Економічна безпека підприємства

Розділ 2. ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

2.2. Правове регулювання захисту комерційної

таємниці за кордоном

У процесі розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва з промислово розвинутими країнами питання, пов’язані з купівлею-продажем технології, що включає передачу знань, науково-технічного, комерційного і управлінського досвіду (ноу-хау), набувають актуальності і вимагають комплексного врегулювання, передусім на національному рівні.

У зв’язку з переходом до ринкової економіки в Україні прийнятий пакет важливих законів (про власність, інвестиції, валютне регулювання, банківську діяльність, спільні підприємства тощо). Тому необхідний ефективний захист майнових інтересів володарів ноу-хау не тільки в процесі співпраці із закордонними країнами, й всередині країни, оскільки ліцензійні угоди, угоди про передачу ноу-хау між партнерами стають тим реальним інструментом, на основі якого будуватимуться відносини в галузі обміну науково-технічними досягненнями. [18]

В країні зроблені кроки до становлення інституту комерційної таємниці. Законодавець у цивільному, господарському, кримінальному кодексах, законах про захист економічної конкуренції і захист від недобросовісної конкуренції закріпив основні принципи забезпечення прав володарів такої інформації.

Промислово розвинутими країнами, зокрема ФРН, США, Великобританією, Канадою, Японією, Швейцарією, накопичений великий законодавчий досвід у регламентації відносин щодо захисту комерційної таємниці. Тому вивчення і аналіз форм правового забезпечення майнових інтересів володарів торгових секретів, ноу-хау в таких країнах дозволяють більш цілеспрямовано і продуктивно підійти до моделювання спеціального законодавства, дуже слабкого нині в Україні.

✵ Аналіз чинного законодавства в даній галузі права показує, що майнові інтереси власників виробничих, торгових, ділових секретів, ноу-хау охороняються нормами цивільного, торгового, кримінального, трудового права, законодавства про недобросовісну конкуренцію.

У ряді країн (наприклад США) діє спеціальне законодавство, що об’єднує правила поведінки зацікавлених осіб в галузі використання торгових або ділових секретів. У країнах прецедентного права (Великобританії, США) для вирішення суперечок сторін притягуються прецедентні судові й адміністративні рішення.

В країнах кодифікуючого права (ФРН) відношення регулюються правилами, включеними в закони, що відносяться до різних законодавчих галузей. У країнах прецедентного права разом з традиційними для них формами регулювання відносин за допомогою прецедентних судових і адміністративних рішень, діють спеціальні закони [18].

Наведемо перелік нормативних актів і прецедентних рішень, що використовуються для регулювання відносин з приводу вказаних об’єктів.

Аналіз чинного права показав, що визначення поняття “ноу-хау” є тільки в законодавстві Великобританії, а в інших відібраних для аналізу країнах воно існує в доктрині.

Загальним для всіх визначень поняття є те, що до ноу-хау відносяться технічні прийоми і виробнича інформація. [18]

В окремих країнах вважають, що інформація, яка входить в обсяг даного поняття, повинна мати секретний характер (думка Комітету із вивчення патентної системи і патентного права Великобританії) або може бути як секретною, так і несекретною (більшість судових інстанцій Великобританії, доктрина Великобританії, ФРН). [18]

По суті як предмети-носії інформації ноу-хау можуть співпадати з діловими, торговими, виробничими, комерційними секретами, тобто носієм ноу-хау може виступати різна ділова і технічна документація.

На відміну від невизначеної ситуації з поняттям “ноу-хау” поняття “діловий”, “виробничий”, “торговий” секрети більш менш чітко визначаються національними законодавствами США, ФРН, Угорщини.

Зауважимо, що в США регулюються відносини з приводу ділових секретів, у ФРН — виробничих секретів, в Угорщині — виробничих і ділових секретів. У Канаді підготовлений проект Закону про охорону торгових секретів. [18]

З порівняння визначень вказаних понять у законах цих країн видно, що “діловий секрет”, за визначенням закону США, включає різні види технічної інформації (формула, пристрій, метод, техніка і спосіб виробництва). Відповідно до угорського закону, технічна інформація входить в поняття “виробничий секрет”. “Діловий секрет” за японським правом включає інформацію про способи виробництва, продаж або будь-яку інформацію про технологію і бізнес. Проте в Канаді інформація, що стосується продажу, охоплюється поняттям “торговий секрет”.

✵ Таким чином, можна відзначити різноманітність підходів і формулювань, з чим, поза сумнівом, доведеться рахуватись у зовнішньоторговельних операціях. [18]

Термін “ноу-хау ” вперше був застосований в США у 1916 р. в судовій справі Дюранда проти Брауна. Він знайшов застосування в правовій

літературі більшості зарубіжних країн [63]. Дослівний переклад терміна означає “знати як” (скорочення від “знати як робити”).

Разом з поняттям “ноу-хау” отримав розповсюдження термін “trade secret”. У вітчизняній літературі він переводиться по-різному (торговий секрет, комерційний секрет, фірмовий секрет, діловий секрет тощо).

Іноді терміни “ноу-хау” і “trade secret” використовуються як синоніми. Такий підхід уявляється неправильним, оскільки ці поняття відрізняються одне від одного за змістом. [106] Так, якщо юридична або фізична особа, маючи в розпорядженні яку-небудь цінну конфіденційну інформацію (тобто “діловий секрет”), зберігає її для себе, для власного користування, то ноу-хау є об’єктом передачі і відповідних операцій.

У ФРН деякі фахівці не вважають ноу-хау якою-небудь формою охорони промислової власності, тому що воно не володіє ознаками виняткового права (для Г. Штумпфа ноу-хау і виробничий секрет одне і те ж). [100]

Іншої думки дотримуються спеціалісти, які характеризують право на виробничий секрет як право на налагоджене і експлуатоване промислове виробництво, відносячи його таким чином до майнових прав. [107]

Уявляється, що оскільки ці відносини регулюються нормами цивільного і конкурентного законодавства, то все-таки йдеться про цивільне право, більш того — про промислове. У ФРН немає централізованого порядку визнання права на виробничі секрети, тобто немає такого визнання права, яке було б дійсним в абсолютному правовідношенні. Це право може бути захищеним тільки у відносних правовідносинах. [18]

У ряді положень законів разом з виробничими секретами згадуються комерційний і діловий секрети.

✵ Фахівці вважають, що між цими видами факторів, тобто між виробничими, діловими і комерційними секретами, є тільки термінологічна, але не юридична відмінність (R. Krasser).

Закони Угорщини не містять згадки про ноу-хау в прямій формі. Фахівці, посилаючись на тлумачення законів адміністративною і судовою практикою, вважають, що вказані положення можна напряму віднести до секретних ноу-хау. [108]

Отже, в СІЛА створений спеціальний статус власника секрету, що дозволяє дотримувати інтереси не тільки власника об’єкта, й його кредиторів та спадкоємців. [18]

В Японії право на ноу-хау кваліфікується цивільним правом як право на нематеріальне майно. Воно вважається недоторканним і захищається від незаконного збагачення відшкодуванням збитків. [109]

Оскільки відносини з приводу ноу-хау (секретів виробництва) регулюються нормами цивільного і комерційного кодексів, законом про припинення недобросовісної конкуренції, то можна стверджувати, що мається на увазі цивільне право. [18]

В Угорщині право на секретність кваліфікується цивільним кодексом як особисте. Уявляється, що це право є самостійним і може захищатися й тоді, коли воно не носить майнового характеру. Знання і досвід можуть бути захищений і в тому випадку, якщо вони не мають ознаки секретності, але володіють майновою цінністю.

Знання, досвід, технічна і комерційна інформація зазвичай використовуються вільно, оскільки немає обмежень, передбачених законом.

Інтерес для дослідження являють собою ті відносини, які виникають з приводу знань секретного характеру. Йдеться про регулювання законом передачі і використання об’єктів секретності. Правомірність передачі і використання об’єктів секретності є змістом прав на виробничий та інші секрети.

Метою законодавчого регулювання є створення правових засобів запобігання використанню або передачі певних знань, досвіду й інформації без дозволу особи, що володіє ними. Цими правовими засобами є засоби, що присікають порушення, а у разі спричинення збитку — направлені на його відшкодування, а також засоби покарання порушників.[18 ]

У ФРН немає централізованого порядку визнання права на виробничі та інші секрети.

З порівняння положень законів Угорщини виходить, що закон захищає право володаря виробничими і діловими секретами на секретність, право на використання технічної, економічної і ділової інформації у виробничій і діловій діяльності, право на публікацію.

Зазначене властиве законодавству таких країн, як Угорщина, Великобританія, СІЛА та ін. [18]

✵ Виробничі, комерційні і ділові секрети можуть бути предметом договорів відчуження і використання. Договори називаються ліцензійними або договорами передачі ноу-хау.

Предметом передачі можуть бути і несекретні ноу-хау. Це можливо, коли набувач розраховує на швидкий, ефективний спосіб досягнення того стану, який забезпечується застосуванням несекретного ноу-хау. В таких договорах центр ваги переміщується з ноу-хау як такого на додаткову діяльність, за допомогою якої забезпечується більш ефективне його використання.

Відносини, пов’язані з секретністю, як правило, регулюються картельним і цивільним законодавством.

Об’єктом передачі може бути секрет, подальша передача або розголошування якого небажані. У такому разі в договір включається зобов’язання про конфіденційність. Порушення цього зобов’язання карається за допомогою позову про припинення. Іноді зобов’язання про конфіденційність продовжуються після закінчення дії договору, що зазначається в договорі. Порушення післядоговірних зобов’язань регулюється трудовим або картельним законодавством.

У разі спричинення шкоди в результаті порушення зобов’язань про конфіденційність вона відшкодовується за правилами цивільного права. [18]

✵ Законодавство промислово розвинутих країн передбачає відповідні заходи захисту як цивільного, так і кримінально-правового характеру проти незаконного розкриття, привласнення і використання ноу-хау, торгових та ділових секретів.

Дія заходів відповідальності розповсюджується на сферу відносин, що регулюються і охороняються цивільним, кримінальним та іншим законодавством, і своїм змістом направлена на запобігання порушенням, виявленим (встановленим) під час відправлення прав у даній області. [18]