Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Головні теоретико-методологічні засади сучасного наукознавства
Сучасні тенденції розвитку науки

Сучасні тенденції розвитку науки: трансформація, трансдисциплінарність, трансгуманізм, технізація, екологізація, аксіологізація, комерціалізація, швидке застарівання знань, англінізація мови, деформація (рис. 11).

Рис. 11. Сучасні тенденції розвитку науки

Трансформація науки

Трансформація науки (лат. transformatio — перетворення) — зміна як базових теоретико-методологічних положень науки (завдяки розширенню знань людства про будову макро- і мікросвіту), так і ролі науки у житті суспільства; перетворення науки із галузі економіки у рушійну, визначальну силу розвитку суспільства, формування інноваційної цивілізації. Трансформація біологічної складової природи людства, його ідентичності (створення біороботів і штучного інтелекту, генне моделювання живих організмів, вживлення в організм людини нанотехнологій тощо). Запорукою розвитку інноваційної цивілізації є креативність (лат. creatio — створення), яка гарантує як подальший розвиток людства і розв'язання його глобальних проблем, так і стимулює нові наукові пошуки.

Розвиток індустрії High-tech (наукоємних нано-, еко-, нейро, біотехнологій), High-soft (програмного забезпечення), Grid-технологій (глобальних комп'ютерних мереж із централізованим і скоординованим розподілом ресурсів), NBIC-конвергенції технологій (за першими буквами галузей: N-нано; B-біо; I-інфо; C-когно), High-hume (соціальних і гуманітарних технологій впливу на індивідуальну або масову свідомість), High-ed (новітніх освітніх технологій) та інших сфер наукової діяльності прискорює темпи трансформації методологічної свідомості науки.

Трансдисциплінарність науки

Трансдисциплінарність (лат. trans — крізь, через, за) — спосіб розширення наукового світогляду, що полягає у розгляді того чи іншого об'єкта дослідження поза рамками однієї науки.

Трансдисциплінарні наукові дослідження замінили міждисциплінарні наукові дослідження 60 — 70-х років ХХ ст. «Після етапу міждисциплінарних досліджень варто очікувати вищого рівня — трансдисциплінарного, який не обмежиться міждисциплінарними відношеннями, а помістить ці відношення усередині глобальної системи, без строгих меж між дисциплінами. Трансдисциплінарність варто розглядати як нову галузь знання, відмінну від мультидисциплінарності та інтердисциплінарності» (уперше термін трансдисциплінарність запропонував Ж. Піаже (J. Piaget, 1970): цит. за: N. Basarab «Transdisciplinarity — Past, Present and Future», 2006).

«Трансдисциплінарність як новий простір без стабільних меж між дисциплінами, координатор усіх дисциплінарних й інтердисциплінарних систем навчання та інновацій на основі загального аксіоматичного підходу» (E. Jantsch «Vers l'interdisciplinarite et la transdisciplinarite dans l'enseignement et l'innovation», 1972).

У 1998 р. під егідою ЮНЕСКО проведено симпозіум із трансдисциплінарності, у підсумковому документі якого сформульоване таке означення трансдисциплінарності: «мультидисциплінарні і міждисциплінарні підходи не є засобами ефективного захисту від фрагментації знань, що продовжується й тепер, оскільки через просте зіставлення або зібрання дисциплінарних підходів вони не досягають тієї глибини «інтеґрації» фундаментальної єдності, яка лежить в основі усіх форм знання. їхні концептуальні і методологічні основи повинні бути переосмислені. Трансдисциплінарність первинно задумана як метаметодологія, тому трансдисциплінарний підхід розглядає як об'єкт саме ті різні методики різних дисциплін тільки для того, щоб їх «перетворити» та «перевершити» («Transdisciplinarity: Stimulating Synergies, Integrating Knowledge Division of Philosophy and Ethics UNESCO», 1988).

У 2013 р. у США під егідою Американської академії культури і наук (American Academy of Arts and Sciences) опублікована доповідь «ARISE-2», у якій однією із перспектив розвитку науки означено перехід «від міждисциплінарності до трансдисциплінарності» («Advancing Research in Science and Engineering», 2013).

Підходи до трактування поняття трансдисциплінарність: як декларація, що проголошує рівні права наукових дисциплін, знаних і малознаних учених; як високий рівень освіченості, різносторонності, універсальність знань людини; як правило дослідження навколишнього світу; як принцип організації наукового знання («Transdisciplinarity: Recreating Integrated Knowledge», 2000).

Види трансдисциплінарності (А. Judge «Conference Paper. 1st World Congress of Transdisciplinarity», 1994):

✵ трансдисциплінарність-0 — ілюстративне використання метафори та образної мови;

✵ трансдисциплінарність-1 — ґрунтується на розумінні формального взаємозв'язку окремих дисциплін; забезпечує формування логічних межа-рамок, за допомогою яких знання можуть бути інтеґровані на вищому рівні абстрагування, аніж це відбувається за міждисциплінарного підходу; підхід часто використовують експертні групи. Трансдисциплінарність-1 покладена в основу функціонування Американської (Santa-Fe Institute, USA), Швейцарської (Network for Transdisciplinary in sciences and humanitiesity, Switzerland), Китайської шкіл трансдисциплінарності («State programs for the development of science and technology», Beijing, 2008);

✵ трансдисциплінарність-2 — базується на тісному внутрішньому зв'язку із особистим досвідом дослідника, включаючи медитацію. Трансдисциплінарність-2 опрацьовується Французькою школою трансдисциплінарності (International Center for Transdisciplinary Research, France);

✵ трансдисциплінарність-3 — використання генеральних метафор, які мають фундаментальне пізнавальне значення.

Трансдисциплінарність відкриває широкі можливості для взаємодії різних наук при розв'язанні комплексних проблем взаємодії природи і суспіль

ства; передбачає, що дослідження проблеми водночас відбуватиметься на кількох рівнях: локальному і глобальному, фізичному і ментальному тощо.

Актуальність трансдисциплінарності зумовлена експоненціальним зростанням знання і тим, що жодна із наук не може зважати тільки на власні результати досліджень, а зобов'язана враховувати дослідження інших, дотичних до неї наук.

Дослідження, проведене за результатами аналізу приблизно 800 тис. наукометричних статей з 776 провідних наукових парадигм науковим центром Університету Індіани (Indiana University, США, 2007) і представлене на картографічному веб-сайті інтерактивних візуалізацій Places & Spaces, засвідчує трансдисциплінарний розвиток сучасної науки через взаємозв'язки наукових парадигм, який підтверджують відповідні цитування. У сучасній науці домінують парадигми медичної, біологічної, соціальної, комп'ютерної, хімічної наук. Парадигми наук про Землю найтісніше взаємодіють із парадигмами екології, біології, аналітичної хімії, фізичної хімії, причому відбувається заміщення традиційних наукових досліджень наук про Землю екологічними дослідженнями (Relationships Among Scientific Paradigms, http://seedmagazine.com).

Праця Дж. Даймонда «Зброя, мікроби і харч: Витоки нерівностей між народами» як приклад трансдисциплінарного дослідження цивілізаційного розвитку на різних континентах з урахуванням географічних, біологічних, технологічних і соціальних чинників (Дж. Даймонд, 2009).

Аксіологізація науки

Аксіологізація науки (грец. αξια — цінність) — процес проникнення моральних, етичних, естетичних цінностей у наукове знання, з одного боку, і напрямленість науки на формування загальнолюдських цінностей, загаль- ноцивілізаційної моралі, з іншого.

Аксіологізація науки пов'язана як із її залученням до розв'язання глобальних проблем людства, в основі виникнення яких різні погляди людства на природу і на власну господарську діяльність, так і з суттєвим технічним поступом у сфері творення нових форм життя — клонування, генна інженерія, створення біороботів, SD-виробництво органів людини тощо.

Прикладом аксіологізації науки є розвиток біоетики, яка «поєднує у собі знання з двох різних сфер (біологічної і етичної) та покликана формувати новий тип мудрості, який би дав змогу раціонально і виважено застосовувати наукові знання задля утвердження і примноження соціальних благ» («Антологія ...», 2017).

На часі дослідження географічних аспектів біоетичних проблем з можливим у майбутньому розвитком геоетики — наукового напрямку на стику географії й етики, предметом вивченням якого стали б геопросторові відміни історичного виникнення та сучасного існування етичних норм і цінностей.

Трансгуманізм

Трансгуманізм (лат. trans — крізь, через, за, homo — людина) — світогляд, заснований на осмисленні досягнень і перспектив науки, який визнає можливість і доцільність змін у становищі людини за допомогою передових технологій для ліквідації страждань, старіння, смерті, а також для суттєвого посилення фізичних, психологічних і розумових можливостей людини; міжнародний культурний та інтелектуальний рух на підтримку використання науки й техніки для удосконалення людського розуму і фізичних можливостей (N. Bostrom «A History of Transhumanist Thought», 2005).

Розвиток науки і становлення ідей трансгуманізму відбувається на фоні домінування двох протилежних тенденцій розвитку у сучасному світі: «одна — створити планетарну цивілізацію, толерантну, освічену і заможну; інша — анархія і невігластво, що можуть розірвати тканину нашого суспільства. У нас досі залишаються ті самі сектантські, фундаменталістські, ірраціональні пристрасті наших предків, проте відмінність полягає у тому, що сьогодні ми маємо ядерну, хімічну й біологічну зброю» (М. Кайку, 2013).

Технізація науки

Технізація (грец. τέχνη — мистецтво, майстерність, уміння) науки — зростання обсягів використання технічних засобів у наукових дослідженнях; ототожнення наукового прогресу із технологічним поступом; внутрішня організація науково-технічного мислення на засадах раціоналізму (наука за природою раціональна, а отже й техніка, яка створюється на її засадах, також має відповідати ідеалам раціональності).

Технізація науки у ХХІ ст. посилена зміщенням вектора суспільної зацікавленості зі сфери дослідження природи у сферу дослідження функціонування техніки та можливостей її саморозвитку й самовідтворення.

Формування технетики — науки про еволюцію техніки (Б. Кудрин «Технетика: Новая парадигма философии техники (третья научная картина мира)», 1998). У контексті технізації науки у ХХІ ст. формується явище технократизму — перетворення наукового пізнання із засобу самоутвердження і самореалізації науки на самодостатній процес, у якому людина з її можливостями стає лише засобом розвитку науки («Антологія ...», 2017).

Викликом для науки є адаптація до швидких технічних змін. Сучасна наука стоїть на порозі ери штучного інтелекту. Створення роботів, здатних мислити, зумовить появу нового типу науки епохи штучного інтелекту, яка, за Р. Курцвейлом, може настати приблизно 2045 р. після досягнення людством т. зв. технологічної сингулярності (R. Kurzweil «The Singularity is Near: When Humans Transcend Biology», 2005).

Технологічна сингулярність (лат. singularis — єдиний, особливий) — «майбутній період, упродовж якого темп технологічних змін буде настільки швидким, їхній вплив настільки глибоким, ... що видаватиметься, наче технологія розвивається з нескінченною швидкістю, а людське життя буде не- зворотно трансформованим» (R. Kurzweil, 2005). Кульмінація сингулярності полягатиме у злитті людського інтелекту з машинним (нейрокомп'ютерні інтерфейси, біологічні організми із механічними і електронними компонентами (кіборги) та ін.); заміні реального довкілля людини технічним — Земля буде нагадувати величезний суперкомп'ютер, що сам визначатиме власний розвиток; виникненні віртуальної реальності — штучного простору, створеного комп'ютерами, який має всі ознаки реальності як такої, що піддається проникненню і трансформації ззовні; у віртуальній реальності можливими є комунікації не лише з іншими людьми, а й з віртуальними персонажами (змодельованими комп'ютером).

Перебуваючи у стані сингулярності, людство перестане сприймати і розуміти сутність тих змін, що відбуватимуться: «Сингулярність, поза сумнівом, знищить «стару» географію. Давні відміни між Сходом і Заходом на роботів не поширюватимуться» (I. Моrris «Why the West Rules — for Now», 2010).

Одним із прикладів технізації географії є розвиток концепції геоінженерії — концепції активного втручання у природу для уповільнення або запобігання згубних змін клімату.

Прихильник концепції геоінженерії — фахівець з хімії атмосфери, автор теорії ядерної зими, лауреат Нобелівської премії з хімії 2007 року за дослідження озонових дір П. Крутцен (P. Crutzen), підтримує ідею масового викиду у стратосферу аерозольних частинок (двоокису сірки та ін.) для відбиття сонячного випромінювання.

Критика концепції геоінженерії прихильниками альтерглобалізму (Н. Кляйн, 2016).

Екологізація науки

Екологізація науки — зростання кількості наукових досліджень, спрямованих на захист і збереження природного довкілля, розв'язання глобальних екологічних проблем та аналіз першопричин їхнього виникнення.

Екологізація науки зумовлена необхідністю збереження людства як біологічного виду і планети Земля як дому людини та реалізації на усіх рівнях засад концепції збалансованого розвитку; перспективами освоєння людством планет Сонячної системи і моделюванням на них земного природного довкілля.

У контексті екологізації науки доцільним є становлення мета- та мега- екології. Метаекологія як логіка екології, її філософія (О. Шаблій, 1990; 2001; 2015; Кн. 1; Н. Реймерс, 1994; В. Красилов, 1997). Мегаекологія («велика екологія») — система екологічних наук, які вивчають закономірності і проблеми взаємодії «живої речовини» (за В. Вернадським) у її різних проявах (у т. ч. соціальній, суспільній) у довкіллі. Конкретними об'єктами її дослідження повинні стати екосистеми різного виду, типу і класу: біо-, антропо-, соціо-, економіко- і техноекологічні як підсистеми ноосфери (О. Шаблій, 2001; 2015; Кн. 1).

У класичному розумінні екосистему трактують як просторово визначену сукупність біотичних та абіотичних компонентів довкілля, які пов'язані між собою потоками речовини, енергії та інформації.

Формування екосистемології — учення про екосистеми, їхній генезис, структурно-функціональні особливості, еволюцію та антропогенну динаміку (М. Голубець, 2000).

Запровадження у науковий обіг нових термінів екологічних досліджень — екосистемні послуги, антропоцен.

Екосистемні послуги — усі вигоди, які люди отримують від екосистем; послуги екосистем із забезпечення населення природними ресурсами, здоровим середовищем існування, іншими екологічно та економічно значущими «продуктами».

Структура екосистемних послуг: постачальні (їжа, вода, ліс, сировина), регулятивні (вплив на клімат, контроль за повенями та стихійними лихами, якість водних ресурсів тощо), культурні (рекреаційні ресурси, естетичні та духовні цінності природи) і підтримувальні (ґрунтоутворення, фотосинтез, колообіг азоту та ін.) («Стратегія сталого розвитку України до 2030 року. Проект-2017», 2017).

Антропоцен (грец. άνθρωπος, — людина, καινός — новий) — геохронологічний термін, що позначає геологічну епоху з рівнем людської активності, яка відіграє суттєву роль в екосистемі Землі. Термін запропонував у 80-х рр. ХХ ст. Ю. Стормер (Eu. Stoermer, цит за: A. Revkin «Confronting the Anthropocene», 2011). Термін став популярним після його використання П. Крутценом (P. Crutzen, Eu. Stoermer «Аnthropocene», 2000). У 2016 р. Міжнародний союз геологічних наук (International Union of Geological Sciences) офіційно затвердив епоху антропоцену, часові рамки якої беруть початок від 50-х рр. ХХ ст.

Комерціалізація науки

Комерціалізація науки (англ. commerce — комерція, торгівля) — орієнтація наукових досліджень на отримання нового знання, на створення нових технологій, інновацій, від яких можна отримати комерційну вигоду; вихід науки на світовий ринок товарів і послуг, де панують закони попиту і пропозиції, конкуренції, боротьби за споживача.

Комерціалізація науки охоплює широкий спектр процесів: від переорієнтації науки із фундаментальних на прикладні дослідження до організації рекламних кампаній наукових організацій та промотурів окремих учених, укладання рейтингів інноваційної успішності наукових організацій тощо.

Комерціалізація науки зумовлена зменшенням обсягів фінансування наукових досліджень із державних бюджетів; створенням осередків інноваційної діяльності на базі наукових і науково-освітніх установ; глобалізацією; злиттям науки та бізнесу у єдине ціле у системі наддержавних економічних утворень — транснаціональних корпорацій; попитом на інновації, перш за все технологічні; прагненням наукових установ та окремих учених до тттвид- кого опредметнення результатів власних наукових напрацювань.

Комерціалізація науки відіграє двояку роль у її розвитку. У позитивному аспекті вона зумовлює швидкий вихід на ринок інноваційних товарів і послуг; забезпечує науковим установам фінансову незалежність і можливість фінансування на власний вибір наукових досліджень; стимулює конкуренцію між науковими установами за провідних учених, за отримання ґрантів; посилює співробітництво між науковими установами різних сфер науки; стимулює міждисциплінарні і трансдисциплінарні дослідження, спрямовані на отримання корисного ефекту; забезпечує повернення науки до дослідження проблем людини, суспільства (антропологізація науки); підвищує соціальну роль ученого у суспільстві, гарантує його фінансову незалежність та ін.

Комерціалізація науки сприяє формуванню нових осередків науково- інноваційних досліджень (Кремнієва долина, США; Чжунгуаньцунь, Китай), впливає на напрямок та обсяг інтелектуальної міграції тощо.

У негативному аспекті комерціалізація науки пов'язана із перетворенням науки зі сфери інтелектуального мистецтва у сферу інтелектуального виробництва, яке регламентоване запитами суспільства, потенційною прибутковістю результатів наукових досліджень, фінансовою політикою наукової установи чи стратегічною метою транснаціональної корпорації, яка обмежена у часі та орієнтована на отримання тільки позитивних результатів наукових досліджень. Це суттєво звужує спектр наукових пошуків і навіть зумовлює занепад наукових досліджень у певних галузях науки. Комерційно незатребуваними стають довготермінові наукові дослідження, повторні наукові дослідження.

Негативним аспектом комерціалізації науки є засекречування результатів наукових досліджень, які перебувають у вигляді патентів у власності транснаціональних корпорацій і недоступні для широкої наукової громадськості. Це гальмує загальний прогресивний поступ науки. Небезпечним є також засекречування негативних результатів наукових досліджень, оприлюднення яких може підірвати фінансову стабільність транснаціональних корпорацій, однак позитивно вплинути на вирішення глобальних проблем людства, на формування загальноцивілізаційного поступу тощо.

Комерціалізація науки сприяє як швидкому виходові результатів інноваційної діяльності на ринок, так і застаріванню знань (втрата актуальності наукових фактів, достовірності результатів наукових фундаментальних і прикладних досліджень, їхнє заперечення новішими дослідженнями).

Формування бізнес-географії унаслідок взаємодії географії, геопросторових технологій, інформаційно-технологічного бізнесу (І. Черваньов, С. Ігнатьєв, 2008; О. Сінна, І. Черваньов, 2017). Харків як центр розвитку бізнес-географії в Україні, де з 2011 р. відбуваються щорічні ГІС-форуми, які висвітлюють проблемні теоретико-методологічні питання географії, позитивні приклади географічної діяльності у висококонкурентному бізнес-середовищі, демонструють зростання зацікавлення громадськості до геопросторових даних, відкривають перспективи майбутньої професії для студентів-географів.

Глобалізація науки

Глобалізація науки (англ. globalization) — перетворення науки на явище світове, планетарне; зростання інтернаціональності науки та залежності її розвитку в окремих країнах від світових тенденцій; посилення зв'язків і «стирання меж» між національними науковими школами; глобалізація змістового контексту науки (збільшення впливу загальносвітової тематики на національні наукові дослідження); формування глобального наукового співтовариства.

Глобальне наукове співтовариство (єдине комунікативне наукове співтовариство, англ. global scientific community) — об'єднання і співпраця учених різних країн світу, які комунікують між собою, використовуючи засоби Інтернету другого покоління (Web 2.0), розвивають науку 2.0. Глобальне наукове співтовариство не працює над дослідженням вузькоспеціалізованих тем (little science), воно зосереджується на вивченні глобальної картини Світу, глобальних проблем людства (big science) («UNESCO Science Report», 2015).

Головні форми глобалізації науки: наукова мобільність, інтелектуальна міграція; аутсорсинг, міжнародна наукова співпраця; створення національних представництв міжнародних наукових інституцій; членство у міжнародних наукових організаціях.

Індикатори ступеня наукової глобалізації: частка публікацій з іноземною участю у загальній кількості публікацій; індекс цитування; індекс центральності міжнародної наукової співпраці; частка наукових досліджень, яка здійснюється за іноземні грантові кошти та ін.

Наукова мобільність — інтеґраційний процес у сфері науки, який дає можливість науковцю брати участь у різних наукових та науково-практичних дослідженнях як у межах власної держави, так і за кордоном. Наукову мобільність спричинюють глобальні інтеґраційні процеси у науці.

Інтелектуальна міграція — переміщення науковців, висококваліфікованих осіб, які активно займаються розумовою діяльністю і створюють конкурентоспроможний, затребуваний на світовому ринку інтелектуальний продукт (high-tech, high-soft тощо).

Причини інтелектуальної міграції: неможливість повністю виявити свої інтелектуальні здібності, знання; незатребуваність суспільством; відсутність змоги здійснювати дослідження на належному методичному і технічному рівнях; відсутність матеріальних можливостей для придбання необхідних технічних засобів; низька оплата праці; соціальна незахищеність; відсутність перспектив розкриття інтелектуального потенціалу та кар'єрного зростання.

Види інтелектуальної міграції:

✵ інтелектуальний обмін (обмін мізків, англ. brain change) — двосторонній більш-менш рівноцінний обмін ученими, висококваліфікованими спеціалістами між країнами;

✵ втрата інтелекту (втрата мізків, англ. brain waste) — міграція учених, висококваліфікованих спеціалістів із однієї сфери економіки, де не- затребувані їхні попередні кваліфікаційні знання, навички, професійний досвід, в іншу;

✵ циркуляція інтелекту (циркуляція мізків, англ. brain circulation) — виїзд учених і висококваліфікованих спеціалістів за кордон для навчання і праці з наступним поверненням на батьківщину з новими професійними навичками, досвідом, знаннями;

✵ відтік інтелекту (відтік мізків, англ. brain drain) — виїзд з країни учених, висококваліфікованих спеціалістів з метою постійного проживання і праці за кордоном;

✵ притік інтелекту (притік мізків, англ. brain gain) — приїзд у країну учених, висококваліфікованих спеціалістів для праці і постійного проживання. США і Канада стимулюють притік інтелекту та підвищення власного інтелектуального й інноваційного потенціалу за допомогою міграційної програми Зелена карта (англ. green card, United States Permanent Resident Card). Надання урядом США провідним світовим ученим візи Н1В1 (віза надається особам, які мають унікальні інтелектуальні задатки і можуть суттєво вплинути на розвиток економіки держави);

✵ зворотній відтік інтелекту (зворотній відтік мізків, англ. reverse brain drain) — виїзд з країни учених, висококваліфікованих спеціалістів, які попередньо в'їхали з метою праці та проживання.

Аутсорсинґ (англ. outsourcing) в науці — передача науковими установами частини наукових завдань/проектів стороннім науковим установам, окремим ученим, що є експертами у певній сфері, на умовах супідрядності.

«Електронний відтік мізків», або «відтік ідей» — залучення учених (без зміни місця проживання) і використання їхніх наукових ідей для реалізації наукових проектів закордонних наукових організацій — як приклад аутсорсинґу в науці.

Особливості глобального розвитку науки (1900—2015) за результатами аналізу 89 млн публікацій у періодичних наукових виданнях, 795 млн цитат, 1,23 млрд. міжнародних зв'язків (Y. Dong, Zh. Shen, H. Ma, K. Wang «A Century of Science: Globalization of Scientific Collaborations, Citations and Innovations», 2017):

✵ подвоєння кількості наукових публікацій кожні 12 років, що зумовлює експоненціальний вибух наукових ідей;

✵ стабільна індивідуальна продуктивність учених;

✵ кількість авторів публікацій збільшилася втричі, а рівень міжнародної співпраці — у 25 разів: наука перейшла від індивідуальної праці до колективної (90% усіх інноваційних ідей у першому відсотку найцитованіших публікацій (2000) запропонували колективи авторів, що у чотири рази перевищує показник 1990 р.);

✵ наука стала відкритішою, що підтверджує зменшення як самоцитування (30% у 1900 р.; 10% у 2015 р.), так і цитування виключно авторів однієї країни (90% і 30% відповідно);

✵ посилюється історичний аналіз наукової проблеми чи наукової дисципліни;

✵ просторова диверсифікація наукової діяльності — на початку ХХ ст. США, Велика Британія, Німеччина були провідними науковими державами світу. Друга світова війна виокремила США як самостійного лідера у науці. Після війни розпочався глобальний науковий прогрес.

Посилення ваги і зростання тісноти міжнародної співпраці у географічних дослідженнях. Індекс центральності (англ. closeness centrality) — показник, який характеризує міжнародну наукову співпрацю країни; обчислюється за кількістю наукових публікацій у наукометричних журналах, підготовлених у співавторстві учених різних країн. Індекс центральності міжнародної співпраці у географічних науках (2014): США — 0,8174, Велика Британія — 0,7424, Канада — 0,7225, Франція — 0,7129, Австралія — 0,6887 (S. Leng, 2016).

Незначна участь України у міжнародній співпраці у географічних науках, переважання міжнародної співпраці з ученими країн-сусідів першого порядку (Польща, Росія) (S. Leng, 2016).

Ґрантова діяльність як різновид міжнародної співпраці у науці.

Науковий ґрант (англ. grant — дарунок) — одноразова фінансова або матеріальна допомога для провадження наукових досліджень. Наукові ґранти надають безкоштовно і без повернення за результатами конкурсу ґрантових проектів; ґрантодавцями є провідні університети держав світу, науково-дослідні інституції, уряди держав, державні та недержавні міжнародні організації, провідні фінансові та комерційні організації держав, транснаціональні корпорації, окремі особи тощо.

Ґранти — головне джерело фінансування наукових досліджень у високорозвинених державах світу.

Ґрантові програми досліджень у сфері географічної науки: «Grants Program The National Geographic Society», «Horizon 2020» (ЄС), «Geographical Fieldwork Grants» (Велика Британія) та ін.

«Горизонт 2020» (англ. «Horizon 2020») — програма ЄС (2014—2020), спрямована на фінансування наукових досліджень (2015 року Україна стала асоційованим членом «Горизонт 2020») та інноваційних напрацювань. Головна мета: розвиток передової науки (зробити Європу привабливим місцем для найталановитіших і найкреативніших учених); індустріальне лідерство (розвиток індустріальних технологій, технологій з освоєння Космосу, технологій ризикового фінансування; підтримка майбутніх і виникаючих технологій та ін.); соціальні виклики (становлення біо-економіки; впровадження розумного, зеленого й інтеґрованого транспорту; формування інноваційного, розумного і безпечного суспільства) (www.ec.europa.eu/programmes/horizon2020).

Англінізація мови науки

Англінізація мови науки — зростання обсягу наукової інформації, яка подається англійською мовою. Наприклад, якщо у 1880 р. англійською мовою було подано 36 % усіх наукових публікацій (німецькою — 24%, французькою — 28, іншими мовами — 12%), у 1950 р. — 52% (іншими мовами відповідно — 20%, 15 і 13%), то у 2005 р. частка англійської мови сягнула 93% (рис. 12).

Англінізація мови науки сприяє зростанню комунікації між ученими різних наукових шкіл і держав, полегшує наукове спілкування, порозуміння учених шляхом використання зрозумілих термінів, понять. Водночас вона зумовлює засилля англійської термінології у національних наукових мовах, що деструктивно впливає на їхній розвиток.

Рис. 12. Структура наукових публікацій за мовою видання

(Джерело: U. Ammon «Linguistic inequality and its effects on participation in scientific discourse and on global knowledge accumulation — With a closer look at the problems of the second-rank language communities», 2012)

Швидке застарівання знань

Швидке застарівання знань (англ. knowledge obsolescence) — скорочення періоду актуальності наукових знань; зменшення періоду, за який наявні наукові знання будуть замінені новими, більш актуальними і достовірними.

«Період напіврозпаду» знання, «період напіврозпаду» фактів — час, за який половина знань або фактів певної галузі науки буде замінена або доведена їхня хибність. Цей термін використовують у сфері кількісного аналізу розвитку науки — наукометрії; термін запровадив Ф. Махлуп (F. Machlup «Knowledge Production and Distribution in the United States», 1962). Оскільки обсяг наукового знання зростає у десять разів кожні 50 років, то це означає, що половина того, що учені могли знати про об'єкт дослідження, буде помилковим чи застаріє через 45 років (R. Bailey «Half of the Facts You Know Are Probably Wrong», 2012).

Зміна індексу цитування наукових статей як критерій застарівання знань: якщо публікацію у фаховому виданні не цитують, то це означає, що вона або нерелевантна (англ. relevance — доречність, значимість), або застаріла. Наприклад, половину публікацій журналу Physical Review, який присвячений різним галузям дослідження фізики, перестають цитувати через 10 років, ядерної фізики — 5 років. Загалом «період напіврозпаду» цитування книг у фізиці становить 13 років, в економіці — 9,4, у математиці — 9,1, історії і психології — приблизно 7 років (S. Arbesman «The Half-life of Facts: Why Everything We Know Has an Expiration Date», 2012).

Із застаріванням знань тісно пов'язане явище застарівання знань ученого, або компетентності ученого. «Період напіврозпаду» знань ученого, «період напіврозпаду» компетентності — час, за який унаслідок появи нової інформації, компетентність фахівця знижується на 50%. Якщо у 40-рр. ХХ ст. застарівання знань учених, фахівців, випускників університетів наставало через 14—15 років, у 70-х рр. ХХ ст. — через 8—9, то у ХХІ ст. — через 2—3 роки (S. Arbesman «The Half-life of Facts: Why Everything We Know Has an Expiration Date», 2012).

Застарівання знань не означає, що наука у попередні періоди свого розвитку була помилковою чи науковці займалися псевдонауковими дослідженнями. Це означає, що відбувся суттєвий поступ через використання нових технологій, методів дослідження.

Деформація науки

Деформація науки (лат. deformatio — спотворення) — наростання негативних тенденцій з маніпулювання результатами наукових досліджень, свідомого їхнього перекручування, що суперечить цінностям науки (об'єктивність, безкомпромісність, достовірність, перевіреність результатів) і підриває авторитет науки у суспільстві. Деформація науки деструктивно впливає на її розвиток у ХХІ ст. Вона зумовлена як об'єктивними (скорочення часу на ґрунтовні наукові дослідження, особливо повторну перевірку результатів дослідження, через обмеження фінансування; входження науки у сферу мас-медіа, у якій головним є забезпечення інформаційного шуму, часто через поширення недостовірної/частково достовірної інформації — фейку (англ. fake — підробка) та ін.), так і суб'єктивними (непрофесіоналізм учених і допущення грубих помилок у методиці дослідження; неналаштованість учених на тривалі наукові пошуки, прагнення отримати швидкі результати; свідоме порушення академічної доброчесності для отримання матеріальної/ моральної винагороди тощо) чинниками.

Прикладом деформації науки є виникнення девіантних наук (лат. deviatio — відхилення), що є хибними трактуваннями базових теоретико-методологічних положень традиційних наук, результатом підміни усталених наукових норм позанауковими цінностями. За глибиною викривлення/деформації усталеного наукового знання девіантні науки поділяють на паранауки (квазінауки) і псевдонауки.

Паранауки (квазінауки) (грец. παρα — біля, при, повз, поза; лат. quasi — ніби, майже, немовби) базуються на твердженнях, положеннях, які більшою чи меншою мірою відхиляються від стандартів усталеної науки і містять у собі як суттєво помилкові, так і, можливо, правильні положення. Паранауки: парапсихологія, уфологія, алхімія, астрологія, фізіогноміка, графологія, нумерологія, езотерична географія та ін.

Псевдонауки (грец. ψευδής — хибний) ґрунтуються на гіпотезах, концепціях, теоріях, заснованих на помилкових, свідомо хибних дослідженнях. Характерні ознаки псевдонаук: некритичне використання нових неперевірених методів дослідження, сумнівних і часто помилкових результатів дослідження і/або вихідних даних дослідження, використання гіпотез, що не фальсифікуються тощо (R. Sorensen «Pseudo-problems: How Analytic Philosophy Gets Done», 1993).

Постмодерне трактування девіантних наук як форми народження нового знання (І. Добропас «Позанаукові форми знання: робоча програма навчальної дисципліни», 2011).

Поява термінів науковий кіч, карго-культ у науці на означення сучасних деформаційних процесів науки.

Науковий кіч (нім. kitch — несмак; масова продукція, що орієнтується на зовнішній ефект) — непродуманість теми дослідження; поверховість, недостатня глибина дослідження; методична бідність; прагнення використовувати без необхідності новітні методики; принцип повторення чужих досліджень (не прямий плагіат, а дублювання досліджень, нерідко гіршої якості); заміна конкретної дослідницької, пошукової роботи міркуваннями, поясненнями, псевдофілософськими трактуваннями (Д. Зербіно, 2001).

Карго-культ у науці (англ. cargo cult — поклоніння вантажу; місцева релігія у Меланезії: cargo-cult — літакопоклонники) — діяльність, що поверхово подібна на наукові дослідження, однак насправді не використовує науковий метод. Термін запропонував нобелівський лауреат з фізики Р. Фейнман на виступі у Каліфорнійському технологічному інституті (1974) для негативної оцінки діяльності учених у наукових закладах та університетах, які тільки створюють видимість використання наукових методів, «позбавлені наукової чесності, принципу наукової думки, відповідної цілковитої чесності» (R. Feynman «Surely You're Joking, Mr. Feynman!», 1985).

Криза науки як відсутність дієвих парадигм/учень, що давали б змогу розв'язувати глобальні проблеми людства та сформувати об'єктивну картину реального Світу.

Криза освіти у ХХІ ст. як загроза для розвитку науки: масовість вищої освіти; падіння загального рівня освіченості населення; втрата університетами статусу елітних закладів, відповідальних за провадження фундаментальних наукових досліджень та їхнє перетворення у постачальників освітніх послуг; застарівання знань (методик), які викладаються в університетах і які не відповідають сучасним потребам суспільства, рівню розвитку науки; комерціалізація освітнього простору.

Впровадження моделі «викладання через дослідження» для подолання кризи освіти і науки.