Економічна та соціальна географія України. Районна частина - Мезенцева Н.І. 2008

Причорноморський суспільно-географічний район

1. Суспільно-географічне положення та історичні особливості розвитку.

2. Природні ресурси.

3. Демографічна ситуація, трудові ресурси, розселення населення.

4. Загальна характеристика господарства. Виробнича сфера.

5. Соціальна сфера. Транспорт.

6. Територіальна структура району. Господарські зв’язки.

7. Проблеми та перспективи розвитку.

Запитання для самоконтролю.

1. Суспільно-географічне положення та історичні особливості розвитку.

До складу Причорноморського СГР входять Одеська, Миколаївська та Херсонська області, Автономна Республіка Крим. За площею район є найбільшим в Україні — 113,4 тис.км , або 18,8% її території.

В ньому проживає майже 7,3 млн жителів, або 14,4% населення України. За кількістю жителів район посідає друге місце після Донецького.

Спеціалізацією району є:

- рекреаційний комплекс, що включає курортне господарство, масовий відпочинок і туризм;

- вирощування сільськогосподарських культур та їх промислова переробка (І_с=1,3)

- машинобудування: сільськогосподарське, транспортне, приладо- і верстатобудування, виробництво обладнання для легкої і харчової промисловості, сфери обслуговування (І_с=1,1);

- легка промисловість: вовняна, бавовняна, конопле-джутова тощо (Іс=1,0);

- хімічна промисловість: нафтохімічна, лако-фарбова промисловість тощо (Іс=1,0);

- будівельна промисловість (І_с=1,0);

- портове господарство.

Вигідність суспільно-географічного положення району визначають:

- приморське положення щодо Чорного і Азовського морів. Як відомо, приморські зони мають значне притягання, вони є особливим, специфічним ресурсом. Адже найпотужніші транспортно-розподільчі комплекси (порти, термінали), об’єкти інфраструктури, найпопулярніші рекреаційні зони, найактивніші регіони зовнішньоекономічної діяльності тяжіють до морських узбереж. За даними світової статистики, цей процес продовжується, а в багатьох регіонах і посилюється. Крім того, приморське положення СГР дає можливість розвивати портово-промисловий комплекс, суднобудування і судноремонт, морський транспорт, курортно-туристичне господарство тощо;

- зручне транспортно-географічне положення: вихід до морів, густа сітка судноплавних річок (Дніпро, Дунай, Південний Буг), залізниць, автомобільних шляхів, трубопроводів. Зокрема наявність великої річкової магістралі — річки Дніпро — забезпечує транспортні сполучення з Промисловим Придніпров’ям, Столичним районом, а Дунаю — дешеве річкове сполучення з державами Європи;

- сусідське положення з Придніпровським і Донецьким районами, які є потужними промисловими базами України;

- розміщення у степовій зоні із сприятливими агрокліматичними умовами, що дає можливість району бути однією з головних баз виробництва сільськогосподарської продукції в Україні.

Заселення і господарське освоєння території Причорноморського району має дуже давню історію.

З VII ст. до н.е. у Північному Причорномор’ї формувалось скіфське політичне об’єднання (так звана Велика Скіфія), яке після появи тут сарматів у ІІІ ст. до н.е. розпалось. В Криму та Нижньому Подніпров’ї з кінця ІІІ ст. до н.е. до ІІІ ст. н.е. існувало Скіфське царство (так звана Мала Скіфія) зі столицею в Неаполі (територія сучасного Сімферополя). Сарматські племена (найвпливовіше з яких алани) на території району перебували також до ІІІ ст. н.е.

З кінця VII ст. до н.е. одночасно розпочалась і грецька колонізація Північного Причорномор’я. Виникали грецькі міста-держави, зокрема, Тіра (територія Білгорода- Дністровського), Ольвія (територія Очаківського району), Херсонес (територія Севастополя), Керкінітида (територія Євпаторії), Пантікапей (територія Керчі), Феодосія. Згодом територія Керченського півострова входила до складу Боспорського царства зі столицею в Пантікапеї. У І ст. до н.е. всі причорноморські держави (Боспор, Ольвія, Тіра, Херсонес) об’єднало Понтійське царство, а з перших століть нашої ери вони підпали під владу Риму.

Значні руйнації на території району залишило нашестя готів у ІІІ ст. н.е., а у IV ст. майже всі міста, що зціліли, були зруйновані нашестям гуннів. У Раннє Середньовіччя ці землі підпали під владу Візантії. У VI ст. були збудовані візантійські фортеці Алустон /Алушта/, Горзувіт /Гурзуф/. Важливими торгівельно-ремісничими центрами були Сугдея (Сурож) та Херсонес (Корсунь). З кінця VII ст. до середини Х ст. частина Північного Причорномор’я та Криму перебували під владою Хазарського каганату.

У ІХ ст. у межиріччі Прута і Південного Буга сформувалось слов’янське племінне об’єднання тиверців та уличів з економічним і торгівельним центром у Білгороді.

Протягом Х ст. причорноморське узбережжя західніше Дніпра ввійшло до складу Київської Русі; Керченський півострів входив до залежного від Давньоруської держави Тмутараканського князівства (господарський центр — Корчев — колишній Пантікапей). З кінця ІХ до ХІ ст. печеніги, а з ХІ до початку ХІІІ ст. половці кочували у причорноморських степах.

За часів Київської Русі по території Причорномор’я пролягали торгівельні шляхи «із варяг у греки» (від Балтійського моря по Дніпру і Чорному морю до Константинополя) та «золотий шлях» (з Нижнього Придніпров’я через Перекопський перешийок), що сприяло економічному розвитку регіону.

З ХІІІ ст. розпочалося вторгнення татар на територію району, де утворився Кримський улус Золотої орди. Центром їх володінь став Солхат /Старий Крим/, а у 1449 р. утворилося Кримське ханство, після чого із Солхата до Кирк-Єра було перенесено резиденцію хана, а поблизу фортеці збудована нова столиця - Бахчисарай.

З кінця ХІІІ ст. на півдні Криму також існували князівство Феодоро, а вздовж усього південного узбережжя генуезькі факторії: від Балаклави (Чембало) до Керчі (Черкіо), найважливіші серед яких — Херсонес, Судак, Кафа /Феодосія/. Через ці факторії до Європи вивозили пшеницю, сіль, рибу, віск, дорогоцінне каміння тощо.

У 1475 р. Османська імперія захопила усе південне та південно-східне узбережжя Криму (у тому числі Кафу, Судак) та узбережжя між Дністром і Дунаєм (райони Білгорода та Кілії), а Кримське ханство стало її васалом. Решта земель між Дністром, Дунаєм і Прутом входили до складу Молдовського князівства; землі між Дністром і Дніпром — Великого Князівства Литовського, на схід від Дніпра — Кримського ханства.

У ХVІ ст. володіння Османської імперії простягались по чорноморському узбережжю на захід від Південного Буга, Кримського ханства — на схід. У васальній залежності від турків перебували також кочові ногайські орди — Єдисанська (центр — Очаків), Буджакська (центр — Білгород), Ємбулуцька (центр - Перекоп), Єдичкульська.

У ХV-ХVІІ ст. найбільшими містами Кримського ханства були Бахчисарай, Гезлев /Євпаторія/ та Карасубазар /Білогірськ/. Провідними галузями господарства були скотарство, а також табунне конярство. З другої половини ХVІ ст. відбувався повільний перехід населення до осідлості, але землеробство відігравало лише допоміжну до тваринництва роль. Основні ремесла були пов’язані з обробкою продуктів скотарства (виготовлення повсті, вичинка шкір, сап’яну, виробництво сідел, ножів тощо). З Криму вивозили сіль, мед, продукти рибальства, мисливства; транзитом — хліб.

Важливими опорними пунктами турецьких володінь були фортеці Ізмаїл, Акерман /Білгород-Дністровський/, Ачі-Кале /Очаків/, Кизикермен /територія Берислава/, Хаджибей /Ені-Дунья, територія Одеси/. Кефе /Феодосія/ була резиденцією турецького паші.

1774 р. до Росії було приєднано узбережжя Чорного моря в межиріччі Південного Буга і Дніпра (ввійшли до складу Новоросійської губернії, згодом — Катеринославського намісництва), а також фортеці на сході Керченського півострова; Кримське ханство отримало незалежність, а 1783 р. також приєднано до Росії (де утворено Таврійську область). 1791 р. Росія приєднала узбережжя у межиріччі Дністра і південного Буга (так звану Очаківську область, що ввійшла до складу Катеринославського намісництва). 1812 р. до Росії приєднано і узбережжя в межиріччі Прута, Дунаю і Дністра (де створена Бесарабська область).

1796 р. з переходом до губернського устрою майже всі землі району були включені до Новоросійської (з 1802 р. — Миколаївської /з 1803 р. — Херсонської/ і Таврійської) губернії.

Після Кримської війни 1853-56 рр. Росії було заборонено мати військовий флот і бази на Чорному морі та будувати на узбережжі укріплення; при цьому вона втратила Південну Бесарабію (Ізмаїльщину), яку повернула 1878 р.

З середини ХVІІ ст. у Причорномор’ї з’являється нова територіальна одиниця — Новоросія, для якої головним завданням було створення тут фонду державних земель. Для реалізації цього дворянам роздавали великі земельні наділи (1200-1500 десятин) за умови, що власник заселить територію із розрахунку 13 дворів на 1500 десятин. За 12 років було роздано 4,5 млн десятин землі, але заселення йшло повільно. Тому для прискорення цього процесу тут почали селити ноземців (німців, болгар, молдован, греків), надаючи в користування землі з певними пільгами. Заселення території і освоєння земель сприяло економічному піднесенню регіону.

У другій половині ХVІІІ ст. на приєднаних до Росії землях розпочалось активне будівництво нових міст, серед яких Херсон (1778 р.), Севастополь (1783 р.), Сімферополь (1784 р.), Миколаїв (1789 р.), Очаків (1792 р., на місці зруйнованої турецької фортеці), Одеса (1794 р.). Водночас зростали і старі міста - Керч, Феодосія, Євпаторія. До другої половини ХІХ ст. Одеса стала найбільшим містом на території України (403,8 тис. жителів, 1897 р.), основним економічним, торгівельним, банківським, науково-освітнім регіональним центром. Серед інших великих міст району — Миколаїв, Херсон, Севастополь, Сімферополь, чисельність населення яких становила 50-60 тис. жителів.

З отриманням Росією виходу до Чорного моря після перемоги у війні з Туреччиною (1768-74 рр.) виникла необхідність захисту її південних кордонів. У 1778 р. за наказом Катерини ІІ під керівництвом генерал-губернатора Г.Потьомкіна було знайдено в гирлі Дніпра місце для улаштування міста з фортецею та адміралтейською верф’ю — Херсон, який став першою базою Російського Чорноморського Флоту. Але місце виявилось невдалим (мілководдя Дніпровського лиману і особливо гирла Дніпра заважало підходу великих морських суден), тому після заснування Миколаєва та Одеси Херсон втратив значення головного торгівельного порту і верфі Півдня Російської імперії. З 90-х рр. XVIII ст. адміралтейство було переведено до Миколаєва, а з 1804 р. головним військовим портом Чорноморського флоту став Севастополь.

Основними промислами на землях району у другій половині XVIII ст. були млинарство, винокуріння, шкіряне виробництво (у Криму - провідна галузь). Із будівництвом верфей у Херсоні та Миколаєві зародилась нова галузь господарства — суднобудування. Потреби військово-морського флоту сприяли будівництву потужного Херсонського ливарно-гарматного заводу. З XVIII ст. інтенсивно розвивався соляний промисел в районі Сак, Перекопського перешийку. У першій половині ХІХ ст. були створені перші підприємства для промивки і сортування вовни у Херсоні, згодом в Одесі.

Значне промислове піднесення території припадає на ХІХ ст., хоча район залишався аграрним до кінця другої світової війни. У цей час збудовані заводи сільськогосподарських машин в Одесі (на той час один з найбільших в країні), Херсоні, Сімферополі, машинобудівні в Одесі, Миколаєві, ряд чавуноливарних тощо. Функціонувала значна кількість підприємств харчової промисловості — виноробні (зокрема, у Судаку /перший в Російській державі завод з виробництва шампанських вин/, Ялті), тютюнові (особливо в Криму), рибні, консервні, штучних мінеральних вод і льоду (у Ялті). Додаткову роль в господарстві регіону відігравали канатні, вапняні заводи.

На початку ХХ ст. тривав інтенсивний розвиток суднобудування (лише протягом 1910-13 рр. збудовано шість нових суднобудівних заводів та верфей, у тому числі найбільше — завод Руського акціонерного суднобудівного товариства «Руссуд» в Миколаєві), відкритий бромний завод в районі Сак (1916 р.).

На початку ХХ ст. найбільшим промисловим підприємством на території району за кількістю зайнятих був Миколаївський суднобудівний завод «Наваль» (понад 9 тис. робітників).

Спеціалізацію сільського господарства у ХІХ ст. визначали зернове господарство (передусім вирощування пшениці-арнаутки), а також галузі тваринництва — тонкорунне вівчарство, скотарство, конярство. На Дніпрі, Південному Бузі, морському узбережжі розвивалось рибальство.

Важливе значення для розвитку портових міст мало надання їм статусу порто-франко (дозволу на вільний неоподаткований продаж і зберігання іноземних товарів та вивіз власних): у 1794-1828 рр. — Феодосії, 1819-59 рр. — Одесі.

Чорноморські порти були базою зовнішньої торгівлі країни. Через найбільший торгівельний порт Одесу вивозилися пшениця (за що Одесу називали «пшеничним містом»), а також вовна, шкіри, сало тощо. В Миколаєві функціонувала спеціалізована хлібна біржа. В цілому на території району розвивалася транзитна торгівля, основними товарами були хліб (8090% загальнодержавного експорту хлібу у другій половині ХІХ ст. здійснювалися через Азово-Чорноморські порти), цукор, спирт, тютюн, лляне насіння, кукурудза, худоба, сукно, канат, мило тощо.

До будівництва залізниць важливе значення мало чумацтво (звідси вивозили рибу, сіль). Значним пунктом чумацької торгівлі була Каховка.

У ХІХ ст. на території району значно розвинувся транспорт. У 1824-26 рр. прокладена шосейна дорога Сімферополь — Алушта, а у 30-х рр. продовжена до Ялти; у 1828 р. відкрита перша комерційна пароплавна лінія Одеса — Севастополь — Ялта. З 1860-х рр. розпочалося будівництво першої залізниці Одеса — Балта. Згодом збудовані важливі магістральні залізниці Одеса — Київ, Харків — Миколаїв, Харків — Лозова — Севастополь (через Джанкой, Сімферополь), Бахмач — Одеса.

У другій половині ХІХ ст. в Одесі діяли філії Держбанку Росії та інших столичних банків, місцеві комерційний, обліковий, торгівельно-промисловий банки; у Миколаєві та Херсоні функціонували комерційні банки.

Ще з кінця ХVІІІ ст. функціонував Сакський курорт (найдавніший і найвідоміший грязьовий курорт на території України), з другої половини ХІХ ст. — курорти Ялта, Євпаторія, Алушта, Судак та ін.

При Магарачському винопідвалі (Ялта) з 1870 р. діяла енохімічна лабораторія, де створювались еталони високоякісних десертних вин.

877 р. в Одесі збудовано першу в Російській імперії каналізацію.

У другій половині ХVІІІ ст. було відкрито перші професійні школи на території району - сільськогосподарське (1790 р., перше в Російській державі), артилерійське (1794 р.), штурманське (1798 р.) училища у Миколаєві. Їх кількість значно збільшилась у ХІХ ст. Так, у першій половині століття відкриті училища торгівельного мореплавства, канцелярських службовців у Херсоні, Магарачське училище виноробства при Нікітському ботсаду, училище виноробства і виноградарства у Судаці, морська школа в Севастополі, в другій — електромеханічне, комерційне (перше на території України), борошномельно-технічне училища в Одесі, механіко-технічне в Миколаєві, соляних майстрів поблизу Сак; учительські семінарії в Херсоні, Сімферополі, учительський інститут у Феодосії. Кадри для Чорноморського торгівельного флоту готували морехідні класи в Севастополі, Миколаєві, Херсоні, Керчі, Феодосії.

1817 р. в Одесі відкрито перший на території району вищий навчальний заклад — Рішельєвський ліцей (реорганізований 1865 р. у Новоросійський університет); на початку ХХ ст. — Вищі жіночі курси, консерваторія.

Тут діяли наукові товариства сільського господарства Південної Росії, історії і давностей, дослідників природи, філія Російського технічного товариства тощо. В Сімферополі функціонували Кримське товариство дослідників і любителів природи, Таврійське медично- фармацевтичне товариство.

1918 р. ліквідовано Таврійську губернію (північну частину приєднано до Катеринославської та Херсонської губерній, а в південній створено Кримську АРСР у складі РРФСР). Цього ж року Акерманщину та Ізмаїльщину було захоплено Румунією. 1921 р. замість Херсонської губернії утворено Одеську та Миколаївську, знов об’єднані 1923 р. в Одеську губернію. З ліквідацією губерній 1925 р. окружними центрами стали Херсон, Миколаїв, Первомайськ, Одеса, а також Балта — адміністративний центр Молдавської АРСР. 1932 р. було утворено Одеську область, а 1937 р. з її складу виділено Миколаївську. 1940 р. до УРСР було приєднано Південну Бессарабію як Ізмаїльську область (1954 р. приєднано до Одеської). 1944 р. з частин Миколаївської та Дніпропетровської областей утворено Херсонську. 1954 р. зі складу РРФСР передано Кримську область (з 1992 р. — АР).

У 20-30-ті рр. ХХ ст. важливе господарське значення мало будівництво на базі експлуатації місцевих запасів залізних руд металургійного заводу в Керчі, нафтопереробного у Херсоні, налагодження бромного виробництва у Красноперекопську.

У часи перебування придунайських земель в складі Румунії було закрито ряд промислових підприємств, Ізмаїльський та Ренійський порти, а їх обладнання демонтовано і вивезено до Румунії. Після їх приєднання до УРСР тут відкрилися нові рибзаводи (Ізмаїл, Рені, Вилкове, Акерман), відремонтовано порти Ізмаїл, Рені, Кілія, Вилкове, Акерман, збудовано залізницю Арциз — Ізмаїл.

У 1940-50 рр. на території Причорноморського району стали до ладу Одеський суперфосфатний завод, Херсонський бавовняний комбінат (найбільше підприємство текстильної промисловості), Каховська ГЕС, налагоджено виробництво кукурудзозбиральних комбайнів у Херсоні; в Ізмаїлі засновано Дунайське пароплавство тощо. На 1960-80-ті рр. припадає створення Херсонського целюлозно-паперового комбінату, відкриття та промислова експлуатація покладів газу поблизу Джанкоя, будівництво Іллічівського та Білгород-Дністровського портів, організація поромної переправи Іллічівськ - Варна, будівництво Південно-Української АЕС тощо.

У 1970-х рр. здійснювалась інтенсивна меліорація земель в Криму, на Одещині, Херсонщині; збудовано Північно-Кримський канал.

1918 р. засновано другий університет на території району — Таврійський у Сімферополі.

До 1930-х рр. відкрито ряд нових вищих навчальних закладів — народногосподарський, індустріальний, педагогічний, сільськогосподарський в Одесі, педагогічний, сільськогосподарський у Херсоні та ін. У 1950-х рр. Одеса стала третім за кількістю вищих навчальних закладів містом України (16 вузів).

2. Природні ресурси.

Більша частина району розміщена у межах Причорноморської низовини із сприятливими умовами для господарської діяльності людини. На Кримському півострові знаходяться Кримські гори, що в комплексі з Південним берегом Криму утворюють значний і своєрідний господарський потенціал.

Клімат території є помірно континентальним з м’якою малосніжною зимою і жарким посушливим літом. Район знаходиться у межах двох агрокліматичних зон: на півночі - посушливої дуже теплої, на півдні — дуже посушливої, помірно жаркої з м’якою зимою. Клімат Південного берегу Криму є субтропічним середземноморського типу.

Водними ресурсами район забезпечено недостатньо. Вони є лімітуючим фактором розвитку виробництва. По території району протікають річки

Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг, Інгулець тощо. Тут знаходяться Каховське водосховище, Каховський, Північно-Кримський, Інгулецький канали. Важливе значення мають Куяльницький, Хаджибейський, Тилігульський лимани. На Кримському півострові річки маловодні. Найбільша з них — Салгір.

Майже всю територію Причорноморського СГР розорано. Тут знаходяться чорноземи південні малогумусні, чорноземи південні солонцюваті, каштанові солонцюваті ґрунти і солонці, на Південному березі Криму — червоноземи. Для Кримських гір характерна висотна поясність ґрунтового покриву. У цілому агропромисловий потенціал земель є дуже високим.

Лісові ресурси району є дуже обмеженими. Вони представлені лісонасадженнями і чагарниками, що займають 5% території і зосереджені в горах Криму.

У районі спостерігаються природні і природно-антропогенні процеси, несприятливі для сільського господарства: ерозія, засолення ґрунтів, зсуви, дефляція, замулювання водойм, абразія (особливо на берегах Каховського водосховища, де охоплює 100 га щорічно). Для боротьби з ними вживаються такі заходи —- комплексна меліорація, контурне землевпорядкування, насадження полезахисних, водоохоронних і протиерозійних лісосмуг, залісення пісків. У Цюрупинську працює Нижньодніпровська науково-дослідна станція залісення пісків і виноградарства на пісках.

Мінеральні ресурси у Причорноморському районі представлено:

- паливними, зокрема, нафтою і природним газом Причорноморського басейну з відомими родовищами Джанкойським, Глібівським, а також ресурсами місцевого значення — кам’яним вугіллям в районі Бахчисараю, бурим вугіллям Миколаївської та Одеської областей;

- рудними, зокрема, запасами залізної руди Керченського басейну та невеликих родовищ в Одеській і Херсонській областях, що не мають промислового значення;

- нерудними, зокрема, флюсовими вапняками Херсонської області та АРК, які складають майже 60% запасів України, графітом Миколаївської і Одеської областей, бокситами Високопільського родовища Херсонської області, вапняками, ракушняком АРК, каолінами Миколаївської області, глинами, кварцевими пісками, гранітами, гнейсами, мергелями, мармуром, що розміщені по всій території району. Особливе значення для району мають мінеральні солі Сиваша і прибережних солоних озер (Сакське, Сасик-Сиваш, Старе, Красне тощо). У районі знаходиться 100% українських запасів діоритів.

Рекреаційні ресурси представлені джерелами мінеральних вод, з яких лише в АРК знаходиться більше 100, лікувальними грязями лиманів і ропою (Куяльницький та Хаджибейський лимани Одеської області, солоні озера Криму), термальними водами Тарханкутського півострова, піщаними пляжами на узбережжях Чорного і Азовського морів, м’яким кліматом, ландшафтами Кримських гір тощо.

Особливим видом ресурсів району є енергетичні та біологічні ресурси морів (риби, водорості, молюски, мідії тощо.

Аналізуючи природно-ресурсний потенціал району, можна зробити такі висновки:

- інтегральний ПРП району становить 15,5% ПРП України. Тут зосереджено 27% рекреаційних та 20% земельних ресурсів України;

- у компонентній структурі ПРП найвищою є частка земельних, водних та рекреаційних ресурсів. У районі спостерігаються значні відміни серед областей. Так, в Одеській, Миколаївській і Херсонській областях на земельні реусрси припадає майже 70%, тоді як в АРК питома вага земельних ресурсів невисока (40%), а рекреаційних — найбільша в Україні (30%);

- забезпеченість ПРП на душу населення в цілому в районі перевищує середній показник в Україні.

3. Демографічна ситуація, трудові ресурси, розселення населення.

Демографічна ситуація в Причорноморському районі характеризується порівняно з іншими районами відносно сприятливими тенденціями у демографічних процесах. Народжуваність у районі майже така, як і в середньому по Україні. Показники смертності населення нижчі, ніж в середньому в Україні, особливо в сільській місцевості. Відповідно природне скорочення населення є меншим, ніж в середньому в країні (-5,5 чол./1000 жителів).

Для населення району характерною є висока мобільність. Тут спостерігається значний міграційний приріст, передусім за рахунок повернення депортованих народів.

Вікова структура населення є відносно сприятливою: діти і підлітки складають 22%, населення працездатного віку — 57%, пенсіонери — 21%. Відповідно тут один з найнижчих показників кількості пенсіонерів на тисячу жителів — 264.

Густота населення становить 69 осіб/км . Найбільшою вона є на Південному березі Криму (500 осіб/км ), найменшою — у Херсонській (44 осіб/км ) та Миколаївській (54 осіб/км ) областях. Густота населення в АРК (94 осіб/км ) підвищилась протягом останніх десятиліть, а особливо - років (репатріація кримських татар). Слід відмітити, що в Херсонській області густота сільського населення є найменшою в Україні (17 осіб/км ).

У районі знаходиться 54 міста, у тому числі одне місто-мільйонер та сім з чисельністю населення понад 100 тис. Найбільшими містами району є Одеса (1 025 тис. жителів), Миколаїв (518 тис.), Херсон (360 тис.), Севастополь (355 тис.), Сімферополь (340 тис.). За винятком Сімферополя всі великі міста розміщаються вздовж морської берегової лінії та по Дніпру. Міські жителі становлять 64%. Рівень урбанізації території є невисоким. Тут сформувалась Південна регіональна система розселення з Одеською та Херсонсько-Миколаївською агломераціями. У АРК 75% міських жителів зосереджено у шести великих містах: Сімферополі, Севастополі, Керчі, Ялті, Євпаторії і Феодосії.

Для сільського розселення характерним є яружно-балковий тип сільських поселень. У Кримських горах сіла розташовуються вздовж річок, на крутих гірських схилах.

У Причорноморському районі зосереджено 15% трудових ресурсів України. Щодо їх структури, то частка осіб післяпрацездатного віку є невисокою. За рівнями зайнятості та безробіття район належить до групи із середніми показниками в Україні. Галузева структура зайнятості населення району свідчить про його індустріально-аграрну спеціалізацію. Водночас АРК і Одеська область є відомими рекреаційними регіонами.

Населення району є поліетнічним. Українці становлять 52,5%, росіяни — 37,5%. АРК є єдиною адміністративною одиницею в Україні, де переважають росіяни (67%) над українцями (25%).

У Миколаївській, Одеській та Херсонській областях переважна більшість віруючого населення є християнами - православні (60-65%) та протестанти (25-30%). У Кримській АР другий за чисельністю прибічників після православних (понад 40% віруючих) релігійний напрям — іслам (приблизно 30%), частка протестантів є нижчою, ніж в середньому по країні (до 20%). В Одеській області найвищою в Україні є частка старообрядців (23%). У цілому рівень релігійності населення Причорноморського району відповідає середньоукраїнському показнику.

4. Загальна характеристика господарства. Виробнича сфера.

Рівень економічного і соціального розвитку Причорноморського району оцінюється як середній. Тут виробляється валової продукції та національного доходу на душу населення стільки, як і в середньому по Україні. У районі сконцентровано 16% основних виробничих і 15% невиробничих фондів України. З 1991 року для району характерний значний спад промислового і сільськогосподарського виробництва. Середньомісячна оплата праці робітників і службовців значно нижча середнього рівня в державі.

Основу господарського комплексу району становлять агропромисловий, рекреаційний, машинобудівний комплекси, паливна, хімічна, будівельна промисловість, електроенергетика.

Виробнича сфера. Машинобудування. Факторами розвитку і розміщення галузей машинобудівного комплексу є приморське положення, близькість до металургійних баз, наявність науково-дослідних і конструкторських установ, кваліфікованих кадрів, значної кількості споживачів. Розвиваються неметаломісткі його галузі.

Центрами суднобудування і судноремонту є Миколаїв, Херсон, Одеса, Ізмаїл, Керч, Севастополь, Херсон, Іллічівськ, Кілія.

Причорноморський район - найбільший виробник суден в Україні. Проте суднобудівні підприємства мають різноманітну спеціалізацію. Так, завод ім. 61 Комунара (Миколаїв) випускає спеціальні та рефрижераторні судна, Чорноморський суднобудівний (Миколаїв) — траулери, танкери, суднобудівний завод «Океан» (Миколаїв) — рефрижератори, обладнання для суден, Севастопольський морський завод ім. С.Орджонікідзе — плавучі крани, промислові судна, Керченський морський завод «Фрегат» - мотоботи, патрульні катери, човни, Херсонський суднобудівний — танкери, судна-лісовози, бурові судна, судна арктичного постачання, доки, ілюмінатори. Спеціалізація судноремонтних підприємств теж різноманітна: Херсонського - судна типу «річка-море» , санітарно-технічні, баржі, буксири, плавучі доки, Іллічівського — пасажирські катери.

Сільськогосподарську техніку виробляють у Херсоні (кукурудзо-, зернозбиральні комбайни, жниварки, іригаційне устаткування), Одесі (тракторні плуги, борони тощо), Джанкої (тракторні самоскиди), Первомайську (дощувальні машини), Сімферополі запчастини для комбайнів).

Центром верстатобудування є Одеса, приладобудування - Сімферополь і Севастополь. Електротехнічна промисловість є розвинутою у Новій Каховці, Херсоні, телевізори («Фотон») виробляють у Сімферополі, кіно- і медапаратуру — в Одесі.

Технологічне устаткування для легкої і харчової промисловості випускають у Миколаєві (машини для млинів), Одесі (холодильне обладнання), Сімферополі (устаткування для виноробства).

Центрами важкого машинобудування є Одеса (важкі крани / «Краян»/, преси, автогенне устаткування, поліграфічні машини тощо), Первомайськ (дизельні двигуни для суден), Миколаїв (бульдозери, асфальтоукладачі) тощо.

Харчова промисловість. Серед галузей харчової промисловості особливе місце належить таким: плодоовочеконсервній (Херсон, Ізмаїл, Одеса, Сімферополь, Джанкой та ін.), виноробній (Ялта /виробничо-аграрне об’єднання «Масандра»/, Сімферополь /»Діоніс»/, Одеса /заводи шампанських вин, коньячний/, Судак /завод шампанських вин «Новий Світ»/, Алушта, Херсон, Севастополь), тютюново-ферментаційній (Ялта, Сімферополь, Одеса, Феодосія), ефіроолійній (Сімферополь, Бахчисарай, Алушта, Судак), олійній (Одеса, Херсон, Миколаїв, Вознесенськ), цукровій (Котовськ, Одеса, Первомайськ), м’ясній, молочній та молочноконсервній тощо. В Одесі розміщено підприємства з розфасовки кави, чаю. Центрами рибної промисловості є Одеса, Керч, Севастополь, Очаків, Білгород-Дністровський, Ялта, Кілія, Вилкове, Генічеськ.

Більшість виробничих господарств Масандри збудовано у ХІХ ст., що пов’язано з іменем поміщика М.С.Воронцова. В урочищі Магарач він висадив виписані з Італії, Іспанії, Франції найкращі виноградні лози. Розквіт виноробства припадає на 90-ті рр. ХІХ ст., коли князь Л.С.Голіцин значно розширив виноградники Масандри, збудував підвали, створив унікальну колекцію вин. Нині територія винокомбінату «Масандра» складає близько 5 тис. га, де вирощується до 30 тис. тонн винограду високої якості, діє дев’ять заводів первинного виноробства, дослідно-виробнича база «Магарач». 65% вироблених вин - марочні. Всесвітньо зизнані вина — «Мускат Білий», «Чорний доктор», «Херес», «Мадера».

Легка промисловість. У Причорноморському районі розвинутою є текстильна промисловість, насамперед бавовняна (Херсон) та вовняна (Одеса, Татарбунари); швейна, трикотажна, взуттєва. У Миколаєві, Одесі працюють підприємства з виготовлення хутрових виробів, в Одесі — конопле-джутова фабрика, Котовську — перопухова.

Хімічна промисловість. Використовуючи місцеву і довізну сировину, у Причорноморському районі працюють підприємства основної хімії, що випускають суперфосфатні, азотні добрива (Одеса), соду, бром (Красноперекопськ, Саки). Пластмаси виробляються у Сімферополі, лаки і фарби, хіміко-фармацевтичні вироби —- в Одесі, парфюмерно-косметичні — у Миколаєві («Червоні вітрила»). В Одесі здійснюється виробництво з морських водоростей агари, що використовується у хлібопекарській промисловості для запобігання черствінню хліба.

Будівельну промисловість представлено видобутком і виробництвом будівельних матеріалів (вапняк-черепашник, граніти, мармуровидний вапняк, бетон, цегла, черепиця тощо). В Одесі виготовляють лінолеум та лінкруст. Одеса, Бахчисарай та Вільшанськ Миколаївської області є значними центрами виробництва цементу.

Металургійний комплекс представлений лише первинною сировинною ланкою. Поблизу Керчі працює Комиш-Бурунський залізорудний комбінат з агломераційною фабрикою, звідки залізна руда, а також флюсові вапняки з Балаклави поставляються в Маріуполь. У Миколаєві знаходиться потужний глиноземний завод, в Одесі — сталедротовий.

Паливно-енергетичний комплекс функціонує на базі власного природного газу та довізного вугілля з Донбасу, нафти із зарубіжжя, природного газу з Шебелинки. У районі працюють Південно-Українська АЕС, Каховська ГЕС, три малопотужні ГЕС на Південному Бузі та ряд ТЕЦ. У Херсоні і Одесі діють нафтопереробні комбінати. У районі використовують нетрадиційні види енергії, зокрема сонячну (у Щолкіно на Кримському півострові), вітрову.

На довізній сировині у Причорноморському районі функціонує деревообробна та меблева промисловість з основними підприємствами в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Сімферополі, Севастополі. Тут знаходяться два целюлозно-паперові підприємства: Цюрупинський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінати, які використовують осику та очерет плавнів Дніпра і Дунаю як сировину.

Агропромисловий комплекс. АПК Причорноморського району має спеціалізацію Степової і Субтропічної агропромислових зон. Спеціалізацію Степового АПТК визначають м’ясо-, молоко-, зернопромислові, олійнопродуктове та плодоовочеконсервне виробництва; Субтропічного АПТК — винограднопродуктове, плодоовочеконсервне, тютюново-ферментаційне та ефіроолійне. Навколо Одеси, Миколаєва і Херсона, Сімферополя та цілого ряду рекреаційних центрів функціонують АПТК приміської спеціалізації. Господарства району реалізують 1/3 зерна, 1/4 плодів, ягід, овочів, насіння соняшника, 1/7 яєць, 1/8 м’яса, молока від їх загального виробництва в Україні.

Основу АПК району складає сільське господарство. Причорноморський район має найбільшу загальну земельну площі, яка становить 11 331 тис. га.

Сільськогосподарські угіддя займають 72%, з них рілля — 83%, сіножаті та пасовища — 14%.

Структура посівних площ сільськогосподарських культур є такою: зернові мають найвищу питому вагу серед всіх СГР України - 58%, технічні - 11%, овочебаштанні в картопля - 5%, кормові - 26%.

Причорноморський район є однією з житниць України. Тут вирощують озиму пшеницю, кукурудзу, ячмінь, просо. У районі Північно-Кримського каналу знаходяться посіви рису. Найбільшою є концентрація соняшника в Одеській і Миколаївській областях. З технічних культур вирощують також ефіроолійні (троянду, лаванду, шавлію, рицину у передгірних та гірських районах Криму), тютюн, а також цукрові буряки в північній частині Одеської і Миколаївської областей. У Херсонській і Миколаївській областях та степовій частині Криму культивують баштанні культури. Район є виноградною базою України. Серед галузей тваринництва поширеними є скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво та шовківництво.

У районі сформувались такі спеціалізовані підкомплекси: зернопромисловий, виноградно-виноробний, плодоовочеконсервний, олійнопродуктовий, ефіроолійний, тютюново-ферментаційний, м’ясо-, молоко-, птахо-, вовнопромислові тощо.

5. Соціальна сфера. Транспорт.

Сфера послуг у Причорноморському районі є досить розвинутою. Вартість побутових і платних послуг на душу населення, товаррообіг продовольчих і непродовольчих товарів в цілому дорівнюють середнім показникам в Україні. Виключення складає АРК, де всі ці показники є значно вищими. Район добре забезпечений об’єктами громадського харчування, торгівлі, дошкільними закладами, школами, бібліотеками, клубами.

Тут знаходиться 15% вищих навчальних закладів України, серед яких Одеський та Таврійський (Сімферополь) університети.

Одеський університет. 1817 р. на базі Дворянського інституту (створеного 1805 р.) засновано Рішельєвський ліцей, згодом (1865 р.) перетворений на Новоросійський університет. 1920 р. університет розформовано, а на його основі створено кілька інститутів, у томі числі Гуманітарно-суспільний інститут, який з часом об’єднано з Вищими жіночими курсами та Українським вчительським інститутом в Інститут народної освіти. 1930 р. замість останнього створено три нових — соціального виховання, професійного виховання, фізико-хіміко-математичний. Лише 1933 р. на базі двох останніх відновлено Одеський університет. У 1942-44 рр. діяв «Університет Грансістрії». Нині у складі геолого-географічного факультету Одеського університету, зокрема, діє кафедра економічної і соціальної географії.

Науково-дослідні та проектно-конструкторські установи формують Південний науковий центр НАНУ.

У районі зосереджено значну кількість театрів, зокрема, відомий за межами України Одеський театр опери та балету. Тут знаходяться Одеська та Ялтинська кіностудії художніх фільмів.

У районі високою є концентрація музеїв. Зокрема, літературно- меморіальні музеї А.Гріна (Феодосія), С.Сергєєва-Ценського (Алушта), А.Пушкіна (Одеса), будинки-музеї А.Чехова (Ялта), О.Суворова (Ізмаїл) тощо. Із специфічних слід відмітити музеї суднобудування та флоту (Миколаїв), морського флоту (Одеса), Чорноморського Флоту (Севастополь), іхтіологічний (Керч), музей-акваріум (Севастополь). У Кримській АР відвідуваність музеїв вдвічі перевищує середньоукраїнський показник.

Південний науковий центр НАНУ створено 1971 р. Він охоплює наукові заклади Миколаївської, Одеської, Херсонської областей та АР Крим з центром в Одесі.

На території Причорноморського СГР діють такі НД та ПКТІ: виноградарства і виноробства, селекційно-генетичний, проблем ринку та еколого-економічних досліджень, морського флоту, очних хвороб і тканевої терапії, вірусології і епідеміології, стоматології, курортології в Одесі, мінеральних ресурсів, машинобудування для легкої та харчової промисловості, нафтопромислових споруд на континентальному шельфі у Сімферополі, морський гідрофізичний, біології південних морів у Севастополі, фізметодів лікування та медичної кліматології, ефіроолійних культур в Ялті, зрошуваного землеробства у Херсоні, степових районів «Асканія-Нова», технології машинобудування, електрогідравлики у Миколаєві, Азово- Чорноморський морського рибного господарства і океанографії в Керчі тощо. Також функціонують Кримська астрофізична обсерваторія поблизу Бахчисарая, астрономічні обсерваторії в Одесі, Миколаєві, сейсмічна станція у Сімферополі, Нижньодніпровська науково- дослідна станція заліснення пісків та виноградарства на пісках у Цюрупинську, дослідно- виробнича база виноробства і виноградарства «Магарач». При хімзаводі у Саках діє потужна наукова частина «Йодобром».

На території району знаходиться значна кількість природоохоронних територій — заповідники Дунайські плавні, Мис Мартьян, Карадазький, біосферні Асканія-Нова, Чорноморський (пташині острови), Ялтинський гірсько-лісовий, а також відомий Нікітський ботанічний сад.

Об’єктами туризму є залишки стародавніх міст — Ольвії, Борисфена (Очаківський район), Неаполя Скіфського (Сімферополь), Херсонеса Таврійського (Херсонеський історико-археологічний заповідник, Севастополь), фортеці і печерні міста (зокрема, Чуфут-Кале у Бахчисараї, Мангуп-Кале (найбільше печерне місто Криму) у Бахчисарайському районі), генуезькі фортеці в Судаці, Ялті, Феодосії, цілий ряд палаців (зокрема, Воронцовський, Лівадійський, ханський у Бахчисараї), курганів, катакомби (Одеса, Керч), Аю-Даг (Гурзуф) тощо. Окреме місце займають «міста-історії» Одеса, Ізмаїл, Бахчисарай, Севастополь.

На території району зосереджено значну кількість сакральних об’єктів різних релігійних напрямків — православних (зокрема, в Одесі, Сімферополі), мусульманських (передусім у Криму - Бахчисарай, Старий Крим, Євпаторія та ін.), а також важливих центрів старообрядництва, іудаїзму, лютеранства. В Одесі функціонує православна духовна семінарія.

Рівень медичного обслуговування в районі є середнім. За забезпеченістю лікарями та лікарняними ліжками район належить до групи середньозабезпечених. Виключення складають АР Крим та Одеса, де ці показники є значно вищими.

Рекреаційний комплекс Причорноморського СГР включає курортне господарство, засноване на природних лікувальних засобах (клімат, лікувальні грязі, мінеральні джерела тощо); туризм; масовий відпочинок. Тут знаходиться 35% санаторіїв і пансіонатів з лікування та 65% будинків і пансіонатів відпочинку України, з яких 17% — це турбази. На території Причорноморського СГР виділяється два рекреаційні райони:

- Кримський, що включає Південний берег Криму (відомі курорти Ялта, Алушта, Алупка, Форос, Гурзуф, Місхор), Західний берег (провідний дитячий курорт Євпаторія, грязьовий курорт Саки) та Південно-Східне узбережжя (Судак, Феодосія, Коктебель). Головними чинниками його розвитку є морський клімат, пляжі, наявність лікувальних грязей озер Сакське, Мойнакське, Аджи-Голь, Сиваш і мінеральних вод, велика кількість туристичних об’єктів тощо;

Ялта розвивається як курорт з 60- рр. ХІХ ст., коли тут розпочалося будівництво розкішних палаців та віл. 1812 р. на мисі Мартьян вченим Х.Стевеном заснований економіко-ботанічний сад, згодом — Нікітський ботанічний. Нині «Велика Ялта» об’єднує Алупку, Лівадію, Ореанду, Гаспру, Кореїз, Сімеїз, Паркове, Форос на захід від Ялти, Масандру, Ботанічне, Гурзуф — на схід. Тут функціонує цілий ряд відомих санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку. Положення на березі теплого незамерзаючого моря, захищеність горами від північних вітрів зумовлюють середземноморські риси клімату. Вздовж морського узбережжя розташована майже суцільна смуга пляжів. Купальний сезон триває з червня до жовтня. Важливий лікувальний фактор — численні паркові насадження, зокрема, Гурзуфський, Масандрівський, Алупкінський, Фороський парки. У цілому рекреаційні ресурси є ефективними при лікуванні захворювань органів дихання, серцево-судинної та нервової систем. Серед архітектурно-історичних пам’яток — Алупкінський палац-музей, Великий палац у Лівадії.

- Одеський, що включає такі курорти, як Аркадія, Великий Фонтан, Куяльник тощо. Головними факторами його розвитку є морський клімат, пляжі, лікувальні грязі Куяльницького і Хаджибейського лиманів тощо.

Окремими рекреаційними центрами району є Скадовськ, Генічеськ, Очаків, Керч та ін.

Для вивчення дії природних лікувальних факторів і наукового обґрунтування показань до їх застосування створені два спеціалізованих науково-дослідні інститути - Ялтинський фізичних методів лікування і медичної кліматології ім. І.М.Сеченова та Український медичної реабілітації і курортології в Одесі. На території району знаходиться відомий Міжнародний молодіжно-дитячий центр «Артек».

Транспорт. Транспортний комплекс Причорноморського СГР представлено всіма видами морського, наземного і повітряного транспорту.

Винятково важливу роль для району відіграє морський транспорт. Найбільші порти знаходяться в Іллічівську, Південному, Одесі, Херсоні, Миколаєві, Рені, Севастополі, Керчі, Ізмаїлі, Генічеську, Скадовську, Очакові. Функціонує міжнародна морська залізнична паромна переправа Іллічівськ — Варна (Болгарія), діє залізничний паром через Керченську протоку між Кримом і Кавказом.

Річковий транспорт функціонує на Дніпрі, Дністрі, Дунаї, Південному Бузі, Інгульці та Інгулі. Найбільшими річковими портами є Херсон, Миколаїв, Нова Каховка, Рені, Вознесенськ, Гола Пристань, Кілія.

Довжина залізничних колій району 3 тис. км. Їх густота дорівнює середньому показнику в Україні. Найважливішими залізничними магістралями є: Одеса — Київ — Москва, Одеса — Санкт—Петербург, Миколаїв — Харків, Севастополь — Сімферополь — Київ, Севастополь — Сімферополь — Харків, Одеса — Львів. Окремо слід згадати залізничну магістраль, що об’єднує промислові центри Півдня: Ізмаїл — Одеса — Миколаїв — Херсон — Джанкой — Керч. Важливими залізничними вузлами є Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Джанкой, Роздільна.

Довжина автомобільних доріг становить 25,4 тис. км. Найважливішими є автомагістралі Миколаїв — Одеса — Київ, Одеса — Кишинів, Сімферополь — Запоріжжя та тролейбусна лінія Сімферополь — Алушта — Ялта.

У районі діють аеропорти в Одесі (два), Сімферополі, Миколаєві, Херсоні.

По території району проходять як внутрішні (Глібівка — Сімферополь — Севастополь, Джанкой — Сімферополь), так і транзитні (Шебелинка — Дніпропетровськ — Одеса — Кишинів) газопроводи. Нафтопроводи починаються за межами району і підходять до центрів нафтопереробки: Гнідинці — Прилуки — Кременчук — Херсон, Самара — Лисичанськ — Кременчук — Херсон — Одеса тощо. Район перетинає аміакопровід Тольятті — Одеса.

6. Територіальна структура району. Господарські зв’язки.

У складі Причорноморського СГР чотири мезорайони — Одеський, Миколаївський, Херсонський та Кримський.

Одеський мезорайон сформувався на основі Одеського господарського вузла та Ізмаїльського районоформуючого господарського центру. Його спеціалізацією є портове та рекреацйне господарство, машинобудування (транспортне, сільськогосподарське, енергетичне, приладо- і верстатобудування, важке машинобудування), хімічна промисловість, нафтопереробна, легка і харчова промисловість.

Миколаївський мезорайон сформувався на основі Миколаївського господапрського вузла та Первомайського районоформуючого господарського центру. Його спеціалізацію визначають машинобудування (суднобудування, важке, сільськогосподарське, виробництво обладнання для легкої і харчової промисловості), харчова (насамперед, цукрова, виноробна, м’ясна, молочна, плодоовочеконсервна), легка промисловість, портове та рекреаційне господарство, електроенергетика.

Херсонський мезорайон сформувався на основі Херсонського господарського вузла та Каховсько-Бериславського районоформуючого господарського центра. Його спеціалізацією є машинобудування (суднобудування, сільськогосподарське і електротехнічне), нафтопереробка, харчова (передусім виноробна, рибна і рибоконсервна), легка промисловість, портове і рекреаційне господарство.

Кримський мезорайон сформувався на основі Сімферопольського і Севастопольського господарських вузлів. Він спеціалізується на рекреаційній діяльності, машинобудуванні (сільськогосподарському, електротехнічному, судноремонті), харчовій, легкій промисловості, виробництві будівельних матеріалів, хімічній промисловості, чорній металургії, газовій промисловості, портовому господарстві.

Рис. 10. Опорний каркас території Причорноморського СГР

Господарські зв’язки. Для Причорноморського району характерними є інтенсивні міжрайонні зв’язки. З району в основному вивозять продукцію харчової, хімічної промисловості, машинобудування, зокрема річкові катери, судна, зерно, рибопродукти, овочі, олію, виноград, кавуни, вина, кукурудзозбиральні комбайні, тракторні плуги, кіноапаратуру, фосфатні добрива, а також залізну руду, флюсові вапняки тощо. Сюди довозять нафту і нафтопродукти, природний газ, вугілля, лісоматеріали, метал, цукор, картоплю тощо.

Частка району в експортних поставках з України є невисокою — 8%. Вона є вагомою, але значно меншою потенційних можливостей Причорномор’я. Частка імпорту — 7%.

7. Проблеми та перспективи розвитку.

1. Проблеми природокористування, що пов’язані:

- з недостатньо ефективним використанням природних умов і ресурсів. Наприклад, підвищення ефективності використання агрокліматичних умов дасть можливість поглибити спеціалізацію на виробництві зерна, олійних культур, продукції виноградарства, овочівництва, баштанництва;

- з поліпшенням природокористування за рахунок впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, нетрадиційних видів енергії тощо;

- з охороною природи. Збереження орних земель можливе при правильній організації меліоративних робіт, проведенні лісонасаджень, використанні різноманітних прийомів обробітку ґрунту. Забруднення повітря, води, земель можливо значно зменшити при наявності очисних споруд, скороченні використання пестицидів і мінеральних добрив у сільському господарстві, контролі за роботою автомобільного транспорту, наявності ефективних водоканалізаційних об’єктів в приморських містах. На сьогоднішній день, наприклад, в Одеській області 64% промислових підприємств та інших об’єктів не мають санітарно-захисних зон, розміри яких відповідали б нормативам.

2. Соціальні проблеми, що пов’язані з підвищенням реальних доходів населення, розвитком соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості, вивільненням частини працюючих з галузей промисловості та сільського господарства для роботи у сфері послуг тощо.

3. Проблема кримсько-татарської частини населення АРК пов’язана з відсутністю чіткої осмисленої політики щодо реінтеграції кримських татар. Через зменшення фінансування практично згорнуто програму облаштування депортованих кримських татар і представників інших національностей, що повернулися до Криму.

4. Вдосконалення спеціалізації району. Останні 20 років тут невиправдано віддавалась перевага розвитку важкої індустрії. Це при тому, що найефективніше у районі розвивати рекреаційне і приморське господарство, АПК.

5. Проблема формування морегосподарського комплексу, що включає портово-промислове, морепромислове і транспортно-торгівельне господарства.

6. Енергетична проблема.

7. Проблема використання ресурсів Чорного моря.

8. Проблема забезпеченості населення району прісною водою. Сьогодні проект Дунай-Дніпро припинений, оскільки його реалізація може викликати складні екологічні наслідки.

9. Удосконалення територіальної структури господарства з урахуванням ЕГП та наявності всіх видів ресурсів.

10. Проблеми рекреаційного комплексу, який має застарілу інфраструктуру, що кількісно і якісно не задовольняє потреб рекреантів (наприклад, недостатня кількість аеропортів, залізничних магістралей тощо). У районі до недавнього часу розвивався фактично лише відомчий туризм,

тому необхідно впроваджувати різноманітні нові форми відпочинку, зокрема кемпінги тощо.

11. Проблеми Сивашу.

Крім вищеперелічених для району характерними є цілий ряд загальнодержавних економічних, соціальних та екологічних проблем.

На перспективу в Причорноморському районі виділяються три групи рівноправних пріоритетних галузей розвитку — морегосподарський, агропромисловий комплекси та комплекс наукомістких галузей.

Тут надалі розвиватиметься портово-промислове господарство, що забезпечує зовнішні економічні зв’язки України. Саме портово-промисловий комплекс дасть можливість найефективніше використати ресурси моря, природні резерви та трудові ресурси. Для цього необхідне впровадження нових форм активізації експортно-імпортних операцій, прикордонної торгівлі, створення умов для залучення інвестицій і передових технологій тощо. На території району створено СЕЗ «Порто-франко», «Рені» (Одеська область), «Порт Крим» /Керч/, «Сиваш» (АР Крим), «м. Миколаїв» (Миколаївська область), а також розроблені проекти створення СЕЗ «м. Севастополь» (АР Крим), «Аджалик» та «Антарктика» (Одеська область). Частина території району разом з прикордонними територіями Молдови та Румунії входить до єврорегіону «Нижній Дунай».

Особливе місце займає питання будівництва Одеського терміналу. Україна добуває 3,5 млн тонн нафти на рік, а потребує 35 млн тонн нафти, тобто у 10 разів більше. За висновками Держкомнафтогазу, Ірак є найвигіднішим експортером нафти в Україну. Аргументи проти: техногенне навантаження в Одесі і так є високим; нафтопереробний завод необхідно винести за межі міста; будівництво терміналу поблизу судноплавних шляхів загрожує можливими зіткненнями суден, катастрофами.

Запитання для самоконтролю:

1. Дайте оцінку приморського СГП і його впливу на спеціалізацію господарства району.

2. Дайте оцінку земельно-ресурсного потенціалу Причорноморського району.

3. Розкрийте особливості територіальної організації курортного господарста району.

4. Проаналізуйте перспективи портово-промислового господарства району.

5. Визначте чинники спеціалізації господарства Кримського мезорайону.