Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005


Постбіхевіоризм

Постбіхевіоризм (від лат. post — після і англ. behaviour — поведінка) — один з напрямків у західній позитивістській політичній психології, зорієнтований на перегляд і подальший розвиток основних положень біхевіоризму щодо його підходу в політичних дослідженнях. Основні принципи П. у політиці висловив у 1969 р. на 65-му з'їзді Американської асоціації політичних наук її президент, професор Каліфорнійського університету Д. Істон («Нова революція у політичній науці»). До найважливіших положень П. належать такі його тези: зміст досліджуваних політичних явищ має передувати методиці («краще перебувати у стані неврівноваженості, ніж узагалі не переживати тих чи інших коливань»); на відміну від біхевіоризму П. не приховує жорстких реалій політики, виступає проти абстракції під час дослідження, виходячи з того, що аналіз політичних явищ повинен допомогти політичній науці досягти вирішення реальних запитів суспільства, людства, особливо під час кризи; щоб пізнати межу знань, необхідно знати цінності передумов, на яких ці знання базуються, а також альтернативи, в ім'я яких ці знання можуть бути використані. Вихідним принципом П. є теза про те, що представники цього напряму мають залучатися до процесу оновлення суспільства й нести відповідальність за всіх інтелектуалів, за дієвість своїх знань; історична роль представників П. як репрезентантів інтелектуального потенціалу полягає в тому, щоб захистити гуманістичні цінності людської цивілізації.

Алексеев С. С. Право. Азбука. Теория. Философия // Опыт комплексного исследования. — М., 1999.

О. Бабкіна





Перша публікація: 01/01/2005

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.