Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Кредитування принципи
Кредитування принципи — комплекс найважливіших вихідних положень та основ, на які спирається теорія кредиту і які визначають процес кредитування й конкретизуються в певних правилах надання кредитів. Розрізняють загальні, часткові (особливі) та одиничні К.п. Загальними є: принцип адекватності змісту банківського кредиту загальновизнаним умовам певної моделі сучасної ринкової економіки (соціально орієнтованої, змішаної, перехідної та ін.); наявність конкуренції на ринку кредитних послуг (щодо надання дешевших, довготермінових тощо кредитів позичальнику); оптимальне поєднання інтересів позичальника і кредитора ( для першого головним є отримання довготермінових кредитів за найменшою ціною; для останнього головним є отримання максимального прибутку у формі відсотка), дотримання вимог комерційного розрахунку (самоокупність, матеріальна заінтересованість та ін.); принцип самостійності в ухваленні управлінських рішень та ін.; принцип раціональності (комплексна оцінка кредитоспроможності позичальника, його здатності своєчасно повернути борг); принцип системності (врахування сукупності чинників, передусім економічних, що впливають на механізм кредитної операції); принцип адаптації (застосування гнучких методів кредитування і контролю за використанням та поверненням кредиту тощо). До часткових (особливих) К.п. відносять; принцип строковості (повернення позичальником кредиту в заздалегідь обумовлений у договорі час і використання штрафних санкцій у разі порушення кредитної угоди); принцип забезпеченості; принцип цільової спрямованості та ін. За наявності принципу строковості відпадає потреба у виділенні принципу повернення. До правил кредитування відносять стандартизацію способів і прийомів здійснення кредитних операцій, їх планування та ін.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.