Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Історія економічних учень

Історія економічних учень — наука, яка вивчає виникнення, еволюцію, відмирання економічних теорій, концепцій, ідей і поглядів різних класів і соціальних груп, що втілюються у працях окремих авторів і різною мірою відображають історичний процес виникнення, розвитку та зміни економічних систем, а також взаємної боротьби таких концепцій та ін. Економічні вчення беруть свій початок у країнах Стародавнього світу. Заслуга видатних представників цього періоду (Арістотель, Платон, Ксенофонт та ін.) полягає в узагальненні, систематизації окремих закономірностей господарського життя того періоду і постановці економічних проблем, які стали центральними для економістів протягом століть — розподіл праці, властивості товару та пропорції обміну, роль грошей, місце приватної власності й держави, ідеї справедливості. Першою економічною школою був меркантилізм. Найвідоміші представники — Т. Ман, А. Монкретьєн (останній дав перше наукове визначення політичної економії). Окреме місце в історичному становленні економічної науки посідає економічне вчення В. Петті (середина XVII ст.). Його наукові ідеї створили передумови могутнього економічного вчення, яке згодом дістало назву класичної політичної економії. Як і Петті, на основі критики меркантилізму створили своє вчення фізіократи. Сама ідея перенесення аналізу зі сфери обігу у сферу виробництва створила основу класичної політичної економії, яка домінувала в економічній думці до середини XIX ст. і представлена такими економістами, як А. Сміт і Д. Рікардо. Найвищого розвитку класична політекономія і політекономія загалом досягли в економічному вченні К.Маркса. У другій половині XIX ст. в економічній науці сформувалася течія, що спричинила т.зв. маржиналістську революцію. Найповніше цей напрям сформовано в австрійській школі (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк). Як головні напрями сучасної економічної думки виділяють неокласицизм, кейнсіанство, неоінституціоналізм та марксизм, кожен з яких представлений різними теоріями і концепціями. І.е.у., відображаючи в теоретичних концепціях реалії економічного життя, перебуває в постійному розвитку: кожна нова теорія часто має суттєві ознаки відкинутих раніше. Методом І.е.у. є передусім історичне (теорії, концепції та ін. розглядаються у процесі їх виникнення і розвитку) і логічне (еволюція цих елементів наукового знання розглядається ізольовано від інших теорій тощо, а також без урахування історичних соціально-економічних умов) та інші елементи діалектики. Крім того, слід використовувати системно-структурний аналіз, принцип суперечності та ін. методи. Важливою особливістю сучасної методології І.е.у. є пошук позитивних сторін у кожному з напрямів економічної науки, можливостей їх взаємозбагачення.