Основи філософських знань

Розділ перший - ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША - ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ - 1. Філософія Сходу

Філософія в Індії в XIX - XX ст.

В історії філософської думки визначними стали XIX и XX ст. Могутній вплив культури Заходу, що насаджувалася колоніальною політикою Англії, привів до того, що Індія вирвалася з «вікового перебування в минулому». В умовах, коли традиційні устої життя виявились зруйнованими, а нові ще не здобуті, виникла потреба в філософському осмисленні культурної ситуації, у виборі орієнтирів світогляду, що дозволяють Індії подолати критичну ситуацію. Сталися зміни. Зміни, що відбуваються в політичному, соціально-економічному житті, знайшли відбиття в історії філософської та соціальної думки Індії і названі філософським ренесансом. Індійські історики філософії нерідко робили паралелі між ідейними прагненнями основоположників ренесансу і духовними шуканнями мислителів Відродження, Реформації і Просвітництва в Європі. Зіставлення, достатньо обґрунтовані в індійській думці XIX ст., виявилися спресованими в одне: риси духовних формоутворень, які в Європі представлені окремими епохами. Саме в Індії відбуваються: безпосереднє звертання до пам'ятників класичної давнини, обминаючи середньовічні нашарування, по-перше; реформація традиційного індуїзму, по-друге; віра у велику очисну і визвольну роль Розуму і Науки, особливі риси індійського ренесансу. Мета теоретиків ренесансу полягає в боротьбі проти духовного поневолення Індії, за відновлення повної слави і величі минулого. Радикальні ідеї, як правило, набували релігійних форм.

Найвидатніші філософи XIX — початку XX ст. — засновники релігійних об'єднань (ашрамів) реформаторського типу: Рам Мохан Рай, Свамі Даянанда Сарасваті, Свамі Вівекананда, Ауробіндо Гхош. Теорія і практика реформаторських об'єднань, що явно не узгоджувалася з традиційним індуїзмом, тісно перепліталася з модернізацією Веданти, духовна монополія якої після завоювання Великобританією значно підірвана в Індії.

Засноване в 70-ті роки XIX ст. Свамі Даянандою товариство Ар'я самаджа проголосило веди і Веданту осереддям людської мудрості і, отже, втіленням суті світової цивілізації. Особливо наполегливо стверджувалася думка про те, що нібито веди, а отже, і Веданта, включають усю сукупність сучасних і навіть майбутніх людських знань, у тому числі всі досягнення наукової і технічної думки. «Релігією майбутнього освіченого людства» назвав Веданту відомий філософ Свамі Вівекананда, підкреслюючи, що Індія потребує саме практичної Веданти. Злившись з ідеями національно-визвольного руху, модернізований ведантизм поширився в інтелектуальних колах індійського суспільства. Гуманістичні пошуки неоведантизму знайшли широкий відгук на Заході . Соціальний і культурний прогрес Індії підтримувала передова громадськість Заходу, видатні вчені і просвітителі — від Емерсона і Торо до Генрі Гессе, Іммануїла Канта, Георга Гегеля, Отто Хакслі й Ромена Роллана.