Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Методи визначення продуктивності праці

Методи визначення продуктивності праці — розрахунок ефективності, результативності праці у натуральному, трудовому і вартісному показниках. Натуральні показники зручні для визначення продуктивності праці за однорідного виробництва, незмінного асортименту виробів упродовж тривалого часу. Трудові показники — вимірювання продуктивності праці обчисленням витрат праці на одиницю продукції (показник трудомісткості). Цей показник визначається за формулою П_п = Р/П (П_п, — продуктивність праці; Р — кількість зайнятих у виробництві за певний проміжок часу; П — продукт праці) і дає змогу встановити зміни в ефективності праці на окремих стадіях і операціях виробничого циклу та проаналізувати причини зниження чи підвищення трудомісткості продукції. Найпоширенішим є вартісний (грошовий) метод, згідно з яким показник продуктивності праці визначають як відношення виробленої продукції, вираженої в грошових одиницях, до кількості працівників. З цією метою можуть використовуватися такі показники, як валова, товарна продукція, валовий, чистий дохід. Продуктивність суспільної праці у сфері матеріального виробництва країни визначають як відношення виробленого національного доходу (чистого продукту) або ВВП до кількості працівників, зайнятих у галузях матеріального виробництва. Водночас цей показник базується на положенні про непродуктивний характер праці у сфері нематеріального виробництва, де у розвинених країнах світу зайнято бл. 75% сукупної робочої сили. Тому попередній показник є недосконалий і для визначення продуктивності суспільної праці треба брати до уваги частину зайнятих у сфері нематеріального виробництва, зокрема, у сфері освіти, науки, охорони здоров'я (див. Продуктивна і непродуктивна праця).