Етнографія України - М. С. Дністрянський 2008

Розділ 1. Етногеографія як галузь наукових знань
1.3. Предмет етногеографії та її місце в системі наук

Етнонаціональна сфера є об'єктом дослідження різних наук. Цілісно і всебічно її вивчає передусім етнологія — наука про походження, розвиток та життєдіяльність етнонаціональних спільнот і груп. З різних причин етнологію в колишньому Радянському Союзі відносили однозначно до історичних наук (мовляв, етнонаціональна сфера — це лише сфера минулого). І хоча в предметі етнології історична складова (походження та історичний розвиток етносів) має важливе (а можливо, й визначальне) значення, вона все ж не вичерпує всієї етнологічної проблематики, яка, безперечно, включає і вивчення сучасних етнонаціональних взаємин та їхні перспективи на майбутнє.

Саме на стику етнології та географічних наук і формується етногеографія як цілісна наукова дисципліна. В географічній літературі колишнього Радянського Союзу формування науково — методичних засад етногеографії помітно відставало від реальних потреб. А найбільш вагомі дослідження в галузі етногеографії здійснювали переважно етнологи, розглядаючи етногеографію як допоміжну етнологічну дисципліну в системі історичних наук. В суспільно — географічній літературі, де переважала економіко — географічна тематика, подавали зазвичай лише етнодемографічні описи, і навіть у розділах з географії населення не окреслювали контурів етногеографії як наукової дисципліни.

У сучасній українській суспільній географії етногеографічна проблематика поступово займає належне місце. Це стосується і більш виваженого означення предмета етногеографії та її місця в системі наук, які здійснюються вже на основі нових підходів до трактування об'єкта суспільної географії, в складі якого етнонаціональна сфера займає одне з центральних місць. Так, на думку сучасного українського етногеографа І. Винниченка, «етногеографія — наукова дисципліна, яка досліджує структуру і розміщення населення світу та окремих його регіонів в етнічному аспекті. Виникла і розвивається на базі органічних зв'язків між етнографією та географією» (1996).

Міждисциплінарні дослідження засвідчують, що етнонаціональний чинник є провідним і в еволюції суспільства, і у його територіальній організації, і як результат — у формуванні національних культур та цивілізацій, тому, звичайно, етногеографічна проблематика мусить зайняти одне з центральних місць у суспільно-географічному аналізі. Отже, як з огляду на значення територіальної організації етнонаціональної сфери в проблемах походження та динаміки суспільно-географічних феноменів, так і з огляду на значення географічного середовища в етнонаціональних процесах, є усі підстави віднести етногеографію до географічних наук.

У визначенні етногеографії доцільно окреслити і значення етнонаціональних спільнот й груп як основних суб'єктів етнонаціональних взаємин, і етнонаціональних ареалів (етнічних територій, ареалів компактного розселення етнонаціональних меншин) як форм їхнього розміщення. Для дослідження предмета етногеографії актуальними є також питання динаміки територіальної організації етнонаціональної сфери, яка є результатом складних і суперечливих етногеографічних процесів. З урахуванням зазначених підходів, етногеографія — це галузь суспільної географії, що сформувалася на стику з етнологією, предметом якої є пізнання територіальної організації етнонаціональної сфери, включаючи розміщення етнічних спільнот і груп, співвідношення і поєднання їхніх ареалів розселення, вивчення етногеографічних процесів в історичній ретроспективі та перспективі. Основу етногеографічної проблематики становить система співвідношень території як інтегрального географічного середовища, що має морфометричні, природно-географічні та суспільно-географічні властивості, та етнонаціональної сфери. Тобто об'єктом етногеографії є етнонаціональні спільноти і групи, етнонаціональні процеси і явища, а предметом — морфологічні, структурно-функціональні і динамічні аспекти територіальної організації етнонаціональної сфери.

Сукупність аспектів предмета етногеографії є дуже широкою і включає: 1) історико-етногеографічні питання (історичні зміни етнонаціонального складу населення країн та регіонів, етнічних територій та етнічних меж упродовж історичних періодів, роль природно-географічних умов в історично-етногеографічних процесах); 2) етнодемогеографічні питання (динаміка кількості і кількісні співвідношення різних етнонаціональних спільнот і груп за країнами та регіонами, природний рух населення, його статево-вікова структура в етнонаціональному вимірі, міграції та формування етнонаціональних діаспор), 3) питання розселення етнонаціональних спільнот і груп (етнічні території, ареали компактного розселення етнонаціональних меншин, етнічно-змішані ареали, етноконтактні смуги, форми розселення і форми поселень); 4) соціально-етногеографічні питання (структура етнонаціональних спільнот, країн та регіонів за мовою, рівнем освіти і доходів, зайнятістю, етнографічними та релігійно-конфесійними відмінностями); 4) політико-етногеографічні питання (сукупність взаємин етногеографічного чинника та державно-політичної сфери). Усі ці аспекти мають свої особливості на глобальному, державному та регіональному рівнях і є також предметом етногеографії України. Для кожної країни, з огляду на характерні риси, можна виділити певні акценти в етногеографічних особливостях. Наприклад, для України важливо дослідити етногеографічні засади цілісності української етнічної нації, враховуючи демографічні втрати впродовж попередніх історичних періодів, значний ступінь акультурації та асиміляції великих територіально-соціальних груп, відмінності в їхній самосвідомості, сучасні міграційні процеси. Окремою проблемою є вивчення етногеографічних засад збереження культурної самобутності зарубіжних українців. Значне поширення регіональних етнографічних особливостей (діалектних, традиційного природокористування тощо) необхідно проаналізувати в контексті перспектив модернізації української етнічної нації. Відображення географії етнонаціональних меншин є актуальним і в забезпечені передумов культурного розвитку їхньої самобутності, і в процесах консолідації усього населення на основі державного патріотизму та формування політичної нації.

Таке групування питань, які необхідно досліджувати в етногеографії, дає змогу виділити у її структурі і окремі підрозділи: історичну етногеографію, етнодемогеографію, географію розселення етнонаціональних спільнот і груп (екістичну етногеографію), етносоціальну географію та етнополітичну географію. В часовому аспекті можна говорити про сучасну, історичну та перспективну етногеографію.

Межове положення в системі наук визначає тісні міжпреднетні зв'язки етногеографії насамперед з етнологією та географічними науками. Так, етногеографія спирається на висновки етнології у питаннях походження, культури та життєдіяльності етнонаціональних спільнот, груп, і, загалом, розуміння сутності етнонаціональної сфери. Водночас географічні науки, розкриваючи основні риси та закономірності організації географічного простору, сприяють формуванню і концептуальних засад, і методології етногеографії, зокрема, щодо взаємин географічного середовища, яке включає і природно-географічні і суспільно-географічні компоненти, та етнонаціональної сфери. Окрім того, методика суспільно-географічних досліджень має засадниче значення у формуванні методики етногеографії, особливо щодо використання математично-статистичних методів, картографічного методу та роботи з картографічними джерелами.

У підрозділах етногеографії (історичній етногеографії, етнодемогеографії, екістичній етногеографії, етносоціальній географії та етнополітичній географії) так само використовують науково-методичні здобутки суміжних наук — історії, демографії, соціології, культурології, релігієзнавства, політології. Разом з тим джерельна основа пов'язує етногеографію з антропологією, археологією, топонімікою, археографією.

На етногеографічну сферу суспільства поширюється дія загальних закономірностей суспільної географії, які умовно можна поділити на історично-генетичні (закономірності формування різних територіальних структур), історично-динамічні (закономірності темпів розвитку), структурно-функціональні (закономірності взаємозв'язків і відповідності різних елементів середовища). Обґрунтування таких закономірностей через недостатність сучасних досліджень (із застосуванням нових методів аналізу) ще залишається відкритим питанням. В цьому посібнику на прикладі окремих проблем з етногеографії України розкрито деякі істотні залежності, зокрема, між питомою вагою етнонаціональних спільнот, з одного боку, й рівнем їхньої асиміляції та демогеографічними параметрами — з іншого. Але, оскільки етнонаціональна сфера — це насамперед сфера людської діяльності, а людина є особливим суб'єктом відносин, яка володіє свідомістю, волею, то і більшість закономірностей організації етнонаціональної сфери може мати не детерміністичний, а лише ймовірнісний характер. Тому етногеографія спирається як на номотетичний підхід (обґрунтування деяких закономірностей динаміки та територіальної організації етнонаціональної сфери), так й на ідіографічний підхід (виявлення й опис унікальних регіональних етногеографічних особливостей).

На сьогоднішній день вже майже сформована достатня теоретична і методологічна база етногеографії, з'являється значна кількість конкретних досліджень, засвідчуючи, що етногеографія — цілісна самостійна наукова дисципліна, яка розвивається у рамках суспільної географії. Етногеографія, як й інші географічні науки, виконує в суспільстві три функції: пізнавальну, освітню і прикладну. Пізнавальна функція полягає у виявленні і поясненні стійких просторових зв'язків і співвідношень у етнонаціональній сфері суспільства, освітня — використанні етногеографічних знань у навчальному процесі, формуванні в учнів та студентів етногеографічного мислення, прикладна — у розробленні моделей розв'язання конкретних територіально — етнополітичних чи територіально-етносоціальних проблем. Функцію наукового пояснення всіх процесів в етнонаціональній сфері суспільства етногеографія виконуватиме за умови формування цілісних теорій, концепцій, нових методологічних підходів, ефективних методик. Для успішного виконання навчальних функцій необхідним є розширення програмного матеріалу етногеографічних дисциплін (етногеографія світу та етногеографія України) у вищій школі й етногеографічних підрозділів в середній школі. З огляду на ускладнення різних аспектів етнонаціональних взаємин у деяких регіонах України, зростання глобальних викликів та політичних збурень актуалізується і конструктивна роль етногеографії. В цьому контексті відчутною стає необхідність формування моделі культурного розвитку України, яка забезпечила б і державі культурну самобутність та цілісність, і культурно-консолідаційні процеси в рамках української етнічної нації та у її взаєминах з етнонаціональними меншинами. І саме етногеографія України, яка широко використовує всебічний просторовий аналіз, має великі можливості щодо забезпечення інформаційної основи нового культурного піднесення в Україні, формування політичної нації та інтеграції українського суспільства на засадах національної держави.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Що є предметом етногеографії? В чому полягає її межове положення?

2. Які основні структурні підрозділи етногеографії та аспекти етногеографічних досліджень?

3. В чому полягає сутність номотетичного та ідіографічного підходів в етногеографії?

4. Які функції виконує етногеографія?