Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 4. Ґрунти тайгово-лісової зони
4.1. Умови ґрунтотворення

Клімат зони помірно континентальний, у Східному Сибіру — різко континентальний, а на Далекому Сході — мусонний. Середня річна температура повітря змінюється від +4°С в Європейській частині до (-7)-(-10)°С у Східному Сибіру і до +7,5°С на Далекому Сході.

У центральній частині тайгово-лісової зони опадів за рік випадає 350-700 мм, тривалість періоду з температурою понад +10° С 40-155 днів, а сума температур за цей час 400-2450°С. У Східному Сибіру ці показники відповідно становлять 150-600 мм, 40-123 дні і 400-2000°С; на Далекому Сході — 380-1000 мм, 40123 дні і 400-1500°С.

У тайгово-лісовій зоні максимум опадів випадає влітку. Річна кількість опадів здебільшого перевищує випаровуваність у 1,10-1,33 раза і тому ця територія належить до зони достатнього і надлишкового зволоження. Лише в небагатьох районах Східного Сибіру кількість опадів менша від випаровуваності, і ці території недостатньо зволожені.

Автоморфні ґрунти тайгово-лісової зони утворюються в умовах промивного типу водного режиму, а в Східному Сибіру — мерзлотного водного режиму.

Рельєф у Європейській частині зони представлений низовинними просторами і височинами з абсолютними позначками 290-460 м над рівнем моря. Їхня поверхня сильно розчленована річковими долинами, балками і ярами, отож рельєф набуває горбисто-хвилястого характеру.

Найбільшими пониженнями є Полісько-Дніпровська, Верхньоволзька, Оксько-Мокшинська і Мещорська низовини. Це слаборозчленовані, плоскі або слабохвилясті рівнини з висотами 100-150 м, зі значною кількістю дрібних озер і великими заболоченими масивами. Іноді трапляються невисокі моренні та дюнні підняття. Обширною слабодренованою рівниною є Західносибірська низовина.

На схід від ріки Єнісею простягається Середньосибірське плоскогір’я, Центрально-Якутська низовина та обширні гірські споруди Східного Сибіру і Далекого Сходу з дуже складним гірським рельєфом. На Далекому Сході гірські хребти чергуються з ділянками рівнин і обширних низовин, до яких приурочені основні масиви сільськогосподарських земель.

Ґрунтотворними породами в Європейській частині переважно є льодовикові та водно-льодовикові. Трапляються також породи іншого походження. Основні породи - моренні відклади, безкарбонатні та карбонатні, різного гранулометричного складу — трапляються повсюдно, а найбільше - в межах поширення Валдайського зледеніння. Покривні суглинки і глини, лесоподібні карбонатні легкі та середні суглинки приурочені до центральних і південних районів. Водно-льодовикові піщані й супіщані породи приурочені до низовин — Полісько-Дніпровської, Мещерської, Верхньоволзької. Двочленні породи — піски і супіски, які підстеляються з глибини 40-60 см суглинком або глиною, трапляються переважно в північних районах. Стрічкові глини поширені в північно-західних районах. Елювій і делювій корінних порід поширений найбільше в межах височин і на Далекому Сході. Сучасні алювіальні відклади приурочені до заплав рік.

У Західному Сибіру переважають льодовикові та водно-льодовикові відклади, а в північних районах - моренні піски, супіски, суглинки, у південних - пилуваті середні та важкі суглинки.

У гірських районах Європейської частини тайгово-лісової зони, а також на Середньосибірському плоскогір’ї і на Далекому Сході ґрунтотворні породи представлені головно елювієм і делювієм корінних порід. У Центрально-Якутській низовині ґрунтотворними породами є четвертинні озерно-алювіальні лесоподібні суглинки і супіски. Рівнинні простори Далекого Сходу складені четвертинними пісками, супісками і глинами.

Переважаючим типом рослинності є тайгово-мохові, мохово-чагарникові, трав’янисто-чагарникові ліси, які на півдні змінюються листяними і широколистяними лісами. Значно поширена і лучна трав’яниста рослинність — на суходіль них і заплавних луках і під пологом лісу. Значні площі зайняті болотними асоціаціями.

У зв’язку з неоднорідністю природних умов тайгово-лісову зону поділяють на підзону північної тайги з глеєпідзолистими ґрунтами, підзону середньої тайги з підзолистими ґрунтами і підзону південної тайги з дерново-підзолистими ґрунтами.

Північно-тайгова підзона розташована на південь від тундри. Її північна межа близька до Полярного кола,а на півдні вона доходить до 62-64° пн. ш. Особливістю клімату є надлишкове зволоження і порівняно обмежене надходження тепла. Температура найхолоднішого місяця — січня — на заході становить (-10)- (-12)°С, на сході — від -20 до -25°С. Із заходу на схід змінюється кількість опадів: від 400-600 мм на заході до 380-550 мм на сході.

Підзона характеризується поширенням північно-тайгових лісів і лісотундрового рідколісся. У Європейській частині переважають ялиново-березові ліси, на пісках - соснові. У Західному Сибіру — переважають ялинові та ялиново- модринові. Під пологом лісу розвинутий моховий покрив і чагарнички (брусниця, чорниця, буяхи, багно, вероніка та інші). Крім цього, є сфагнум і зозулин льон, а також лишайники. Північно-тайгові ліси низькорослі, незімкнуті. На межі з тундрою північно-тайгові ліси оконтурені смугою лісотундри, що представлена чергуванням березових, ялинових, ялиново-березових рідколісь і тундри.

У ґрунтовому покриві північно-тайгової підзони поширені глеєпідзолисті ґрунти на суглинкових породах і альфегумусові на піщаних у поєднанні з болотно-підзолистими і торф’яно-болотними ґрунтами. Характерною особливістю є переважання болотних і сильнозаболочених ґрунтів над глеєпідзолистими ґрунтами і підзолами. Останні зазвичай приурочені до добре дренованих прирічкових смуг, еродованих височин або територій з піщаними відкладами з глибоким рівнем ґрунтових вод.