Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 18. Структура ґрунтового покриву
18.1. Елементарний ґрунтовий ареал

За В. М. Фрідландом, елементарний ґрунтовий ареал є ґрунтом, який належить до будь-якої класифікаційної одиниці найнижчого рангу (виду або відміни) і займає простір, оточений зі всіх сторін іншими ґрунтовими ареалами або неґрунтовними утвореннями. Всередині такої територіальної одиниці не повинні проходити жодні ґрунтово-географічні межі.

За внутрішньою будовою розрізняють три типи елементарних ґрунтових ареалів — гомогенні, спорадично-плямисті та регулярно-циклічні (рис. 18.1).

Гомогенний ЕҐА — це простір, зайнятий однією ґрунтовою відміною — найменшою таксономічною одиницею класифікації ґрунтів з більш чи менш статистично однорідними або регулярно повторюваними в межах ґрунтових індивідів, із яких складається цей ЕҐА, властивостями та морфологічними ознаками.

Рис. 18.1. Елементарні ґрунтові ареали:

А — гомогенний; Б — спорадично-плямистий; В — регулярно- циклічний

Розміри гомогенних ЕҐА коливаються від кількох метрів до десятків, зрідка — сотень квадратних метрів.

Спорадично-плямисті ЕҐА. Своєрідність спорадично-плямистих ЕҐА визнається біологічною природою чинника, який зумовлює виникнення гранично- структурних елементів (ГСЕ) всередині ареалів, їхню плямистість. Площа ГСЕ невелика через суто морфолого-біологічні, а не географічні причини, тому їх можна розглядати як ґрунтово-географічні області. Спорадично-плямисті ЕҐА найбільш характерні для лісових територій, доволі часто трапляються на лісових ділянках, змінених в результаті пожеж чи вітровалів.

Регулярно-циклічні ЕҐА. Виникнення регулярно-циклічних ЕҐА має фізичну природу. Регулярно-циклічна будова елементарних ґрунтових виділів накладається, як правило, на полігональні горбисто-западинні структури і має вторинну природу.

Елементарний ґрунтовий ареал характеризується такими ознаками:

1. змістом (визначається класифікаційним положенням ґрунтів, які утворюють його);

2. геометрією ЕҐА, яка визначається його площею, формою та ступенем розчленування ареалу;

3. місцем у ґрунтовій комбінації;

4. екологією (характеристикою умов, за яких утворився ЕҐА).

Геометрія ЕҐА — це площа, форма та порізаність меж ареалів. Площа ЕҐА

може змінюватися від декількох квадратних метрів до декількох тисяч гектарів. Розміри ЕҐА залежать від ступеня розвитку форм мезо- й мікрорельєфу, розчленування території, строкатості ґрунтотворних порід. При сильному розвитку мікрорельєфу в сухостеповій зоні ЕҐА можуть мати дуже малі розміри, наприклад, плями солонців не перевищують 5-10 м². Водночас у степовій зоні розміри ЕҐА чорноземів досягають кількох сотень або тисяч гектарів. Залежно від розмірів ЕҐА визначають масштаб їхнього виявлення для детального та великомасштабного ґрунтового знімання.

Для характеристики площі ЕҐА використовують показник середньої площі ЕҐА, який позначають через СП:

де Р_і. — площа ЕҐА (або контуру),

k — число ЕҐА (або контурів).

Усі ЕҐА поділяють на монолітні та дірчасті.

За формою ЕҐА поділяють на чотири групи: ізоморфні, витягнуті, лінійні та розгалужені.

Серед усієї різноманітності форм ЕҐА виділяють ізоморфні, для яких відношення довжини за найбільшою віссю до довжини за найменшою віссю не перевищує 2, витягнуті — для яких це відношення знаходиться у межах від 2-х до 5-ти і лінійні — для яких це відношення перевищує 5. Усі три групи поділяють на симетроїдні й асиметроїдні. До симетроїдних відносять такі ЕҐА, де може бути проведена пряма лінія при згині, вздовж якої права і ліва сторони ЕҐА взаємно перекриваються так, що неперекритою залишається не більше 30% загальної площі ЕҐА; у несиметроїдних ЕҐА залишається неперекритою понад 30% площі ЕҐА.

Виокремлюють також компактні, розгалужені та лопатеві форми.

Ізоморфні форми мають ареали, які найчастіше пов’язані з вододілами та їхніми схилами і формуються в автономних умовах. Ізоморфні та лінійні форми часто поєднуються розгалуженими, утворюючи з ними на топологічному рівні єдину просторову систему СҐП.

Розгалужені форми в плані мають вигляд стовбура, топологічного дерева, від якого під певним кутом відходять гілки-потоки різного порядку.

Розгалужені форми, за В. М. Фрідландом, утворюють деревоподібні, лінійно-деревоподібні та еродовано-деревоподібні структури ґрунтового покриву.

Окрім форм і розмірів ЕҐА, істотне значення для характеристики його геометрії має ступінь порізаності ЕҐА, звивистість його меж. Для характеристики розчленування контуру В. М. Фрідланд запропонував використовувати коефіцієнт розчленування (КР):

де S — довжина межі (периметр) ЕҐА ; А - площа ЕҐА.

За величиною КР усі контури можна поділити на нерозчленовані (КР<2), слаборозчленовані (2<КР<4), середньорозчленовані (4<КР<6) та сильнорозчленовані (КР>6).

Дуже важливою характеристикою ЕҐА є частка його участі в ґрунтовій комбінації (ҐК). Тут насамперед потрібно виділяти фонові (переважаючі) в ҐК ЕҐА й підлеглі в ҐК ЕҐА. Перші можуть бути монолітними й дірчастими. Монолітні ЕҐА, як переважаючі, відрізняються від інших ЕҐА в ҐК тільки за своїми розмірами та площею, яку вони займають. Серед дірчастих ЕҐА розкидані ЕҐА інших класифікаційних груп ґрунтів, які відіграють, як правило, підлеглу роль у ҐК. За відсотковим вмістом підлеглих ЕҐА в ҐК останні поділяють на три категорії: 1) ҐК з підлеглими ЕҐА, що займають до 10% площі; 2) підлеглі ЕҐА займають 10-25%; 3) підлеглі ЕҐА займають 25-40%.

Цілковите пізнання екології ЕҐА, встановлення закономірностей його виникнення та еволюції можливе тільки при вивченні ґрунтових комбінацій, до складу яких він входить. Екологія ЕҐА складається з даних екології ґрунту, який визначає класифікаційну приналежність ЕҐА, екології його меж та причин виокремлення серед інших ґрунтових ареалів.