Географія - Зовнішнє незалежне оцінювання

ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

Господарство України

Лісова промисловість. Структура і значення. Лісове господарство (лісозаготівля). Основні райони заготівлі лісу, проблеми відтворення і раціонального використання лісових ресурсів. Географія виробництв лісової промисловості

Продукція підприємств лісової та деревообробної промисловості використовується у будівництві, гірничодобувній і хімічній промисловості, машинобудуванні, сільському господарстві. Важливе значення вона має у забезпеченні безпосередніх потреб населення (меблі, папір, зошити тощо).

Через обмеженість лісових ресурсів значення лісової та деревообробної промисловості є не настільки великим, як металургії або хімічної промисловості. Потреби в деревині задовольняються власними ресурсами менш ніж на третину, решта лісу завозиться з інших країн (насамперед із Росії). Особливо гостро відчувається нестача деревини на сході й півдні країни, де попит на неї зростає, а власних ресурсів недостатньо.

Основними лісозаготівельними районами є Українські Карпати (Івано-Франківська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька області) та Полісся (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). До цих районів тяжіє лісопильна промисловість, яка забезпечує первинну стадію механічної обробки деревини (розпилювання на дошки й брус). Великі підприємства з виробництва пиломатеріалів є в Чернівецькій (Берегометський і Чернівецький деревообробні комбінати), Івано-Франківській (Брошнів, Надвірна, Рожнятів), Закарпатській (Рахів, Свалява), Львівській (Сколе, Стрий, Турка), Рівненській (Костопіль, Сарни), Житомирській (Малин, Овруч, Коростень) областях.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.