Соціальна географія - М. І. Білецький, І. В. Ванда, Л. І. Котик 2014

Словник термінів
Рівень та якість життя населення. Медична й рекреаційна географія

Абсолютна бідність (крайня форма бідності) — нездатність задовольнити первинні людські потреби, відсутність фізіологічного і соціального мінімуму засобів існування; бідність, яка порівняно зі стандартами цивілізації асоціюється з межею виживання (Наказ Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Методики комплексної оцінки бідності», 05.04.2002 р.).

Алергічні хвороби — хвороби, спричинені підвищеною чуттєвістю організму до впливів окремих чинників довкілля.

Бальнеологія — розділ медицини, що вивчає лікувальні мінеральні води, а саме: їхні властивості, класифікацію та критерії оцінки терапевтичного впливу на організм у разі різних захворювань.

Бідність — неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період. Розрізняють абсолютну та відносну бідність; об’єктивну і суб’єктивну (психологічну) бідність.

Біопатогенна зона — локальна ділянка земної поверхні, над якою окремі види рослин, тварин і людина відчувають стресовий вплив довкілля, що приводить до виникнення різних функціональних розладів, зниження опору до захворювань (за В. Г. Прохоровим).

Валовий національний дохід на душу населення (англ. Gross national income (GNI) per capita) — сукупний дохід економіки, отриманий у процесі виробництва та володіння засобами виробництва, мінус оплата за користування засобами виробництва, що належать іншим державам світу, який конвертований у міжнародні долари з використанням коефіцієнта паритету купівельної спроможності та розподілений на кількість населення держави станом на середину року спостереження («Human Development Reports», 2013).

Відносна бідність — становище особи, за якого вона відчуває нерівність у стандартах життя та соціальному захисті порівняно з іншими членами суспільства.

Відпочинок (дозвілля) — проведення часу для відновлення нормального фізіологічного, психоемоційного стану організму. Розрізняють активний (будь-яка діяльність, відмінна від тої, що спричинила втому), пасивний (відносний спокій, без активної рухової діяльності) та змішаний (чергування станів відносного спокою та помірної рухової діяльності) відпочинок.

Вільний час — час упродовж доби, тижня, місяця, року чи більшого періоду життя людини, який не пов’язаний з виконанням професійних обов’язків.

Всесвітня організація охорони здоров’я ((ВООЗ), англ. World Health Organization (WHO)) — спеціальна установа Організації Об’єднаних Націй з питань охорони здоров’я, створена 1945 р. на конференції в м. Сан-Франциско (США). День набуття чинності Статуту ВООЗ (7 квітня 1948 р.) уважають днем заснування організації і щорічно відзначають як Світовий день здоров’я. Головна мета ВООЗ — сприяти забезпеченню охорони здоров’я населення всіх країн світу. Штаб—квартира у м. Женева (Швейцарія). До складу організації входять 194 держави світу (01.11.2013 р.). Україна член ВООЗ з 1948 р.

Гірська хвороба — патологічний стан організму, зумовлений перебуванням у розрідженому повітрі високих гірських місцевостей.

Депресія — поширений психічний розлад, для якого характерні зневіра, втрата інтересу та радості, почуття вини, низька самооцінка, порушення сну / апетиту, млявість, погана концентрація уваги. Симптоми бувають хронічними або такими, що виникають періодично. Іноді людина втрачає здатність долати проблеми повсякденного життя. У найважчій формі може призвести до самогубства.

Довкілля — сукупність чинників живої, неживої природи, суспільного буття, які впливають на здоров’я людини.

Духовне здоров’я — стан духовного благополуччя, який залежить від духовного світу особистості, складових духовної культури людства (релігії, освіти, мистецтва, моралі, етики).

Заклади охорони здоров’я — підприємства, установи, організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я наданням медико—санітарної допомоги, ужиттям профілактичних і лікувальних заходів, послуг медичного характеру, виконання інших функцій на засадах професійної діяльності медичних працівників.

Захворюваність — показник поширення хвороб, зареєстрованих упродовж року серед населення загалом, або в окремих групах (вікових, статевих, територіальних, професійних тощо). Обчислюють кількістю захворювань на 100, 1 000, 10 000, 100 000 осіб. Це один з найважливіших показників стану здоров’я населення.

Здоровий спосіб життя — людська діяльність, спрямована на збереження та зміцнення здоров’я. Складові елементи здорового способу життя: харчування (споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, білків, жирів тощо, споживання екологічно чистих продуктів харчування), побут (якість житла, умови для пасивного та активного відпочинку, рівень психічної та фізичної безпеки на території повсякденної життєдіяльності), умови праці (безпека у фізичному та психологічному аспектах, наявність стимулів та умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура та спорт, використання систем оздоровлення організму).

Здоров’я — стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя; без хвороб та фізичних вад. Здоров’я доцільно розглядати як здатність організму активно та повноцінно пристосовуватись до змін довкілля, активно та повноцінно функціонувати в цих умовах. Розрізняють здоров’я: фізичне, психічне, соціальне, духовне; індивідуальне та суспільне.

Здоров’я нації — сукупність характеристик і ознак стану буття нації. За Л. Т. Шевчук здоров’я нації характеризується показниками: фізична і духовна краса, кількість геніальних осіб у поколінні, рівень суспільного розуму та інтелекту тощо.

Індекс людського розвитку ((ІЛР), індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), англ. Human Development Index (HDI)) — узагальнений показник для порівняння оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя й інших показників країни. Розроблено 1990 р. пакистанським економістом М. ель Хаком (M. ul Haq, 1934—1998), з 1993 р. використовують в ООН у щорічному звіті про розвиток людського потенціалу. Під час обчислення індексу враховують три показники: середня тривалість майбутнього життя при народженні; грамотність дорослого населення та охоплення населення трьома ступенями освіти (початковим, середнім, вищим); реальний ВВП на душу населення.

Індекс маси тіла ((ІМТ), англ. Body Mass Index (BMI)) — величина, що дає змогу оцінити ступінь відповідності маси людини та її зросту, й так непрямо з’ясувати, чи є маса недостатньою, нормальною, надмірною (ожиріння). Показник розроблено 1869 р. бельґійським соціологом і статистиком А. Кетеле (A. Quetelet, 1976—1874). Вимірюють у кілограмах на метр квадратний.

Індивідуальне здоров’я — здоров’я конкретної людини.

Інтегральний індекс реґіонального людського розвитку (ІРЛР) — узагальнений показник для оцінки людського розвитку в окремих реґіонах України. Розраховують на підставі аналізу 33 показників, об’єднаних у шість блоків відповідно до основних аспектів людського розвитку: відтворення населення, соціальне становище, комфортне життя, добробут, гідна праця, освіта. Методику розробили 2000 р. й оновили 2012 р. фахівці Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Національної академії наук Україна за участю фахівців Державної служби статистики України.

Інфекційні хвороби — хвороби, спричинені вірусами, бактеріями, найпростішими, мікроскопічними грибками тощо. Характерна ознака: поширення від організму до організму через збудника. Приклади інфекційних хвороб: малярія, чума, проказа, грип, скарлатина тощо.

Кліматотерапія — використання впливу метеорологічних умов і особливостей клімату для лікування та профілактики захворювань організму людини.

Курорт — освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будівлі, споруди з об’єктами інфраструктури; використовують для лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, рекреації і підлягає особливій охороні. Розрізняють курорти державного і місцевого значення.

Курорт державного значення — природна територія, що має особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і яку використовують з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань.

Курорт місцевого значення — природна територія, що має загальнопоширені природні лікувальні ресурси і яку використовують з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань.

Лікар — фахівець із повною медичною освітою, який в передбаченому законом порядку постійно займається підтримкою або відновленням людського здоров’я через запобігання (профілактику), розпізнання (діагностику) та лікування захворювань і травм. Це можливо завдяки ґрунтовним знанням з анатомії, фізіології, хвороб і лікування, науки медицини, його досвіду та практики — мистецтва медицини.

Лікувальні грязі — мулисті осади водоймищ, торфові відклади боліт, глинисті породи грязьових сопок, що використовують у нагрітому стані для лікування.

Лікувально-оздоровча місцевість — природна територія, що має мінеральні й термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні й інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Лікування (терапія) — процес, бажаною метою якого є полегшення, зняття чи усунення симптомів і проявів того чи іншого захворювання, патологічного стану чи іншого порушення життєдіяльності, нормалізація порушених процесів життєдіяльності й одужання, відновлення здоров’я.

Людський розвиток — право людей на довге, здорове і творче життя; на досягнення інших цілей, які, на їхню думку, мають значення; на активну участь у забезпеченні справедливого та

сталого розвитку на планеті (ПРО ООН, Доповідь про людський розвиток «Справжнє багатство народів: шляхи до людського розвитку», 2010).

Медико-географічна оцінка довкілля — комплексна оцінка компонентів довкілля з метою виявлення ступеня ризику для здоров’я людини чи суспільства в конкретних геопросторово— часових координатах.

Медико-географічне картографування — створення медико-географічних карт (Л. Т. Шевчук, 1997).

Медико-географічне прогнозування — наукове передбачення медико-географічної ситуації (Л. Т. Шевчук, 1997).

Медико-географічне районування — поділ території на медико-географічні райони. Медико-географічне районування України розроблене О. І. Шаблієм та Л. Т. Шевчук (1997), виділено вісім медико-географічних районів: Львівський, Чернівецький, Вінницький, Київський, Чернігівський, Харківський, Донецький, Одеський.

Медико--географічний район — частина території країни, у межах якої простежується порівняно однорідна медико-географічна ситуація, є подібні показники народжуваності, смертності, дитячої смертності, природного приросту населення, приблизно однакові показники забезпеченості населення медичними установами (Л. Т. Шевчук, 1997).

Медико-географічні класифікації погоди — різновид прикладних класифікацій погоди, які виконують для медичної оцінки самопочуття людини, зумовленого геліометеотропними реакціями, зокрема, пов’язаними з несприятливими погодними умовами чи їхньою раптовою зміною.

Медицина — галузь наукової і практичної діяльності, основним завданням якої є пізнання процесів, що відбуваються в організмі здорової і хворої людини, для збереження і зміцнення її здоров’я, а також розробка методів розпізнання, попередження і лікування хвороб.

Медична географія — галузева дисципліна соціальної географії, яка вивчає геопросторову організацію медичної сфери суспільства. Сформувалася на межі медицини та соціальної географії.

Медична допомога (лікарська допомога) — комплекс діагностичних і лікувальних заходів, спрямованих на визначення діагнозу, усунення чи зменшення симптомів і проявів захворювання чи патологічного стану, з приводу якого звернувся пацієнт, на нормалізацію його життєдіяльності, поліпшення чи відновлення здоров’я.

Медична сестра — особа з середньою медичною освітою, яка працює під керівництвом лікаря або фельдшера та виконує зроблені ним медичні призначення. Вона не займається повним медичним обстеженням хворого, діагностикою хворого, призначенням ліків, за винятком невідкладних станів.

Медичне країнознавство — дослідження медико—географічних особливостей території, стану здоров’я населення та організації його охорони у країнах чи окремих реґіонах (Л. Т. Шевчук, 1997).

Медичне ландшафтознавство — медико—географічне вивчення природних комплексів та їхнього впливу на здоров’я населення (Л. Т. Шевчук, 1997).

Мінеральні води — підземні (іноді поверхневі) води з підвищеним вмістом деяких хімічних елементів і сполук, а також газів, зі специфічними фізико-хімічними властивостями (температура, радіоактивність та ін.), що чинять цілющий вплив на організм людини. Межею прісних і мінеральних вод уважають солоність 1 г/л.

Нозогеографія — географія хвороб.

Очікувана тривалість життя при народженні (англ. Life expectancy at birth) — кількість років, які може прожити новонароджений малюк, якщо наявні на момент його народження переважні тенденції в сфері показників смертності для конкретних вікових груп не змінюються впродовж його життя («Human Development Reports», 2013).

Очікувана тривалість навчання (англ. Expected years ofschooling) — кількість років навчання, які, як очікують може навчатись дитина, яка досягнула офіційно визначеного віку вступу до школи, якщо впродовж її життя збережуться переважні тенденції в сфері вікового показника охоплення населення освітою («Human Development Reports», 2013).

Пацієнт — особа, яка отримує медичну допомогу, лікування чи медичне спостереження.

Показники бідності — чинники, які свідчать про наявність бідності.

Природне вогнище хвороби — ділянка простору, у межах якої без зв’язків з людиною чи свійськими тваринами, паразитуючи в організмах диких тварин-господарів, існують окремі інфекційні хвороби (природно-вогнищеві хвороби: чума, туляремія, кліщовий енцефаліт, лептоспіроз, сказ, кліщовий сипний тиф та ін.).

Прожитковий мінімум — вартісне вираження достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особи (Закон України «Про прожитковий мінімум», редакція 09.12.2012 р.).

Психічне здоров’я — стан психічного благополуччя, для якого характерні індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини (збудженість, емоційність, чутливість). Воно тісно пов’язане з особливостями мислення, типом характеру особи, здібностями, особливостями реакції на життєві ситуації, стреси.

Психічні розлади — розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті (Закон України «Про психіатричну допомогу», 22.02.2000 р.).

Рекреаційна географія — галузева дисципліна соціальної географії, яка вивчає геопросторову організацію рекреаційної сфери.

Рекреаційна діяльність — один із комплексних видів життєдіяльності людини, спрямований на оздоровлення і задоволення духовних потреб у вільний від роботи час. Види рекреаційної діяльності (за П. О. Масляком): лікувально—курортна, оздоровчо-спортивна, пізнавальна, розважальна.

Рекреаційна місткість — здатність певної території забезпечувати комфортну рекреаційну діяльність без деградації природного та історико-культурного середовища (П. О. Масляк, 2008).

Рекреаційна територія — ділянка Землі у визначених межах, яку використовують для відпочинку й оздоровлення людей, організації екскурсій і туризму.

Рекреаційне навантаження — рівень сукупного антропогенного впливу на природний комплекс певної території в процесі рекреаційної діяльності (витоптування, нищення рослинного покриву тощо).

Рекреаційне районування — виокремлення рекреаційних районів у межах території дослідження. Автор усталеного рекреаційного районування України проф. О. О. Бейдик виокремив п’ять ресурсно—рекреаційних районів: Причорноморський, Карпатсько--Подільський, Полісько-Столичний, Харківський, Придніпровсько-Донецький.

Рекреаційний об’єкт — локальний об’єкт, який використовують для відпочинку.

Рекреаційний потенціал — сукупність наявних природних, соціально-економічних, культурно-історичних передумов певної території в організації рекреаційно—туристичної діяльності (П. О. Масляк, 2008).

Рекреаційний район — цілісне територіальне утворення, для якого характерне своєрідне та неповторне поєднання рекреаційних ресурсів, сформована спеціалізація рекреаційного господарства та розроблена довготермінова стратегія розвитку рекреаційної сфери.

Рекреаційні ресурси — об’єкти, процеси та явища природного й антропогенного походження, які використовують або можуть використати для розвитку рекреації та туризму. Характерна ознака рекреаційних ресурсів — здатність відновлювати і розвивати духовні та фізичні сили людини. Рекреаційні ресурси поділяють на дві групи: природні (кліматичні, ландшафтні, орографічні, бальнеологічні, біотичні, грязьові, водні, тощо) й історико-культурні (рекреаційно—привабливі пам’ятки історії, архітектури, археології, місця, пов’язані з життям і діяльністю видатних історичних осіб, території, де збереглися яскраво виражені етнографічні особливості, культові споруди, музеї тощо).

Рекреація — відпочинок, відновлення фізіологічних, духовних, психічних сил людини, витрачених у процесі повсякденної життєдіяльності.

Рівень життя населення — показник об’єктивного і суб’єктивного стану матеріального забезпечення населення. Для аналізу й оцінки рівня життя населення використовують такі показники: обсяг валового внутрішнього продукту, національного і реального доходу на душу населення, обсяг послуг на душу населення, середній рівень заробітної плати, забезпеченість житлом тощо.

Рівень захворюваності — частка населення, про яку відомо, що вона має певні захворювання чи розлади впродовж визначеного часу.

Санаторно—курортні заклади — розташовані на території курортів заклади охорони здоров’я, які забезпечують надання громадянам лікувальних, профілактичних, реабілітаційних послуг із використанням природних лікувальних ресурсів.

Середня тривалість навчання (англ. Mean years of schooling) — середня кількість років навчання, упродовж яких навчалися особи віком 25 років і старші, перераховані з показника освітнього рівня населення з урахуванням офіційної тривалості кожного рівня навчання («Human Development Reports», 2013).

Сімейний лікар — лікар загальної практики, який лікує дорослих та дітей удома; надає невідкладну медичну допомогу; організовує консультації з іншими спеціалістами; супроводжує пацієнта в лікувальні заклади як «довірена особа» тощо.

Соціальне відторгнення — процес, за якого окремі групи населення або окремі люди не мають змоги повною мірою брати участь у суспільному житті внаслідок бідності, відсутності базових знань і можливостей або ж дискримінації. Це відділяє їх від працевлаштування, отримання доходів і можливості навчання, а також від суспільних та соціальних інститутів і заходів. Вони мають обмежений доступ до влади та ухвалення рішень органами влади і, отже, часто не можуть взяти участь у процесах розроблення та прийняття рішень, що впливають на їхнє повсякденне життя.

Соціальне залучення — процес, який забезпечує для тих, хто має ризик бідності та соціального відторгнення, можливості й ресурси, необхідні для того, щоб повною мірою брати участь в економічному, соціальному та культурному житті, досягти рівня життя та добробуту, що відповідають нормальним стандартам у суспільстві, у якому вони живуть.

Соціальне здоров’я — стан соціального благополуччя, пов’язаний з економічними чинниками (рівень матеріального забезпечення, платоспроможність, економічні стереотипи) та соціальною активністю індивіда (стосунки в сім’ї, робота, друзі, відпочинок тощо). Ці чинники і складові формують відчуття соціальної захищеності / незахищеності та суттєво впливають на формування здоров’я.

Спелеотерапія — метод немедикаментозної реабілітації та лікування захворювань органів дихання, в основі якого є використання мікроклімату підземних об’єктів (соляних шахт, карстових печер).

Споживчий кошик — асортимент товарів, який характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім’ї. Такий набір використовують для розрахунку мінімального споживчого бюджету на підставі вартості споживчого кошика у чинних цінах. Споживчий кошик формує Кабінет Міністрів України. На засадах порівняння вартості споживчого кошика та розміру споживчого бюджету розраховують показники: розмір мінімальної зарплати, розмір мінімальної пенсії.

Стратифікація суспільства (соціальна стратифікація) — розподіл суспільства на соціальні класи та верстви населення. Ознаки стратифікації — нерівність у доходах, володінні власністю, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя.

Суспільне здоров’я — здоров’я цілого суспільства чи його окремих частин. За Д. Венедиктовим, суспільне здоров’я — характеристика індивідуальних рівнів здоров’я членів суспільства, яка відображає ймовірність досягнення кожним максимального здоров’я і творчого довголіття та дає інформацію про життєдіяльність усього суспільства як соціального організму, що прагне до гармонійного розвитку і підтримки екологічної та іншої рівноваги з природою і соціальним середовищем.

Термальні води — підземні води, температура яких сягає 20 ⁰С та вище. За температурою термальні води поділяють на теплі (20-37 ⁰С), гарячі (37-50 ⁰С), дуже гарячі (50-100 ⁰С).

Туризм — тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без ведення оплачуваної діяльності в місці перебування (Закону України «Про туризм», редакція 2004 р.).

Турист — особа, яка подорожує по Україні або по іншій країні з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 год до одного року без будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін (Закону України «Про туризм», редакція 2004 р.).

Туристичний продукт — попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше двох таких послуг, які реалізують або пропонують для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо) (Закон України «Про туризм», редакція 2004 р.).

Фельдшер — особа, яка належить до середнього медичного персоналу, є помічником лікаря або іноді надає медичну допомогу самостійно на базі фельдшерсько—акушерських пунктів.

Фемінізація бідності — явище, коли жінки, особливо ті, хто виховує дітей без чоловіків чи допомоги інших, є вразливішими щодо бідності.

Фемінізм — загальна назва різних жіночих рухів проти дискримінації жінок в економічній, соціальній, політичній сферах життєдіяльності, за їхні рівні права з чоловіками в суспільстві.

Фізичне здоров’я — стан фізичного благополуччя, визначений такими чинниками: індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебіг фізіологічних процесів організму в умовах руху / спокою, генетична спадщина, рівень фізичного розвитку органів та систем органів.

Фітотерапія — система специфічних методів лікування й профілактики захворювань з використанням фітопрепаратів (будь—які витяжки або діючі речовини, одержані з лікарської рослинної сировини); належить до натуропатичних методів лікування захворювань; застосовують у національних системах охорони здоров’я переважної більшості країн ЄС, які розглядають фітотерапію як складову частину не тільки народної, а й традиційної медицини. Термін уведено французьким лікарем Анрі Леклерком. За даними ВООЗ (2003), розвиток фітотерапії є пріоритетним напрямом в оздоровленні населення, запобіганні гострим та хронічним захворюванням та поліпшенні якості життя.

Хвороба (захворювання) — відхилення стану людини від оптимуму, порушення рівноваги у її внутрішньому світі.

Хобі — узагальнена назва улюблених занять / розваг, які не є професійною діяльністю та якими займаються у вільний час.

Цикл бідності — стан бідності, що існує в межах однієї сім’ї з покоління в покоління.

Якість життя населення — категорія, що характеризує умови життєдіяльності та стану населення у конкретному середовищі з погляду його здатності забезпечувати відновлення і збалансований розвиток суспільства (І. В. Гукалова, 2009). ВООЗ визначає якість життя як сприйняття людьми свого становища в житті залежно від культурних особливостей і системи цінностей та в зв’язку з їхніми цілями, очікуваннями, стандартами, турботами; пропонує оцінювати якість життя за такими параметрами: фізичними (енергійність, втома, фізичний дискомфорт, потреба в сні та відпочинку), психологічними (самооцінка, концентрація, позитивні / негативні емоції / переживання / мислення), ступінь незалежності (повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків та лікування), життя в суспільстві (соціальні / дружні зв’язки, суспільна значущість, професіоналізм), довкілля (житло та побут, безпека, екологічна ситуація), духовність та особисті переконання.