Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 20. Картографування ґрунтового покриву
20.4. Використання ґрунтових карт

Найвичерпнішу інформацію про можливості розвитку сільськогосподарського виробництва, шляхи його інтенсифікації може надати характеристика структури ґрунтового покриву, що відображає загальний комплексний підхід до оцінки природних ресурсів і найголовнішого ресурсу - ґрунту. Для врахування природних особливостей території з метою поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва необхідне використання інформації про структуру ґрунтового покриву. З цією метою використовують середньо- і великомасштабні ґрунтові карти, на яких виділено різні типи структур ґрунтового покриву, пов’язані з геоморфологією, літологією, ступенем дренованості, компонентним складом і геометрією ґрунтових комбінацій. Оскільки межі природних і адміністративних районів не збігаються, планування сільськогосподарського виробництва й економічні розрахунки проводять у рамках адміністративних районів. Тому райони часто групують за структурою ґрунтового покриву. Природно- економічні райони мають характеризуватися не тільки подібністю природних умов, але й спільністю економічних показників (відсоток розораності, бал ріллі та інших сільськогосподарських угідь, вартість основних виробничих фондів на

100 га угідь тощо), а також подібною спеціалізацією, яка складається у рамках сучасного виробництва, і однаковими перспективами економічного розвитку. Тому питання уточнення та поглиблення спеціалізації необхідно розглядати не тільки для окремих адміністративних районів, але й для групи районів, подібних за природними та економічними умовами.

Особливості та властивості структури ґрунтового покриву виявляють значні резерви, врахування яких забезпечить максимальне використання природних можливостей ґрунтових комбінацій, підвищення їхнього природного потенціалу.

Удосконаленою і раціональною формою агрономічного трактування матеріалів ґрунтових обстежень необхідно вважати карту типів сільськогосподарських земель. Основу її змісту, як зазначає В. М. Фрідланд, має складати агровиробниче групування ґрунтів, яке містить водночас відомості про структуру ґрунтового покриву і про зв’язки ґрунтів з рельєфом.

Під типом земель розуміють територію (ділянку), чітко виражену на місцевості і водночас співмірну з одиницею господарського користування (виробнича ділянка, поле сівозміни), яка належить до певної ґрунтової мікрокомбінації або елементарного ґрунтового ареалу і характеризується спільністю чинників диференціації ґрунтового покриву, близькістю його кількісних параметрів, подібністю геоморфологічних, літологічних та інших важливих в агровиробничому відношенні природних показників, сукупність яких визначає вид і ступінь її використання, комплекс агротехнічних і меліоративних заходів, необхідних для підвищення її продуктивності.

Склад ґрунтового покриву, співвідношення основних компонентів можуть слугувати критерієм розмежування підтипів сільськогосподарських земель всередині ареалів поширення того чи іншого типу земель. Характеристика підтипу земель має містити також інформацію про характер і ступінь прояву небезпечних природних чинників, які обмежують використання земель у сільськогосподарському виробництві. Залежно від особливостей ґрунтового покриву межі підтипів земель можуть збігатися з ареалами поширення домінуючого компонента чи охоплювати сферу поширення найбільших за площею ареалів його основних компонентів.

Відповідно до особливостей категорій сільськогосподарських земель слід вирішувати питання раціональної організації території та можливої трансформації угідь, розробляти заходи з підвищення ефективності використання земель.

Виконанню землевпорядних робіт мають передувати ґрунтові обстеження, або ці роботи необхідно здійснювати у той самий час. Внутрігосподарський землеустрій проводять, використовуючи ґрунтову карту, яка дає уявлення про якість і поширення ґрунтів досліджуваного району. На основі ґрунтової карти запроваджують сівозміни. Відповідно до особливостей ґрунтового покриву, рельєфу, гідрогеологічних показників територію досліджень поділяють на сівозмінні масиви, відводять землі під забудову.

Матеріали ґрунтових досліджень слугують основою для виділення різних типів сівозмін, ділянок під багаторічні насадження (сади, виноградники тощо), пасовища і сінокоси, для введення ґрунтозахисних сівозмін, розміщення полезахисних лісових смуг, для виділення масивів, які підлягають корінній меліорації, та вирішення інших питань щодо організації території.

Практичне вирішення цих питань потребує узагальнення матеріалів ґрунтових досліджень, оскільки при землеустрої необхідно об’єднувати в більші групи все різноманіття різновидів ґрунтів, які виділяють на ґрунтовій карті з урахуванням подібності ґрунтів за генетичними і агрономічними властивостями, однотипності їхнього агровиробничого використання та спільності заходів з поліпшення. Важливе значення для вирішення питань землеустрою, окрім властивостей ґрунтів, мають характеристика розмірів контурів ґрунтів, умови рельєфу, особливості гідрології.

Узагальнення усіх цих матеріалів дає змогу правильно визначити території для різних типів сівозмін, нарізати поля сівозмін, які були б максимально одно - рідні за ґрунтовим покривом, а за наявності відомої неоднорідності об’єднувати в одне поле ґрунти, на яких можна вирощувати одну і ту ж польову культуру без застосування особливої агротехніки на окремих ділянках поля, коли різниця у властивостях ґрунтів відносно легко ліквідовується, наприклад, таким заходом, як внесення добрив.

Використання ґрунтових матеріалів у вирішенні питань землеустрою має свої особливості і залежить від ґрунтово-кліматичних зон. Ці особливості зумовлені як загальними, так і зональними властивостями ґрунтового покриву, а також характером спеціалізації господарювання.

У лісовій зоні особливе значення для вирішення питань землеустрою мають гранулометричний склад, умови зволоження, заболоченість ґрунтів, рівень їхньої природної родючості, а в окремих районах — ступінь завалуненості, щебенюватості, дрібноконтурності ґрунтів і угідь.

У лісостеповій зоні важливою особливістю використання матеріалів ґрунтових обстежень для вирішення питань правильної організації території є врахування ступеня еродованості та розміщення еродованих ґрунтів на території землекористування, оскільки на ґрунтовій карті завжди виділяють ґрунти різного ступеня змитості. Ці матеріали дають змогу правильно вирішити питання про те, які площі можна включати у звичайну польову сівозміну за умов дотримання простих заходів протиерозійної агротехніки (обробіток упоперек схилу, підвищення норм добрив, поглиблення орного шару), а також які ділянки із середньо- і сильнозмитими ґрунтами необхідно виділити в особливу ґрунтозахисну сівозміну, де намітити полезахисні лісові смуги, визначити характер і обсяг протиерозійних робіт тощо.

У зоні сухих степів з поширенням солонцюватих ґрунтів і солонців першочергове значення для правильної організації території має врахування ступеня солонцюватості ґрунтів, а також частки солонців у комплексах, їхніх генетичних особливостей, які визначають рівень родючості солонців і шляхи меліорації. В умовах зрошення необхідно виділяти зручні за рельєфом ділянки з незасоленими ґрунтами, на яких є можливими мінімальні затрати у разі організації подання води, з урахуванням умов їхнього дренування.

Досліджуючи та картографуючи ландшафти, виявляють природно-територіальні комплекси (ПТК), виділяють їхні межі на карті і вивчають ПТК, визначаючи його властивості і місце в розробленій класифікації, отримують кількісні показники. У процесі дослідження ПТК і побудови контурної частини ландшафтної карти необхідно використовувати фондову інформацію, оскільки це дає змогу зменшити витрати на виконання досліджень.

Класифікують ПТК, складають легенду ландшафтної карти тільки на підставі польових матеріалів. Об’єктом зображення на карті та одиницею її легенди має бути не випадкове поєднання природних компонентів, яке можна отримати накладанням галузевих карт, а наявний у природі, реальний, який підлягає дослідженню в полі, ПТК.

Успіх підготовчого етапу переважно залежить від того, наскільки раціонально організовано збір фондових джерел. Матеріали про геологічну будову, ґрунти, рослинність частково перекриваються за ландшафтною інформативністю. Тому важко визначити мінімальний обсяг фондових матеріалів, необхідних для вирішення поставлених завдань. Важливим джерелом інформації для характеристики літогенної основи ПТК є матеріали з палеогеографії, геологічної будови і геоморфології.

Ґрунт є частиною ПТК, де його компоненти взаємодіють найтісніше. За морфологічними і хімічними характеристиками ґрунтової відміни, структурою ґрунтового покриву можна діагностувати і реконструювати як ПТК загалом, так і його складові компоненти, змінені діяльністю людини. Складені велико-, середньо- і дрібномасштабні ґрунтові карти використовують у процесі складання ландшафтних карт.

Основною формою кількісного і якісного обліку ґрунтів є матеріали великомасштабних ґрунтових обстежень: ґрунтові карти, картограми, ґрунтові звіти з результатами лабораторно-аналітичних досліджень і польові журнали з морфологічною характеристикою ґрунтів тощо. Детальна оцінка земель потребує насамперед проведення агровиробничого групування і подальшого бонітування ґрунтів. Агровиробниче групування ґрунтів неможливе без ґрунтових карт і даних про властивості ґрунтів, оскільки агровиробнича група — це об’єднання ґрунтових відмін за подібністю ґенези, гранулометричного складу, властивостей ґрунтотворних порід, фізико-хімічних показників і умов залягання за рельєфом, що дає змогу застосувати однотипні заходи з раціонального використання ґрунтів і підвищення їхньої родючості. Отже, агровиробнича група ґрунтів — це вихідна одиниця (об’єкт) якісної (бонітетної) оцінки й обліку ґрунтів.

Головним показником, який необхідно враховувати для агровиробничого групування ґрунтів, є належність ґрунту до певного генетичного типу. Адже ґрунтотворний процес, який формує ґрунт, створює найважливішу його якість — родючість, зумовлену вмістом гумусу, багатством поживних речовин, структурним станом тощо. Різноманітність процесів ґрунтотворення та їхня інтенсивність є причиною створення певних ознак і властивостей ґрунтів, а, отже, і родючості. Тому генетична близькість ґрунтів — перший і головний показник їхньої бонітетної оцінки. Отож агровиробниче групування ґрунтів, яке покладено в основу бонітування, є агрономічною інтерпретацією матеріалів великомасштабного картографування ґрунтів окремих господарств чи регіонів.

Бонітування ґрунтів є логічним продовженням ґрунтових обстежень і передує економічній оцінці земель. Отже, головний об’єкт бонітування — агровиробнича група, визначена за таксономічними одиницями ґрунтів різного рангу (від генетичного типу до ґрунтової відміни), — встановлюється за результатами картографування ґрунтового покриву і властивостями ґрунтів.