Географія - Зовнішнє незалежне оцінювання

ЗАГАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Гідросфера

Льодовики, багаторічна мерзлота

Льодовики — це рухливі скупчення льоду атмосферного походження на поверхні суходолу. Вони утворюються в тих районах, де снігу випадає більше, ніж встигає розтанути. Умовна лінія, яка відділяє висоти, вище яких сніг нагромаджується протягом року і можуть формуватися льодовики, називається сніговою лінією.

Розрізняють покривні та гірські льодовики. Найбільшу площу займають покривні льодовики. Вони вкривають Антарктиду, Гренландію та деякі інші острови. Основна маса цих льодовиків розташована в центральній частині, а рух льоду відбувається в напрямку окраїн, де він відколюється і утворює величезні брили — айсберги.

Гірські льодовики мають значно менші розміри. Вони формуються на вершинах гір, заповнюють заглиблення на схилах, а інколи й гірські долини. Область живлення такого льодовика розташована високо в горах, де навіть у літні місяці спостерігаються низькі температури. Область танення (язик льодовика) розташована нижче за снігову лінію.

Гірські льодовики поширені практично повсюдно, але найбільш характерними є для таких великих гірських систем, як Кордильєри, Анди, Гімалаї, Каракорум, Гіндукуш, Памір, Тянь-Шань.

У районах із холодним кліматом товщі гірських порід не встигають повністю відтанути за літо. Тому верхня частина земної кори може перебувати в мерзлому стані протягом багатьох років. Це вічна (багаторічна) мерзлота, яка характерна для північних районів Євразії та Америки. Її загальна площа перевищує території Північної Америки й Антарктиди разом узяті.

Вічна мерзлота сприяє утворенню боліт, ускладнює ріст рослин, перешкоджає будівництву.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.