Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Антиробітниче законодавство

Антиробітниче законодавство — сукупність нормативних актів (передусім законів), у яких юридично закріплюється воля панівного класу на обмеження можливостей найманих працівників боротися за поліпшення свого матеріального становища, на обмеження робітничого руху, робітничих організацій, їхніх прав. У Франції профспілки були заборонені рішенням Національних зборів 1791, в Англії — парламентським актом 1799. Під тиском робітничого руху ці закони скасовані відповідно у 1864 і 1825. Найбільш жорстким А.з. було щодо працівників державного сектора. Так, у США страйки у цьому секторі були заборонені й прирівнювалися до зради батьківщини. Цей закон був скасований лише у 30-х XX ст. У США — закон Тафта-Хартлі (1947) поставив профспілки під контроль держави, а за законом Лендрама-Гріффіна (1959) цей контроль посилився. У ФРН 1952 прийнято закон, що обмежував право трудящих брати участь в управлінні підприємствами, який пізніше був скасований, а таке право щодо великих трудових колективів навіть було закріплене в конституції. У 1984 Верховний суд США прийняв рішення, яке давало право корпораціям на розірвання колективних договорів. У 1980 — 1984 у Великобританії були прийняті закони про заборону страйків солідарності, бойкотів, обмеження пікетування та ін. У деяких розвинених країнах профспілкам заборонено боротися проти закриття підприємств, за відновлення на роботі звільнених працівників, брати участь у політичній діяльності тощо. Окремі елементи А.з. існують і в Україні.