Вступ до філософії. Історико-філософська пропедевтика - Г.І. Волинка 1999

РОЗДІЛ IV

ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ В КУЛЬТУРІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Дохристиянський світогляд давніх слов'ян — передісторія української філософії

Одним із важливих питань історії вітчизняної філософії є питання про становлення і розвиток філософських ідей Київської Русі. Варто зауважити, що до останнього часу, як зазначає В. С. Горський, в нашій літературі побутувала думка, згідно з якою ця епоха не дає фактів для підтвердження висновків, що на Русі в той період існували філософи і філософія. Причиною такої думки слугувало звужене розуміння предмета історії філософії. Дише знання, викладені мовою логічних понять і представлені як теоретичні положення, вважались гідним об'єктом історико-філософського дослідження. Такий підхід виявився неправомірним взагалі й по відношенню до культури Київської Русі зокрема. Філософія як духовна квінтесенція синкретичної за своєю суттю давньоруської культури відображається в різних сферах духовно-практичного освоєння світу як філософська думка, закономірності розвитку якої є безпосереднім предметом вивчення історії філософії. Саме такий спосіб буття філософії епохи вітчизняного середньовіччя превалює [3, с. 104].

Те коло світоглядних проблем, на які ми натрапляємо у пам'ятках давньоруської культури, дає підстави для переконання в тому, що вона мала свою власну філософську позицію. Серед проблем, що становлять філософсько-світоглядний грунт, можна виділити: проблеми буття, уявлення про Всесвіт, про людину, її місце в світі, смисл її буття, її щастя; проблеми життя і смерті, розуміння добра і зла; проблеми людської історії та ін.

Виникнення перших філософських ідей давніх русичів відбувалося не на голому місці. Це був закономірний процес формування світогляду, з певними етапами (типами) його розвитку і тісним зв'язком між ними. Деякі елементи «філософського» осмислення явищ природи і людського життя простежуються у народному світогляді східнослов'янських племен задовго до хрещення Русі та появи писемності. На основі першої світоглядної самобутньої міфологічної системи створювались перші дофілософські утворення, які були зумовлені значною мірою характером і способом діяльності, побуту давніх українців. Формувався свій стиль життя і мислення, вироблялись характерні орієнтації на освоєння світу, своя національна культура.

Спираючись на емпіричний досвід і міфологічну картину світу, наші предки створювали своєрідну природну релігію, яка пізніше була названа «поганською», язичницькою. У цій народній релігії основним предметом була природа. У «Синопсисі» яскраво змальовуються уособлення та обожнювання східними слов'янами сил природи. Головними поганськими богами, які уособлювали образи самої природи, були Перун — найголовніший ідол, «бог грому, блискавки і дощових хмар»; другим ідолом був Волос — бог худоби; третім — Позвізд (Похвіст, Вихр) — «бог повітря, погоди і непогоди»; четвертим — Ладо — бог «веселія і всілякого благополуччя»; п'ятим — Купало, «що його за бога плодів земних вважали»; шостим — Коляда — «бог празничний, що йому празник великий місяця грудня в 24-й день одправляють». У «Синопсисі» згадуються імена і таких богів, як Усляд (Ос- ляд), Корша (Хоре), Дашуба (Дажб), Стриба (Стрибог), Макош (Мокош) та ін.

Боги населяли поля, степи, ліси, води та інші місця проживання людей. Саме тоді виникли у народній уяві поняття про добрих і злих духів (русалка, біс, дідько, домовик, водяник, лісовик, мавка та ін.), різні повір'я, заклинання, свята, ігрища (Івана Купала, колядування, обливання водою тощо). Все це поєднувало людське буття з природою, а відтак і з божеством, оскільки природа, природні стихії у народній релігії поставали як божественні, набували сакрального характеру. Відбувався процес формування наївного пантеїстичного світорозуміння, у якому матеріальне і божественне не протиставлялись, божественному не відводилась роль творчого начала, воно лише вносило порядок в оточуючий світ, який був єдиний з людьми, богами, природою. Всесвіт, космос у язичницькій релігії сприймався як надісторичний, у природі існував вічний кругообіг, визнавалась астральна залежність. Досить розвинутим був культ предків як важливий принцип соціальної детермінації.

Упродовж життя наших пращурів змінювалися їхні міфологічні уявлення і вірування. У міфологічній системі світобачення склались так звана героїчна міфологія і героїчний епос — билини. Проте язичництво з його політеїстичним поклонінням, той набір навичок, умінь, відомостей, що передавались усною традицією, не могли задовольнити подальший суспільно-історичний і культурний розвиток Русі. Не давали вони відповіді й на важливі світоглядні питання, через що змушені були поступитися християнській ідеології і філософському світорозумінню. В. С. Горський зазначає, що руйнування міфа і зародження філософії відбувається тоді, коли картина світу, що описувалась міфом, стає предметом вивчення, коли виникає потреба пояснити, що означають слова «добро» і «зло», що приховується за словами, які описують міфологічну картину світу [3, с. 16—17].