Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005


Політична поведінка

Політична поведінка — це сукупність реакцій соціальних суб'єктів (спільнот, груп, особистостей) на діяльність політичної системи; взаємодія суб'єкта з політичною реальністю, яка охоплює його дії та орієнтації щодо політичної практики. П. п. визначається вибором мотивів у прийнятті рішень що до політичних взаємовідносин, відбором засобів досягнення цілей, здатністю поєднати загальносуспільні інтереси з приватними, груповими. Характер П. п. значною мірою залежить від існуючих у суспільстві традицій легітимації, тобто обґрунтування правомірності, законності певних рішень і дій. Традиції легітимації трансформуються залежно від типу політичного режиму — від визнання правомірності будь-яких засобів для досягнення мети до усвідомлення необхідності співвідносити наміри одних політичних сил з інтересами і позиціями інших учасників політичної взаємодії, а рішення і дії ґрунтувати на невіддільних правах людини. Таким чином, конкретні форми П. п. індивідів залежно від пріоритетності способу легітимації можуть бути або екстремістськими, або конструктивними, спрямованими на досягнення взаємної згоди, суспільного консенсусу.

Політичну поведінку можна поділити на політичну участь (голосування, демонстрації, страйки, захоплення заручників та приміщень, політичний тероризм, діяльність політичних партій та груп інтересів) і абсентеїзм.

Политология: Словарь-справочник / М. А. Василик, М. С. Вершинин и др. — М., 2001; Политическая теория и политическая практика: Словарь-справочник / Под ред. A. А. Миголатьева. — М., 1994; Введение в политологию: Словарь-справочник / Под ред. B. П. Пугачева. — М., 1996; Политология: Учеб. пособие / Под ред. М. А. Василика. — СПб., 1997.

О. Полішкарова





Перша публікація: 01/01/2005

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.