Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 3. Ґрунти і ґрунтовий покрив тундрової зони
3.3. Підбури й альфегумусові підзоли

Зовсім по-іншому відбувається ґрунтотворення в тундрі на легких за гранулометричним складом породах. На кам’янистих і хрящуватих піщано- супіщаних породах внаслідок їх високої водопроникності і низької водоутримуючої здатності, а також часто за відсутності мерзлого водотривкого горизонту надлишок атмосферної вологи швидко просочується через пухку, охоплену ґрунтотворенням товщу і скидається у ґрунтові та річкові води. Ґрунтовий профіль розвивається в переважно окислювальному середовищі при інтенсивному промиванні і низхідному переміщенні вологи. Характерною особливістю ґрунтів, на відміну від тундрових глейових, є відсутність глейових горизонтів і ознак оглеєння у профілі та переважання червонуватого, коричнюватого і буруватого забарвлення мінеральної товщі завдяки великій кількості окиснених форм заліза.

За особливостями будови вирізняють два типи ґрунтів тундри на легких за гранулометричним складом породах: тундрові підбури і підзоли альфегумусові.

Тундрові підбури (Entic Podzols) — ґрунти з бурим морфологічно не опідзоленим профілем. Вони характеризуються відсутністю освітлених мінеральних горизонтів і заляганням зразу під органогенним горизонтом бурої мінеральної товщі, яка бліднішає з глибиною. Профіль підбурів складається з таких горизонтів: О(НО) — грубогумусовий горизонт (підстилка); Н_if — гумусовий акумулятивно-ілювіальний, фульватний; I_hFeAl — ілювіально-гумусовий залізисто-алюмінієвий; I_hFe — ілюівально-гумусовий залізистий, який поступово переходить у породу; Р_sial — сіалітна ґрунтотворна порода.

Дані про склад і властивості підбурів подано на рисунку 3.2. Підбури характеризуються кислою і сильнокислою реакцією, вилугованістю та ненасиченістю всього ґрунтового профілю, високою гідролітичною і обмінною кислотністю. Ступінь насичення основами — 40-80%, у вбирному комплексі поруч з іоном гідрогену багато алюмінію. Донизу кислотність і ненасиченість зменшується, а також знижується ємність вбирання і сума вбирних основ (Са²+ i Mg²+). Головною причиною кислої реакції і ненасиченості підбурів є диспропорція між малою швидкістю вивільнення основ із силікатів і швидким винесенням розчинних форм основ (Таргульян, 1971).

Загальний вміст мулу коливається доволі істотно залежно від характеру ґрунтотворної породи, переважає акумулятивний тип його розподілу.

Рис. 3.2. Будова профілю, склад і властивості підбуру (за О. М. Геннадієвим, М. А. Глазовською, 2005). Генетичні горизонти:

1 — грубогумусовий (підстилка); 2 — гумусовий акумулятивно-ілювіальний; 3 — ілювіально-гумусовий Fe-Al; 4 — ілювіально-гумусово-залізистий; 5 — сіалітна ґрунтотворна порода. Склад мулуватої фракції: 6 — алофаново-ілітний

У складі гумусу різко переважають рухомі й агресивні фракції гумінових кислот і фульвокислот, зв’язаних з півтораоксидами. Гумінові кислоти, зв’язані з кальцієм, відсутні. Відношення Сгк:Сфк звужується від органогенних горизонтів (0,8-0,4) до мінеральних ілювіально-гумусових (0,3-0,1). Збільшення відносного вмісту фульвокислот вниз по профілю корелює зі збільшенням вмісту рухомих півтораоксидів і свідчить про їхнє спільне переміщення.

Валовий аналіз виявляє збагачення всього ґрунтового профілю, порівняно з породою, оксидами заліза й алюмінію та збіднення кремнеземом. У профілі підбурів слабовиражений внутріґрунтовий елювіально-ілювіальний перерозподіл оксидів заліза й алюмінію.

Підзоли альфегумусові (Podzols) формуються у відносно тепліших, гумідних і менш континентальних районах (південна тундра)зазвичай на породах дуже кислих (кварцові піски), бідних лужноземельними основами, а також залізом і алюмінієм, здатні нейтралізувати агресивні фульвокислоти. На відміну від підбурів, у профілі альфегумусових підзолів під органогенно-акумулятивним горизонтом наявний мінеральний освітлений підзолистий горизонт (Е), який різко переходить у яскраво-буру або коричнево-буру товщу ілювіальних гори зонтів. Альфегумусові підзоли відзначаються загальною незначною потужністю профілю.

Понижені, погано дреновані елементи рельєфу в тундровій зоні зайняті тундровими торф’янисто-глейовими (болотно-тундровими) і тундровими болотними ґрунтами. Здебільшого болотні ґрунти характеризуються кислою і дуже кислою реакцією ґрунтового розчину, високою гідролітичною кислотністю, зокрема у верхніх горизонтах профілю.

Незважаючи на суворість кліматичних умов і бідність рослинного покриву, тундрові біогеоценози мають важливе господарське значення. В зоні тундри знаходяться значні площі пасовищ північного оленя. Тут випасається близько 3 млн домашніх оленів і декілька сотень тисяч диких північних оленів. Основні пасовища розташовані в смузі мохово-лишайникових і чагарникових тундр, а також на галофітних приморських луках. Лишайникові тундри використовують як зимові пасовища оленів, а мохові, трав’янисто-мохові, чагарникові тундри і приморські луки — як літні. Лишайникові біогеоценози використовують також для заготівлі кормів на зиму для оленів, корів, овець. Для господарських цілей місцеве населення перетворює окремі тундрові ценози в лучні агроценози. З цією метою ділянки на нижніх терасах і схилах сильно удобрюють гноєм, що сприяє розвитку лучної рослинності. Арктична тундра менше сприятлива для розвитку оленярства.

Землеробство у тундрі переважно закритого типу (тепличне). У сприятливих мікрокліматичних умовах розвивається землеробство відкритого ґрунту. Основні сільськогосподарські культури відкритого ґрунту зони тундри і лісотундри - картопля, капуста, цибуля, морква, редиска, кормові коренеплоди, овес, ячмінь на зелену масу. Короткий вегетаційний період обмежує кількість культур.

Для освоєння тундрових ґрунтів необхідні такі агромеліоративні заходи: теплова меліорація шляхом осіннього снігозатримання і прискореного сходження снігового покриву навесні, що досягається мульчуванням торфом, перегноєм; мульчування ґрунтів влітку для кращого поглинання сонячних променів і збільшення температури ґрунту. Застосовують такі заходи, як вирощування культур на валах, гребенях, глибоке розпушування, дренаж, вапнування, внесення органічних і мінеральних добрив.

Тундрові ландшафти дуже відчутно реагують на різну антропогенну діяльність. Ненормований випас оленів призводить до цілковитого знищення або розрідження рослинного покриву. Для його відновлення необхідно багато років, тому що лишайники ростуть дуже повільно. При витоптуванні моху може розростись типчак і щучка. На динаміку рослинногопокриву впливають пожежі. На межі з лісотундрою вони можуть сприяти появі деревних порід. Порушені тундрові ландшафти і ґрунти важко відновлюються, передусім суглинково-глинисті інтенсивно оглеєні і тиксотропні ґрунти.

Внаслідок господарського освоєння зони тундри, росту видобутку газу, нафти, інших корисних копалин загострилась проблема охорони природи. Важливе значення має збереження й охорона північної, важко відновлювальної межі лісів, а також просування лісів на північ, вирощування деревних порід у населених пунктах, збереження природного рослинного покриву, який захищає мерзлотні ґрунти і підґрунтя від розтавання жильного льоду і катастрофічного розвитку ерозійних процесів.