Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005


Багатопартійність

Багатопартійність — одна з поширених засадничих умов облаштування демократичного ладу, коли інтереси суспільних верств відповідним чином виражаються політичними партіями, які змагаються, ведуть між собою боротьбу за владу і здійснюють визначальний вплив на суспільно-політичні події. Багатопартійність реальна і має сенс на існування там, де партії мають вагому соціальну базу, репрезентують суттєві інтереси громадян, справді впливають на розв'язання нагальних суспільних проблем. Наявність у державі кількох справді впливових політичних партій уможливлює більш відповідне відображення інтересів окремих соціальних груп, протидію гегемоністським прагненням окремих з них, розв'язування спільних проблем з урахуванням їхньої суперечливої сутності. Відтак поєднання ідеологічного та організаційного плюралізму постає засадою політичної рівноваги й стабільності в суспільстві. Б. — суттєва ознака парламентського типу державного правління. Висуваючи своїх представників у парламент, домагаючись більшості в ньому, політичні партії можуть у такий спосіб самостійно або в коаліції з іншими партіями формувати склад виконавчої влади, визначати загальний політичний курс держави, здійснювати суспільне врядування.

Брегєда А. Ю. Основи політології. — К., 1997; Гаджиев К. С. Политическая наука. —

M., 1997; Даниленко В. И. Современный политологический словарь. — М., 2000; Политология: Словарь-справочник / М. А. Василик, М. С. Вершинин и др. — М., 2000; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 1997.

М. Головатий





Перша публікація: 01/01/2005

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.