Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Інфраструктура
Інфраструктура (лат. infra — нижче, під і structura — будова, взаеморозташування) — сукупність базових галузей (або матеріальна основа економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо створення, використання об'єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей. Сутність І. повніше розкривають виконувані нею функції, зокрема: 1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами; 2) купівля — продаж різноманітних товарів; 3) забезпечення інформацією учасників ринку; 4) підвищення ефективності роботи суб'єктів регульованих ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації; 5) організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин; 6) відображення економічної кон'юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема; 7) сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами. І. розвивається у певних суспільних формах: окремих типах власності (державна, приватна і колективна) та змішаних, що утворюються внаслідок їх поєднання. Розвиток І. є об'єктивною передумовою розширеного відтворення, відчутно впливає на рівень економічного розвитку країни, ефективність і результативність національного господарства, на конкурентоспроможність продукції, обороноздатність країни та ін. Ефективність галузей, які входять до L, залежить від їх оптимальної пропорційності й планомірності розвитку. Тому в деяких країнах Заходу розробляють довготермінові плани (до 25 років) розвитку цих галузей.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.