Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010
Розділ 16. Вулканічні ґрунти
Вулканічні ґрунти (Andosoils), або андосолі (з япон. ando — темний), сформувалися на світлих продуктах виверження вулканів. На земній поверхні виокремлюють декілька вулканічних зон і підзон: Тихоокеанську, Середземноморську, Індонезійську, Атлантичну, Індоокеанську. В Україні вулканічними є пагорби Закарпаття (Вулканічні Карпати) та масив Кара-Даг у Кримських горах.
Вулканічні ґрунти формуються на вулканічних лавах, туфах, попелах та інших пірокластичних породах, які надходять у рідкому, твердому та газоподібному станах. Рідкі продукти представлені різними лавами. Тверді продукти викидаються у величезних кількостях разом з лавою. Надходячи на поверхню, вони утворюють уламкові породи (попіл, туфи, туфіти). Пірокластичні відклади, перенесені на різні віддалі, мають неоднакові властивості, що зумовлено величиною частинок: вулканічний попіл (розмір частинок до 1 мм), вулканічний пісок (від 1 мм до розмірів горошини), вулканічні камінчики (лапілі), вулканічні бомби і вулканічні глиби. Вирізняють три зони формування сучасних пірокластичних матеріалів: інтенсивного, помірного та послабленого викидання, які визначають генетичні особливості та властивості ґрунтів, що тут формуються. У зоні інтенсивного випадання попелу формуються винятково специфічні вулканічні ґрунти; у зоні помірного випадання попелу гіпергенез і ґрунтотворення майже еквівалентні,отож поруч з вулканічними ґрунтами формуються і невулканічні гірські ґрунти. У зоні послабленого випадання попелу формуються невулканічні ґрунти, які мають деякі риси вулканічних.
Вулканізм суттєво впливає на ґрунтотворення, що спричиняє полігенетичність вулканічних ґрунтів. У їхньому профілі наявні реліктові ознаки, поховані горизонти, інколи поховані профілі. Найбільше змінені процесами ґрунтотворення і вивітрювання горизонти розташовані внизу, а наймолодші, найменш вивітрілі, які постійно «омолоджуються» при випаданні попелу — у верхній частині.
Залежно від віку профіль вулканічних ґрунтів має будову Н-Р або Н-Нрт-Р, а потужність його часто перевищує 1 м. Гумусовий горизонт має сіре, темно-сіре, інколи чорне забарвлення. Метаморфічний горизонт яскраво-червонуватого, жовтого або оранжевого забарвлення. У профілі можуть проявлятися ознаки опідзолювання, оглеєння.
Вулканічні ґрунти слабо оструктурені, структурні окремості нестійкі, проте добре виражена мікроструктура. Ґрунтова маса пухка, розсипчаста, щільність дуже мала (0,6-0,8 г/см3), висока водопроникність.
Вулканічні ґрунти, які розвиваються на туфах і застиглих лавах, мають свої особливості, визначені характером цих порід. Ґрунти, що формуються на туфах, мають малу потужність профілю, а на застиглих лавах потужність профілю ще менша, їхньою характерною особливістю є висока скелетність.
У гумідних областях вулканічні ґрунти мають слабокислу реакцію (рН 5,56,5), ємність вбирання від 15 до 50 ммоль на 100 г ґрунту в гумусовому горизонті. Насиченість основами у верхніх горизонтах становить 30-60%, а в їхньому складі переважає кальцій і дещо менша частка магнію (табл. 16.1).
Таблиця 16.1
Фізико-хімічні властивості вохристого вулканічного ґрунту на південних відрогах Серединного хребта Камчатки (Ґрунти Камчатки, 2009)
|
Горизонт |
Глибина відбору, см |
рН водне |
Гумус, % |
Гідролітична кислотність |
Сума вбирних основ |
Ступінь насичення основами, % |
|
ммоль/100 г абсолютно сухого ґрунту |
||||||
|
НТ |
0-5 |
5,93 |
23* |
21,7 |
16,7 |
43,5 |
|
П1 (попіл 1480 14C років) |
10-16 |
5,58 |
1,3 |
5,9 |
1,3 |
18,5 |
|
П2 (попіл 1800 14C років) |
27-30 |
5,77 |
2,0 |
7,1 |
1,2 |
14,5 |
|
H |
33-40 |
5,78 |
4,4 |
8.7 |
1,2 |
12,1 |
|
Hвохр. |
40-45 |
5,76 |
7,8 |
9,2 |
1,6 |
14,8 |
|
П3 (попіл 6000 14C років) |
60-63 |
5,84 |
7,1 |
8,8 |
1,4 |
13,7 |
|
H |
63-66 |
5,73 |
5,7 |
8,1 |
1,2 |
12,9 |
|
[H]I вохр. |
68-73 |
5,76 |
9,6 |
12,6 |
2,6 |
17,1 |
* — втрати при прожарюванні
У мінералогічному складі переважають алофани і гідрооксиди алюмінію. Вміст гумусу сягає 15-20%, зрідка зменшується до 10%. У складі гумусу переважають гумінові та фульвокислоти, зв’язані з рухомими півтора-оксидами.
Вулканічні ґрунти поділяють на підтипи, які утворюють еволюційний ряд від слаборозвинених до цілком зрілих: склоподібні андосолі мають грубий гран- склад з переважанням невивітрілих уламків вулканічних порід; світлі андосолі мають слаборозвинений профіль з низьким вмістом гумусу, наявністю горизонту Нрт з метаморфізованим оглинюванням, низьким насиченням основами (< 50%); гумусні андосолі мають ознаки інтенсивного гумусоутворення за такої самої низької насиченості основами (< 50%); молеві андосолі мають добре розвинутий гумусовий профіль значної товщини (іноді понад 1 м), темно-сірого кольору завдяки високому вмісту гумусу, зернистої чи грудкуватої структури, з насиченістю основами > 50%.
Використання вулканічних ґрунтів різноманітне, оскільки вони поширені в різних біокліматичних умовах. Вулканічні ґрунти гумідного клімату швидко втрачають свою природну родючість, тому для підвищення їхньої продуктивності застосовують вапнування, внесення мінеральних добрив. Вулканічні ґрунти значною мірою піддаються водній ерозії, отож у випадку використання їх у землеробстві необхідно передбачити систему протиерозійних заходів. У більшості районів світу ці ґрунти використовують для створення багаторічних плантаційних насаджень, які не потребують обробітку ґрунту. У тропічних саванах їх використовують переважно як пасовищні землі, а в субтропіках значна частина вулканічних ґрунтів зайнята продуктивними лісами.
Перша публікація: 01/01/2010
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.