Етнографія України - М. С. Дністрянський 2008

Розділ 3. Методологічні та методичні основи етногеографічного дослідження держав
3.3. Методика та загальнонаукові методи регіональних етногеографічних досліджень

Спираючись на основні методологічні підходи етногеографічного дослідження держав, можна виділити такі основні складові методики регіонального етногеографічного аналізу: а) методика аналізу історичних етногеографічних процесів; б) методика аналізу сучасної територіальної організації етнонаціональної сфери, включаючи і проблеми етногеографічного районування; в) методика оцінення регіональних проблем і перспектив етнонаціональних взаємин в Україні.

Дослідження історичних етногеографічних процесів передбачає таку послідовність методичних прийомів:

1. Виділення методом періодизації основних етапів історичних етногеографічних змін. Аналіз за допомогою порівняльного та статистичних методів етногеографічної ситуації на історичних зрізах та виявлення тенденцій основних змін.

2. Виявлення тенденцій етнодемогеографічного розвитку шляхом порівняльного аналізу рядів динаміки кількості етнонаціональних спільнот і груп, а також груп населення за рідною мовою впродовж останніх історичних періодів.

3. Виявлення причинно-наслідкових зв'язків релігійно-конфесійних та етногеографічних процесів.

4. Оцінення рівня інерції історичних етногеографічних процесів у сучасній територіальній організації етнонаціональної сфери держави.

Кожне із виділених завдань у методиці історико-географічного дослідження геополітичних змін реалізують через використання спеціальних і загальнонаукових методів. Першочергове значення має метод історико-географічної періодизації, який в історичній етногеографії полягає у виділенні часових проміжків (етапів) у розвитку етногеографічних об'єктів чи їхніх поєднань, які характеризуються подібністю умов, відносною одноманітністю та стабільністю. Застосування методу історико-географічної періодизації є необхідним у будь-якому історико-етногеографічному дослідженні, адже вивчення кожної проблеми потребує окреслення конкретного історичного періоду. Для виділення таких періодів важливо виявити переломні моменти, що започатковують нові якісні зміни в розвитку багатьох явищ та елементів етногеографічного середовища.

Проведення періодизації так чи інакше є необхідною передумовою для застосування методу історико-географічних зрізів. Сутність цього методу полягає у детальній реконструкції на конкретний час конкретного періоду етногеографічної ситуації, яку описують науковою мовою та моделюють на відповідних картах. Ускладнює використання цього методу недостатність чи несинхронність фактичних даних для всіх частин досліджуваної території. Так, через несинхронність переписів населення, що були проведені на українських землях у складі різних держав, для реконструкції етнонаціональної ситуації необхідно вносити певні поправки.

Визначити особливості та закономірності розвитку окремих етногеографічних об'єктів, наприклад, етнічних територій, етнічних меж, дає змогу метод діахронічного аналізу, який полягає у детальному відстеженні впродовж усього історичного часу або тривалого проміжку еволюції змін у їхній конфігурації, розмірах, географічному положенні тощо. Діахронічний аналіз дає змогу відстежити і процеси зародження, і різні фази та стадії розвитку етногеографічного явища та зробити висновки щодо вектора та трендів його динаміки.

Для України особливо політично значущим і водночас методично складним є пізнання сутності мовно-географічних процесів, ураховуючи специфіку її геополітичного становища, яке передбачає передусім регіональний аналіз динаміки питомої ваги населення, що вважає рідною українську, російську та інші мови в розрізі сільського та міського населення, та її зіставлення з динамікою етнонаціонального складу населення загалом. З огляду на значний розмах асиміляційних процесів, актуальними є і порівняльні дослідження динаміки частки російськомовного населення в структурі української етнічної нації та етнічних меншин з часткою україномовного населення в структурі російської етнічної меншини та інших етнічних меншин. Аналіз мовно-географічних процесів включає також зіставлення часток представників великих мовних сімей і груп на різних часових проміжках, що дасть змогу розкрити певні загальнокультурні та загальнополітичні тенденції.

Основним етапом етногеографічного вивчення держав є аналіз сучасної територіальної організації етнонаціональної сфери, методика якого передбачає:

1. Кількісний аналіз демографічних співвідношень в етнонаціональній структурі держави за допомогою статистичних методів. Ідентифікацію суб'єктів етногеографічних взаємин з урахуванням їхньої демографічної ваги.

2. Аналіз етнонаціональної мозаїчності держави та регіонів за допомогою відповідних показників. Ідентифікацію держав та регіонів за етнонаціональним складом (моноетнічні, переважно моноетнічні, двоетнічні, поліетнічні, етнічно змішані) та оцінення ступеня поліареальності.

3. Аналіз географії окремих етнонаціональних спільнот та груп, а також субетнічних та етнографічних груп, з використанням методу типологізації за демографічним потенціалом, особливостями заселення, мовно-культурними ознаками, ступенем асиміляції, характером розселення. Виявлення за допомогою методів кореляції взаємозалежностей параметрів територіальної організації етнонаціональних спільнот і груп та прогнозування перспектив розвитку.

4. Етногеографічне районування держави.

Спектр методів, які використовують в усіх методиках етногеографічного аналізу, є широким, але з урахуванням методичних засад суспільної географії пріоритетне значення мають статистично-математичні методи та картографічний метод.

Найпростішим статистичним прийомом оцінення компонентної і територіальної етнонаціональної структури населення держави є розрахунки та оцінення абсолютних значень і відносних часток етнонаціональних груп чи груп населення за рідною мовою у розрізі держави та регіонів, а також індексів їхніх кількісних співвідношень (індексів превалювання). Так само методично просто визначати морформетричні співвідношення етнічних ареалів (площ, конфігурації). З цією метою використовують і складніші показники, в основі яких є співвідношення питомої ваги різних суб'єктів етногеографічних взаємин, зокрема, індекс етнічної мозаїчності Б. Еккеля, який розраховують за формулою:

Подібні методичні завдання можна також розв'язати за допомогою показника соціоетнічної щільності:

Кожен з цих показників має як свої переваги, так і недоліки. Так, індекс етнічної мозаїчності Б. Еккеля є більш ефективним в аналізі поліетнічних регіонів, тобто структур населення зі значними частками етнонаціональних спільнот чи груп. Значення показника може коливатися від 0 до 1. Найвищі значення індекс Б. Еккеля має тоді, коли населення держави формується багатьма етнонаціональними спільнотами, частки яких у складі населення є приблизно однаковими і відносно незначними, що відображає його поліетнічність. Якщо ж населення держави формується двома етнічними спільнотами, з приблизно рівними частками, індекс етнічної мозаїчності Б. Еккеля дорівнюватиме 0,5, якщо трьома — 0,7. У регіональних етногеографічних дослідженнях достатньо ефективним може бути дещо видозмінене використання цього показника, зокрема, внаслідок заміни часток населення етнонаціональних спільнот і груп частками території, де вони становлять абсолютну чи відносну більшість, що відображатиме ступінь поліареальності, чи частками громад різних релігій і конфесій, що засвідчуватиме ступінь релігійно-конфесійної мозаїчності.

Для дослідження компактності розселення етнонаціональних спільнот і груп, особливо меншин, ефективним може бути використання коефіцієнта етнічної спільності, запропонованого Ю. Г. Ліпєцем:

Диференціація цього показника дає змогу особливо випукло побачити райони з високою та низькою концентрацією населення етнонаціональної групи. В дослідженнях етногеографічних співвідношень іноді використовують й інші показники, в основі яких є переважно зіставлення питомої ваги етнонаціональних груп та груп населення за рідною мовою чи абсолютних значень їхньої людності.

В аналізі сучасної територіальної організації етнонаціональної сфери вузловою проблемою є дослідження процесів асиміляції. Базове значення тут має показник частки населення певної спільноти, яка вважає рідною не свою етнічну мову. Щодо етномовної ситуації в Україні, зокрема, щодо зіставлень рівнів асиміляції етнічних українців та етнічних росіян в регіональному вимірі, то в узагальненому вигляді параметри та обсяги асиміляційних процесів своєрідно відображає індекс відповідності питомої ваги етнічних українців та україномовного населення загалом (Іуу), який можна розрахувати як відношення цих середніх величин, а також індекс відповідності частки українців з рідною російською мовою та частки росіян з рідною українською мовою (Іур). В оціненні рівня інтегрованості громадян України в україномовне середовище істотними також є показники частки населення, яке володіє державною мовою та частки україномовної продукції у видавничій справі.

Розрахунки зазначених показників дають змогу визначити на наступному етапі за допомогою кореляційного та регресійного аналізу систему істотних взаємозв'язків та взаємозалежностей в компонентній та територіальній структурі етнонаціональної сфери та спрогнозувати варіанти подальшого розвитку.

Дослідження поширення субетнічних та етнографічних груп здійснюють методом польових досліджень, зокрема, експедиційних. Безпосередні польові обстеження можна поєднувати з соціологічними методами (опитування, анкетування). Межі поширення етнографічних груп визначаються насамперед за якісними змінами у діалектах, традиційному господарстві та будівництві. Що ж до визначення меж субетнічних груп, для яких характерною є наявність і групової самосвідомості, то тут, крім названих методів, необхідними є і соціологічні опитування щодо самоідентифікації населення.

Важливим методом синтетичного відображення територіальної диференціації етнонаціональної сфери держави є етногеографічне районування, основане на виділенні в межах державної території значних за розмірами частин з характерними рисами поширення етнонаціональних спільнот і груп. Етногеографічне районування можна розглядати і як метод ідентифікації великих адміністративних районів за приналежністю до таких основних типів територіальної організації етнонаціональної сфери, як етнічні території, ареали компактного розселення малих корінних народів, етнічно-змішані ареали колонізаційного (переселенського) типу. Виділення етногеографіічних меж здійснюється з урахуванням ліній, за якими відбувається різка зміна таких кількісних параметрів, як частка найбільших етнонаціональних спільнот і груп, частка населення з рідною мовою.

Методика аналізу регіональних проблем і перспектив етногеографічних взаємин передбачає насамперед інтегральне оцінення їхньої складності на основі аналізу етнонаціональної мозаїчності, компактності розселення етнонаціональних меншин, рівня міжетнічної компліментарності та асиміляції, ступеня забезпеченості етнонаціональних меншин соціально — культурною інфраструктурою.

Основним інструментом усунення суперечностей етнополітичного розвитку є здійснення ефективної регіональної етнополітики.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Якою є послідовність дослідницьких дій та використання методів в аналізі історичних етногеографічних процесів?

2. Розкрийте основи методики аналізу сучасної територіальної організації етнонаціональної сфери.

3. Які ви знаєте математичні показники оцінення ступеня етнонаціональної складності чи мозаїчності?

4. Які дослідницькі дії включає методика оцінення регіональних проблем і перспектив етнонаціональних взаємин в Україні?