Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Через терени до зірок
Тейяр де Шарден

(1881-1955)

«З Богом ніхто не поступає гірше, ніж віруючі в нього природодослідники... Чого лишень не прийшлось витерпіти Богу від Його захисників»

Видатний французький палеонтолог, антрополог (один із відкривачів синантропа поблизу Пекіна), а також впливовий теолог, член ордена єзуїтів, Тейяр де Шарден народився в замку Арсена, близько Клермон-Ферряня (Франція), прожив довге, наповнене подорожами, науковими відкриттями і глибокими метафізичними роздумами життя, за релігійне іншомислення будучи вигнаним з Франції й у розквіті духу і міжнародного визнання помер у Нью-Йорку (США) — далеко від батьківщини, без родичів і учнів.

Юнак виховувався в єзуїтському колежі, захоплювався природничими дисциплінами. З дозволу батьків церкви він поринув у науку, зокрема, в геологію і палеонтологію й уже через Декілька років став відомим і визнаним природодослідником Європи і світу.

Між тим, наукові знання Тейяр розглядав не як самоціль, а як засіб модернізації світоглядної концепції християнства. Heпорозуміння з офіційними церковними властями зробили молодого вченого поміркованим. Його філософські праці були забороненими й побачили світ лише після смерті автора.

І все ж, перші твори Тейяра не залишились непомітними. За хоплено їх зустріли представники модернізаційного католицизму. Вони побачили у вченому нового Фому Аквінського, «про рока XX століття». Побачили... і не помилились: «тейярдизм» - таку назву отримало вчення цього мислителя — став найбільш впливовою теологією, яка протистояла новітнім послідовникам Фоми Аквінського — неотомізму. Широке розповсюдження тейярдизм набув у всьому світі. Пишаються ним, вважають національним надбанням і сьогоденні інтелектуальні кола Франції.

Мислитель претендував на створення наукової феноменології, яка б синтезувала дані науки та релігійного досвіду для розкриття смислу Всесвіту, породженням якого є Людина. Він писав, що релігія і наука — дві нерозривно пов’язані сторони чи фази одного й того самого повного акту пізнання, який зміг би охопити минуле й майбутнє еволюції.

Сучасна наука, вважав Тейяр де Шарден, істотно скоригувала середньовічну конструкцію світобудови, довела, що світ перебуває в постійному русі та розвитку. Тому необхідно докорінно переосмислити християнське світорозуміння. Центральним методологічним принципом сучасного мислення Тейяр де Шар ден проголосив еволюціонізм. На його думку, принцип еволюції вкорінений у самій дійсності і притаманний усім явищам природи. Основними критичними точками процесу розвитку світу, космогенезу виступають у Тейяра де Шардена такі етапи: «переджиття» (неорганічна природа), «життя» (органічна матерія), «мислення», «ноосфера» і «наджиття». Особливу увагу Тейяр де Шарден приділяв третьому етапу еволюції, пов’язаному зі становленням та розвитком людства.

На етапі мислення, на його думку, з’являється Людина, яка концентрує в собі психічну енергію, творить ноосферу, персоналізує світ. Вона є ланкою в біологічній еволюції. До появи Людини з її унікальними здібностями до мислення все у світі було роз’єднаним, відокремленим. Людина ж своєю діяльністю постійно здійснює вищий синтез всього існуючого, створює нову сферу — сферу духу. На цьому рівні виникає вища форма в розвитку світу — думка, свідомість, духовність.

Для вчення Тейяр де Шардена характерним є панпсихізм, тобто визнання присутності в універсумі духовного начала, яке спрямовує його розвиток. Для доведення існування психічного змісту всіх феноменів матеріального світу він використовуван поняття «енергія». Духовний пласт буття, таким чином, розглядався як особлива енергія — радіальна. Вона трактувалась ним як невід’ємна властивість самої матерії, яка одночасно с і духов ною рушійною силою, що задає імпульс еволюції Космосу.

Радіальна енергія призводить до ускладнення матеріальних явищ, а сама виявляється природною формою божественної благодаті. Процес еволюції, за поглядами Тейяра де Шардена, підкоряється своєму власному регулятору і фінальній меті — досягненню сфери «наджиття», а в ній — «пункту Омега».

У «пункті Омега» підсумовується і збирається у своїй довершеності та цілісності велика кількість свідомості, яка поступово перетворюється на Землі на ноогенез. «Наджиття», таким чином, знаменує стан єднання душ людей після завершення історії в космічному Христі. «Пункт Омега» є центром Всесвіту і символізує собою Христа, співпричетного до Всесвіту і одночасно трансцендентного до нього.

Тейяр де Шарден намагався обґрунтувати положення, що боголюдина Іісус Христос завдяки механізмові втілення володіє універсальними космічними атрибутами. Саме тому він є особистісним центром усього універсуму, від якого починаються і до якого сходяться всі шляхи еволюції. Космогенез у Тейяра ототожнюється з «христогенезом».

Ідеї Тейяра де Шардена значним чином вплинули на соціально-етичне вчення католицизму, зокрема, на його модель майбутнього людського суспільства. Суспільство, на думку Шардена, має свою історію, де взаєморозчинені «град земний» і «град Божий» (церковна спільність). У своєму розвитку воно рухається по шляху універсалізації зв’язків між країнами та народами до етапу «великої монади». Суспільний еволюціонізм Тейяра де Шардена передбачає конвергенцію та уніфікацію, означає падіння всіх інтелектуальних, політичних, національних та мовних бар’єрів. Спочатку, на його думку, виникнуть єдина загальнолюдська культура, наука, релігія, мораль, які стануть певними засобами захисту від усіх бід сучасності. Фактором, котрий обумовлює об’єднання людства в єдине ціле, вважає Тейяр де Шарден, є християнська любов. Саме вона є рушієм еволюції суспільства, дає змогу людині об’єднатися з людиною, а через ноосферу -— з «точкою Омега» без втрати особистої індивідуальності.

Проте історія людства у Тейяра де Шардена врешті-решт переростає в есхатологію (релігійне вчення про кінцеву долю світу і людства), а саме життя суспільства еволюціонує від матерії до вищих форм психізму.

Католицький еволюціонізм Тейяра де Шардена виявився нездатним сприйняти ідею саморозвитку і самоорганізації матерії. Процес еволюції в його концепції має обмежений характер, він починається з певної точки («переджиття») і закінчується в «точці Омега». Розробка в рамках офіційної доктрини єдиного вчення про людину та суспільство для соціально різнорідної пастви стає все важчою. Тому частина католицьких філософів для пояснення Діяльності людини та функціонування суспільства намагаються трансформувати соціальну філософію католицизму в своєрідну соціальну теологію, або «теологію земних реальностей». Остання містить в собі: «теологію праці», «теологію культури», «теологію політики», «теологію миру», «теологію визволення».