Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 17. Антропогенні ґрунти
17.4. Агрогенні (орні) ґрунти

Поєднання в ґрунтах природних і антропогенно-обумовлених ознак визначає індивідуальність, функціонування і діагностику агрогенних ґрунтів.

Наявність у профілі ґрунту будь-якого орного горизонту слугує основою для відокремлення орного ґрунту від природного на рівні типу. Ґрунти ріллі традиційного землеробства займають проміжне місце в класифікаційному полі - між природними і суттєво зміненими ґрунтами. Залежно від ступеня трансформацій, вони залишаються серед класифікаційних груп природних ґрунтів як типи агроґрунтів або утворюють відділи сильнозмінених власне антропогенних ґрунтів, агроземів, агроабраземів, торфоземів, алювіальних агроземів.

Загальною рисою орних ґрунтів є участь процесів площинної ерозії у формуванні профілю, оскільки за всяких, навіть ґрунтозахисних сівозмін певний час поверхня ґрунту є незахищеною рослинністю, а структура — порушеною, отож має понижену водостійкість.

Профілі підзолистого і дерново-підзолистого ґрунтів суттєво змінюються внаслідок розорювання. Набір і потужності горизонтів вихідних ґрунтів відрізняються, тому і властивості орних ґрунтів замінюються, що ускладнює діагностику і чим пояснюється наявність різних підходів до систематики ґрунтів.

Особливості морфології агроґрунтів, насамперед орних горизонтів, пояснюють значення варіювання їхніх хімічних і фізико-хімічних властивостей. У перші роки освоєння ґрунтів відбувається різке падіння запасів гумусу, після чого простежується відносна стабілізація вмісту гумусу на рівні 2%. Найбільшими вважаються втрати гумусу в супіщаних, легко- і середньосуглинкових ґрунтах. Ґрунти важкого гранулометричного складу стійкіші з цього боку.

Внесення мінеральних добрив прискорює втрати гумусу. Органічні добрива у вигляді гною чи зелених добрив (сидератів) — єдиний спосіб компенсації втрат і головний чинник покращення властивостей ґрунтів. За вмісту гумусу в агроґрунтах тайгової зони 4-5% їхній орний горизонт набуває грудкувато-зернистої водостійкої структури, характеризується доброю аерацією та іншими сприятливими для землеробства властивостями, а ґрунти в такому випадку називають окультуреними. Вони займають дуже малі площі і трапляються переважно під садами та городами, на старих монастирських землях. Поділ ґрунтів за ступенем окультурення базується на комплексі морфологічних і хімічних властивостей, головно орного горизонту.

Верхні горизонти агродерново-підзолистих ґрунтів відрізняються від своїх природних аналогів низкою лабільних властивостей, середнє значення амплітуди коливань яких залежить від інтенсивності агрогенного впливу.

Еволюційно-генетичний ряд орних ґрунтів тайгово-лісової зони був би неповним, якби ми не згадали про постагрогенну еволюцію, або реградацію, ґрунтів. Вона полягає у відновленні природної рослинності на закинутій ріллі і відповідній трансформації властивостей ґрунтів.

Сірі ґрунти лісостепу мають менші відмінності в агрогенних змінах чинників ґрунтотворення при розорюванні порівняно з тайгово-лісовими ґрунтами.

Морфологічні риси сірих ґрунтів змінюються в ході освоєння менше, ніж властивості ґрунтів підзолистого ряду. Деградація сірих лісових ґрунтів все ж відбувається і проявляється в двох аспектах — втрата гумусу й ущільнення.

Найбільш поширеним процесом деградації чорноземів є їхня дегуміфікація. Причини її ті самі, що і в інших ґрунтах, а масштаби оцінювали різними способами, в т.ч. дуже оригінальним способом (Чесняк та ін., 1983). Він полягає в

зіставленні даних вмісту гумусу чорноземів, досліджуваних у часи В. В. Докучаєва, з даними 1981 року по тих самих розрізах (табл. 17.3).Автори прийшли до невтішних, хоча й закономірних, висновків.

Таблиця 17.3

Втрати гумусу чорноземами за 100 років (за даними Г. Я. Чесняка та ін., 1983)

Агрогенні зміни фізичних властивостей чорноземів оцінюють як негативні. Вони полягають у втраті складної організації ґрунтової маси, зменшенні шпаруватості з різкою зміною форм і розмірів шпар, пониженою водостійкістю агрегатів, зростанням щільності будови з подальшим знеструктурюванням і переущільненням.

До менш поширених явищ у чорноземах (переважно в зрошуваних) належить злитизація, імпактне осолонцювання, фізико-хімічні механізми яких описано В. А. Ковдою (1981 р.) і С. П. Позняком (1997).

Підкиснення чорноземів, тобто зсування значень рН у кислий бік, частково пов’язане зі змінами карбонатного режиму, хоча важливішою його причиною є внесення фосфорних добрив, які підкислюють ґрунт. Поруч із підкисленням у степових чорноземах був виявлений протилежний процес — підлуговування. Воно полягає в різкому стрибку величини рН — до 9-10 одиниць за низької концентрації солей (не більше 0,5%) у нижніх горизонтах, які не містять гіпсу, процес підлуговування доволі поширений у зрошуваних ґрунтах (Позняк С. П., 1997).

Зміни властивостей каштанових і бурих ґрунтів, пов’язані з богарним землеробством, незначні, захоплюють тільки верхню частину профілю та зумовлюють формування ясного орного горизонту, який майже не відрізняється від природного гумусового. Захоплення в орний нижчих горизонтів — карбонатного і метаморфічного, інколи солонцюватих, «поважчує» гранулометричний склад орного

горизонту і погіршує структуру. Порохувато-грудкувата структура гумусового горизонту набуває елементів дрібноглибової і великогоріхуватої.

Як у випадку зрошення, так і на богарних землях формуються агрокаштанові ґрунти з серединним карбонатним або солонцювато-метаморфічним горизонтом.

Суттєвіші зміни відбуваються у профілі каштанових солонцюватих ґрунтів у випадку плантажної оранки і хімічних меліорантів: змінюється багато хімічних властивостей, порушується природне залягання горизонтів аж до формування нового профілю.

Отже, агрогенні ґрунти субаридних і аридних територій у випадку традиційного землеробства загалом зберігають будову профілю, а їхні орні горизонти незначно відрізняються від вихідних акумулятивно-гумусових.

До антропогенних ґрунтів, штучно створених людиною для вирощування сільськогосподарських культур, належать ґрунти, властивості яких визначаються або особливими системами зрошення, або постійним додаванням алохтонного матеріалу, внаслідок чого вихідні природні властивості практично відсутні. Їх називають антросолями.

До першої групи штучних ґрунтів належать давньозрошувані ґрунти оазисів і рисові поля. Другу групу - це штучні ґрунти, сформовані шляхом поступового додавання твердофазного субстрату. Такими є ґрунти плаген Північно-Європейської низовини і ґрунти хейлуту Лесового плато Китаю. Хоча ці ґрунти займають дуже незначні площі, вони цікаві не тільки з ґрунтово-генетичної точки зору, але й як родючі ґрунти на фоні навколишніх пустель, напівпустель, заболочених та інших малопридатних для сільського господарства земель. До них приурочене високопродуктивне землеробство.

Рисові ґрунти — це штучні ґрунти, сформовані з будь-яких ґрунтів за великий чи менший термін — від кількох десятків до сотень років, які існують в особливому режимі зволоження. Вони мають диференційований генетичний профіль, близький до профілів природних ґрунтів, існують за умови збереження особливого режиму зволоження.

У формуванні ґрунтів хейлуту значною мірою були задіяні природні фактори, ґрунти прекрасно «вписуються» у природну обстановку території, де їх створено, тому вони стійко зберігають свої ознаки навіть з припиненням дії антропогенних механізмів. Можна стверджувати, що хейлуту замінили собою природні ґрунти і функціонують як невід’ємний компонент екосистем Лесового плато.

Ґрунти плаген формуються протягом декількох століть з багатого органічним матеріалом субстрату, мають високу родючість і є елементом певного типу землекористування.

Штучні агрогенні ґрунти майже не трапляються в Україні. Вони відповідають таким ґрунтам системи Міжнародної бази даних (WRB):

давньозрошувані ґрунти — IrragricAnthrosols

рисові ґрунти — HydrargicAnthrosols

хейлуту — CumulisAnthrosols

плагени — PlaggicAnthrosols.