Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Банк кооперативний

Банк кооперативний — спеціалізоване кредитно-фінансове підприємство, створене кооперативними підприємствами та пайовиками (як фізичними особами) на основі колективної та державної власності, демократичного характеру вибору керівних органів та прийняття рішень з метою пільгового кредитування дрібних і середніх підприємств та громадян (передусім у малих містах, сільській місцевості) і надання інших послуг на вигідніших (порівняно з комерційними банками) умовах. Сукупні активи Б.к. у країнах ЄС на початку XXI ст. становили близько 1750 млрд. євро, сукупні депозити — понад 1152 млрд. євро, а сума виданих кредитів — майже 950 млрд. євро. Найбільша частка К.б. на ринку банківських депозитів у Франції — 36%, в Австрії — 31, в Італії — 24, в Німеччині — 8%. Демократичний характер організації Б.к. виявляється передусім у тому, що окремий пайовик незалежно від розміру власного паю має лише один голос на загальних зборах акціонерної компанії без права передання його іншим уповноваженим особам, а членами правління та спостережної ради, які обираються на цих зборах, можуть бути тільки пайовики, що працюють там на громадських засадах. Розподіл прибутків або збитків у Б.к. в одних країнах відбувається залежно від пайових вкладів, в інших прибуток спрямовують на поповнення резервних фондів, для надання пільгових кредитів та ін. З метою стимулювання діяльності Б.к. держава або звільняє його від сплати податків на період становлення, або встановлює нижчі податки (порівняно з іншими фінансово-кредитними підприємствами), а зі зміцненням його позицій — однакові ставки оподаткування. В Україні Б.к. відсутні, хоча потреба в них велика.





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.