Географія - Великий довідник школяра і студента - 2008

Економічна і соціальна географія світу
Населення світу
МЕГАПОЛІСИ

Уперше термін «мегаполіс» (від грецьк. megas — великий і polls — місто) був вжитий англійцем Т. Хербертом у XVII ст. для позначення столиць. Тепер так називають особливо великі (в публікаціях ООН — з числом жителів понад 10 млн) міста світу. У 1900 р. у світі нараховувалося всього 10 міст-мільйонерів, у 1955 р. — 61, в 1990 р. — 276. Бл. 40 міст мають населення понад 5 млн чоловік. У 1890 р. перша п’ятірка мегаполісів виглядала так: Лондон — 4,3 млн людей, Нью-Йорк — 2,7; Париж — 2,4; Гуанчжоу і Берлін — по 1,6. У 1950 p.: Нью-Йорк — 12,4 млн людей; Лондон — 10,4; Шанхай — 10,3; Рур — 6,9; Токіо — Йокогама (двохцентрова міська система) — 6,7. У 1995 p.: Токіо — Йокогама — 26,8 млн людей; Сан-Паулу — 16,4; Нью-Йорк — 16,3; Мехіко — 15,6; Бомбей — 15,1. Очікується до 2015 p.: Токіо — Йокогама — 28,7 млн людей; Бомбей — 27,4; Лагос — 24,4; Шанхай — 23,4; Джакарта — 21,2.

За останні 20—30 років життя на планеті все більш інтернаціоналізується, а мегаполіси, особливо Заходу, набувають рис «світових» або «глобальних» міст, стають вузлами міжнародної взаємодії, центрами управління світовою економікою. Значення міста визначається вже не стільки чисельністю його населення або обсягом промислового потенціалу, скільки розмірами фінансових ресурсів в його банках, числом транснаціональних корпорацій. На початку 1990-х років у Нью-Йорку було 90 штаб-квартир ТНК, у Токіо — 88, у Лондоні — 63, в Парижі — 39, в Осаці-Кобе — 37. Найбільша кількість мегаполісів знаходиться в США.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.