Основи філософських знань

Розділ перший - ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ТРЕТЯ - СУЧАСНА СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ - 2. Антикласицизм у філософії XX ст.

Прагматизм.

Схожу лінію з емпіріокритицизмом підтримували і представники філософського напрямку — прагматизм, основоположниками якого стали американські вчені Чарльз Пірс, Уїльям Джеме та відомий французький філософ Джон Дьюї. Звинувативши всю попередню філософію у відриві від життя та спогляданні, представники прагматизму намагалися показати, що наука має бути не роздумом про першопочатки буття та пізнання, а загальним методом вирішення реальних, емпірично чітко фіксованих проблем, що стають перед конкретними людьми у різних життєвих ситуаціях.

У центрі філософії прагматизму перебуває так званий принцип прагматизму, що визначав значення істини, її практичної корисності (Чарльз Пірс). У творах Уїльяма Джемса прагматизм формулюється як метод вирішення філософських суперечок шляхом порівняння «практичних наслідків», що випливали з тієї або іншої теорії, як теорії істини: істина є те, що краще працює на людину, що краще підходить до кожної частини життя і поєднано з усією сукупністю життя людей. Суб'єктивістське розуміння практики та істини приводить прагматизм до визначення поняття ідеї як інструмента дії (Джон Дьюї), а пізнання — як сукупності суб'єктивних істин (гуманізм Фердінанда Шіллера). Ідеал прагматизму — мобілізація прагнення до

філософії, що є у кожної людини, звертаючись до конкретного, доступного, що можна перевірити — до фактів та дій. Усе, що служить дії, що дає людині вихід з конкретної ситуації, оголошується істинним, порівнюючи тим самим поняття науки та релігійні вірування. Якщо з'ясується, що релігійні ідеї мають цінність для дійсного життя, твердив Уїльям Джеме, то, з точки зору прагматизму, будуть істинні в міру своєї придатності. Саме істина замінюється «вигодою, що утилітарно розуміється, користю, виправдана апеляція до досвіду, життя».