Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Банківський кредит
Банківський кредит — основна форма кредиту, за якої банки та інші фінансово-кредитні підприємства надають грошові засоби фізичним і юридичним особам у тимчасове користування на умовах повернення й оплати відсотка з метою привласнення прибутку. У політекономічному аспекті Б.к. означає форму руху позичкового капіталу, що виражає відносини економічної власності між банками, з одного боку, фізичними і юридичними особами, — з іншого, з приводу надання певної частки банківського грошового капіталу у тимчасове користування та його своєчасного повернення з одночасним привласненням певного відсотка, який забезпечує отримання прибутку. Матеріально-речовим змістом Б.к. є власні кошти банків, залучені на депозитні вклади кошти юридичних і фізичних осіб, залишки на розрахунках і поточних рахунках, кошти, отримані від випуску цінних паперів, та між — банківські кредити, а суспільною формою — відносини економічної власності між комерційними банками, з одного боку, фізичними та юридичними особами — з іншого, в процесі виконання активних і пасивних операцій, а також між акціонерами всередині самих банків (якщо вони є банками акціонерного типу) щодо надання в позику активів (зазначених у матеріально-речовому змісті) та привласнення на цій основі частини прибутку у формі відсотка. Залежно від певних ознак Б.к. поділяють на внутрішні й міжнародні, споживчі й виробничі. Розрізняють Б.к. коротко -, середньо -, довготермінові і онкольні (погашаються за першою вимогою банку), забезпечені і незабезпечені, з одноразовим і поступовим погашенням, стандартні і з підвищеним ризиком та ін.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.