінку людських взаємин на тлі об'єктивних властивостей середовища проживання і реактивності людського організму. Загалом термінологія у цій галузі знань не усталена.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.