Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 2. Ґрунти арктичної зони
2.1. Умови ґрунтотворення

Суттєвою особливістю арктичної зони є значне поширення сучасного зледеніння. Льодовиками покрито близько 30% площі всіх островів.

Клімат арктичної зони дуже суворий, холодний, радіаційний баланс не більший 6 ккал(25 кДж)/см² в рік. Середня річна температура становить від -10° С до -14° С, зимові температури — від -25°С до -31° С. Влітку середньодобова температура не перевищує +5°С. Безморозний період триває всього 12-14 днів у році. Кількість опадів невелика (приблизно 150 мм), випадають вони здебільшого у вигляді снігу навіть влітку. Сніговий покрив малопотужний, а на підвищених елементах рельєфу повністю здувається вітром. Повсюдно поширена багаторічна мерзлота, потужність якої вимірюється сотнями метрів.

Для рельєфу арктичної зони характерні льодовикові й абляційні форми. Ґрунтотворення переважно розвивається у вузьких пергляціальних зонах між краями льодовика і береговою лінією на низовинах, нагірних і морських терасах.

У складі ґрунтотворних порід переважають щебенюваті елювіально-соліфлюкційні, морські, часто засолені, і льодовикові відклади. У результаті морозного вивітрювання поверхня ґрунтів розтріскується на багатокутники-полігони. Тріщини поступово перетворюються в пониження, створюючи нерівності мікрорельєфу. На щебенюватих і кам’янистих породах у результаті виморожування на поверхні накопичується щебенюватий матеріал.

Суттєвий вплив на ґрунтотворення у цій зоні має імпульверизація солей з моря і сильні вітри, які сприяють засоленню та окарбоначенню ґрунтів.

Рослинність арктичної зони доволі розріджена і бідна за флористичним складом. Переважають мохи і лишайники. У найбільш суворих районах окремі куртини рослинності займають 5-10% площі, а в південній частині зони рослинність покриває 50-60% поверхні, простягаючись вздовж тріщин смугами. На поверхні полігонів розвинуті синьо-зелені водорості.

Загальні запаси повітряно-сухої фітомаси сягають 15,8 ц/га, в її складі переважає надземна частина.

На фоні низької енергетики ґрунтотворення в зоні незначні локальні зміни умов суттєво впливають на тип ґрунтотворення, збільшуючи дивергенцію ґрунтів і ґрунтового покриву. Це є характерною рисою ґрунтотворення у високих широтах.

Оазиси Антарктиди отримують малу кількість опадів, що зумовлено низькою абсолютною вологістю повітря через низькі температури, а також стокові вітри, що дують з високих льодовикових поверхонь. Кількість опадів в оазисі Бангера становить 62 мм за рік, в оазисі Райта на Землі Вікторії коливається від 300 мм у прибережній частині до 80 мм у внутрішніх, більш сухих областях; опади, які випадають навіть влітку у вигляді снігу, переважно випаровуються.

Рослинний покрив оазисів дуже бідний. Більша частина поверхні скель і кам’янистих розсипів оголена. На скелях місцями поселяються різні види накипних і кущистих лишайників, літофільних мохів. На дрібноземному субстраті — моренах, флювіогляціальних і озерних відкладах - мохи поселяються частіше. У тріщинах скель, на дрібноземному субстраті флора представлена колоніями зелених і синьо-зелених водоростей. Найбільше мохів і лишайників у місцях поселень пінгвінів і лігвищ тюленів у прибережній і острівній частинах Антарктиди. На пінгвінячих базарах поверхня скель і дрібноземних продуктів вивітрювання покрита органічним шаром товщиною у декілька сантиметрів — суміш гуано, підстилки з пір’я і пуху та мінеральних частинок. На такому органічному субстраті добре приживаються мохи і лишайники. Вміст органічної речовини під подушками лишайників на о. Хосуел становить близько 10%. У дрібноземі під мохами і на старих пінгвінячих базарах, складених переважно мінеральним грубогравійним матеріалом, вміст гумусу становить близько 0,4-0,8%.

Сильно збагачені на органічні речовини донні відклади мілких пересихаючих прісних і солоних озер. Їхні води багаті на синьо-зелені та діатомові водорості. При їхньому відмиранні на дні утворюється товща сапропелю потужністю 15-25 см, який поступово гуміфікується і мінералізується. Так, в солончакових ґрунтах по берегах гірко-солоного озера в оазисі Бангера вміст гумусу становить 6,9%.

На більшій частині оазисів Антарктиди, з бідною рослинністю чи без неї, на перше місце виступають процеси акумуляції різного роду продуктів вивітрювання і ґрунтотворення.