Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005


Протекціонізм

Протекціонізм (від лат. protectio (protections) — прикриття, захист) — економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції та на розширення зовнішніх ринків. Здійснюється країнами за допомогою заходів зовнішньоторгової і митної політики, які доповнюються внутрішніми засобами заохочення національного виробництва й експорту. П. виник в епоху початкового нагромадження капіталу, його теоретичною базою був меркантилізм; П. сприяв розвитку капіталістичних відносин. Політика П. спочатку була спрямована на охорону національної промисловості, а з кінця XIX ст. — і аграрного сектора (аграрний протекціонізм), та відбувалося здебільшого в формі митної політики. В подальшому починає відігравати консервативну роль, стає гальмом розвитку світової торгівлі, поглиблення міжнародного поділу праці. Обмежує розвиток виробництва національними рамками. Розвинені країни переходять до політики вільної торгівлі — фритредерства, водночас не відмовляючись від П. В період криз П. набуває агресивного характеру, перетворюючись у руках монополій на засіб захоплення внутрішніх і зовнішніх ринків. Інтеграційні процеси привели до виникнення «колективного П.» — погодженої економічної політики, яку здійснюють групи держав в інтересах національних монополій. П. країн, які розвиваються, спрямований на заохочення зростання національної економіки, на захист її від експансії та досягнення економічної незалежності.

Протекціонізм — це також система підбору кадрів на службу, вирішення різного роду службових справ за протекцією, за знайомством.

В. Захожай





Перша публікація: 01/01/2005

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.