Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Котирування іноземних валют
Котирування іноземних валют — визначення офіційними державними органами (переважно національними банками) ціни іноземної валюти, пропорцій її обміну на валюту певної країни. Здійснюється уповноваженими державними установами або спеціальними органами. Офіційні К.і.в. публікуються в періодичних виданнях. У ринковому К.і.в. комерційних банків визначають курс продавця (за яким банки продають валюту) і курс покупця (за яким банки купують валюту). При цьому вказують різні умови й терміни (наявні — «спот», термінові — «форвард»). Повне К.і.в. — курси (ціни) покупця і продавця, згідно з якими відбуваються продаж-купівля іноземної валюти. Різниця (маржа) між курсами — джерело доходу котирувальника, з якого покриваються витрати на здійснення цієї операції. Розрізняють пряме і непряме К.і.в. Пряме — вираження іноземної валюти у певній кількості національної валюти. Непряме — прирівнювання національної валюти до певної кількості будь-яких іноземних валют. Існує також К.і.в. тверде (здійснюється орієнтовно щодо домовленості й не є обов'язковим для котирувальника). Ціна іноземної валюти залежить від купівельної спроможності різних національних валют, співвідношення попиту і пропозиції на них, економічної та політичної кон'юнктури й інших факторів. Купівельна спроможність (сила) валюти — сукупність товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю порівняно з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності валют щодо певної групи товарів двох країн визначає паритет купівельної спроможності. Реального механізму К.і.в. в Україні, інших державах СНД наприкінці 90-х XX ст. ще не було. Воно здійснювалося за біржовим курсом, який не відображає купівельної спроможності валют.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.